Сергій і Віталій народилися і виросли в родині, де з діда-прадіда превалював дух совісті і труда. Після закінчення владиславівської дев’ятирічки обидва навчалися у Млинівському технікумі ветеринарної медицини: Сергій — на ветфельдшера, Віталій — на пасічника. На межі тисячоліть навіть пройшли, так би мовити, трудову обкатку у фермерському господарстві «Бджілка» у вмілого господарника-новатора Ростислава Радчука.

Хтозна: може, саме справа Ростислава Радчука спонукала братів-працелюбів замислитися про те, щоб і собі зайнятися фермерством. До того ж дідусь Григорій Іванюк за роки примусової праці у Німеччині в період Другої світової війни одержав компенсацію, сума якої становила тисячу євро, і подарував їх онукам. Вони ж доклали свою заощаджену тисячу, взяли позику і придбали комбайн «Нива», яким заробляли на обмолоті зернових культур односельцям.

Зароблених грошей вистачило, щоб розрахуватися за позику, а на ті, що залишилися, у 2002 році придбали трактор ЮМЗ, як то кажуть, без вікон, без дверей. Хлопці не цуралися радитися з досвідченими механізаторами: трактор відремонтували і підготували до експлуатації. Тоді ж і вирішили обробляти десять гектарів паїв, які перейшли у спадок від дідусів та бабусь, і вирощувати на них овочі. Утім, років зо п’ять Сергій і Віталій Жуковські ще надавали односельцям, і не тільки їм, послуги з обробітку землі, збору врожаю зернових культур. Згодом придбали потужніший трактор МТЗ-80. Нині у братів Жуковських п’ятий за ліком комбайн «Джон Дір».

З такою технікою можна було втілювати об’ємніші задуми. У 2011 році брати Жуковські засновують і реєструють фермерське господарство «Супер-Еліта». Крім власних 10 гектарів, фермери обробляють ще 110 гектарів орендованих земель. Крім того, нині в стані реєстрації договори оренди ще на 50 гектарів наділів.

Із овочівництвом брати Жуковські, як то кажуть, зав’язали, бо процес надто трудомісткий і потребує використання ручної праці. Натомість придбана сучасна техніка дала змогу розвернутися на площах з іншими культурами. Крім того, пшениця, соя і ріпак добре вписуються в схему сівозміни і гарно врожаять одна після одної.

Із модерною і потужною технікою Сергій і Віталій сівбу завершують за один день, а збирають урожай за три дні. Власне, своїм технічним парком вони можуть обробляти і тисячу гектарів землі.

Млинів Рівненської області.

Фото автора.

Брати Жуковські мають власні міркування щодо розвитку сільського господарства. Про деякі з них розповіли: може, почують їх державні мужі.

Жоден із братів не тримає корови. Пояснили: тримати одну корову в селянському господарстві невигідно. Щоб мати прибутки, слід створювати маленькі ферми на 20—30 корів. В Україні вже зрозуміли це, бо з’являються сімейні ферми, які відкривають у селах за підтримки держави, хоча темпи цього починання досить повільні. Отож маленький колгосп у кожній хаті, коли і корова, і кілька свиней, і десятки голів птиці, кролів чи іншої живності, — це політика господарювання вчорашнього дня. Її інколи можна виправдати, хіба що зайнятістю людей, а не розумними підходами.

Не оминули фермери і гострого питання про ринок землі, яке нині активно обговорюють на різних рівнях, і, схоже, людей готують до того, що ринок той таки відкриють. У братів Жуковських із цього приводу така позиція: найперше — держава має створити цивілізовані й прозорі правила продажу чи оренди землі. По-друге, обмежити передачу землі в одні руки, тобто убезпечити країну від магнатів, які правдами і неправдами вже сьогодні скооперували по 100 тисяч гектарів землі. По-третє, держава має підтримати потенційних фермерів виваженою кредитною політикою — кошти надавати, скажімо, під 1—2 відсотки річних, а не висмоктувати з селянина останнє. Невеличкі фермерські господарства, в обробітку яких до 100 гектарів землі, не зможуть втриматися на плаву без кредитування.

Узагалі брати мріють про той час, коли в селі буде 40—50 фермерів і кожен оброблятиме по 40—50 гектарів землі. Тоді село оживе, зайнятість населення зросте. Щоправда, тут варто зауважити: це може статися, у тому числі, зі згоди людей обробляти землю. На жаль, охочих підніматися життєвими щаблями за рахунок праці на землі нині не так і багато.

А ще владиславівські фермери з гіркотою розповідають про цінові зигзаги, які постійно супроводжують агропромислове виробництво. Зауважили стійку тенденцію: під час весняних польових робіт ціни на пальне зазвичай зростають до сезонного максимуму, водночас ціни на сільгосппродукцію під час її збирання дивним чином опускаються до сезонного мінімуму. І така дискримінаційна «ринкова тенденція» множить здобутки аграріїв на нуль.

Державники! Дослухайтеся!