Ratio Decidendi — основоположна європейська цінність, правова традиція та стандарт ефективного захисту прав людини (або актуальність запровадження судового прецеденту)

— Чому для України сьогодні актуальним є запровадження судового прецеденту?

— Тому, що Єдиний державний реєстр судових рішень (створений відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» 2005 року) не забезпечує єдності судової практики в нашій державі, а відтак не забезпечує прогнозованість судових рішень і стабільність правового регулювання правовідносин у суспільстві і державі.

Тому, що запровадження судового прецеденту нерозривно пов’язане із забезпеченням єдності судової практики — однією із основних цінностей правової системи, що передбачає однакове застосування законів у аналогічних справах та за схожих фактичних обставин, а звідси гарантує стабільність правовідносин і впевненість їх учасників у правомірності майбутньої поведінки.

Тому, що це правовий засіб, за допомогою якого судова система України буде спроможна гарантувати забезпечення законності і справедливості конституційних прав і свобод окремих осіб, а в цілому — гармонійний розвиток усього суспільства.

Тому, що це необхідно для підвищення авторитету судової гілки влади України та відновлення довіри громадян до неї, утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.

Тому, що судовий прецедент — це європейська правова традиція, цінність та стандарт ефективного захисту прав людини.

— Давайте розберемося з термінами, поняттям та принципами, що вживаються у сфері застосування судового прецеденту. Особливо хотілося б, щоб була звернута увага на термін «Ratio decidendi», який ми застосовуємо у назві інтерв’ю.

— У сфері застосування судового прецеденту вживаються такі терміни, поняття та принципи:

Прецедент (з лат.) — що передує, попередній.

Прецедентне право — це рішення судів, що є джерелами права.

Існує два види прецедентного права:

1) загальне прецедентне право. Це рішення є окремим, незалежним від законодавства джерелом права.
2) прецедентне право, що тлумачить діюче законодавство.

Це рішення є джерелом права, яке вносить доповнення до діючого права (тобто містить додаткову норму права). Відтак вони є похідними від законодавства, яке тлумачать.

Судовий прецедент — це рішення суду, яке містить юридичну норму і є обов’язковим при розв’язанні усіх наступних аналогічних справ.

Це принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі, є обов’язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону.

Прецедент тлумачення — самостійний різновид судового прецеденту. Його особливістю є обов’язковість для всіх нижчих ланок судової системи результатів тлумачення конституційних актів та звичайних законів, наданого вищими судовими інстанціями.

Структура судового прецеденту:

— Ratio decidendi (з лат. — підстава для вирішення) — це основна частина рішення суду, що є нормою прецедентного права. Міститься в мотивувальній частині і є стандартом, поясненням, чому саме так було вирішено конкретну справу.

Ratio decidendi фіксує правову основу, що має силу закону і повинна застосовуватися при вирішенні всіх наступних справ.

Для обґрунтування цього принципу судді, ухвалюючи рішення у справі, застосовують норми законодавства, попередні прецеденти та мотивацію при їх прийнятті, цитати з авторитетних доктринальних джерел, посилання на іноземні прецеденти чи законодавство тощо.

— Obiter dictum (з лат. — сказане між іншим) — зауваження суду щодо питань, які безпосередньо не входять до предмета судового рішення, але висловлені для пояснення, ілюстрації та мають загальний характер, і тому не має обов’язкової прецедентної цінності для майбутніх справ.

— Принцип stare decisis — це принцип, який зобов’язує суддів дотримуватися раніше прийнятих рішень і становить дві суттєві вимоги — підкореності та переконливості.

— Принцип підкореності означає, що суд повинен дотримуватися правил, встановлених під час розгляду попередньої справи. Цей принцип діє по вертикалі та горизонталі.

— Принцип переконливості означає, що суд може, але не зобов’язаний дотримуватися раніше встановленого правила, якщо його аргументація є досить аргументованою.

— В чому ознаки судового прецеденту, адже саме ознаки визначають його сутність і значення?

— Справді, ознаки визначають сутність і значення судового прецеденту. Вони сформувалися у результаті зближення англо-саксонської та романо-германської правових систем у другій половині ХХ ст. До ознак судового прецеденту належать:

1) визнання прецеденту джерелом права (первинним для англо-саксонського права і вторинним для країн романо-германської правової сім’ї);
2) формування судових прецедентів вищими судовими інстанціями (наприклад, у Великобританії — Палатою лордів та Верховним судом Англії, у США — Верховним судом Сполучених Штатів та Верховними судами штатів, у Німеччині — Федеральним Верховним судом ФРН);
3) загальнообов’язковий характер прецеденту як для нижчих судів, так і для всіх інших державних органів і посадових осіб;
4) відносна зв’язаність вищих судових інстанцій своїми рішеннями;
5) нормативний характер судових прецедентів, що передбачає обов’язкову норму поведінки;
6) писаний характер прецеденту, що передбачає обнародування судових рішень прецедентного характеру в бюлетенях або інших офіційних виданнях;
7) формування і функціонування прецеденту на основі чинного законодавства і в цьому значенні — його вторинний характер порівняно із законом (на думку правознавців, по-перше, закони стосовно прецеденту мають вищу юридичну силу, по-друге, вони містять загальні приписи, які потім конкретизуються в судових прецедентах);
8) спрямованість прецедентів не тільки на більш ефективний і кваліфікований розгляд судами конкретних справ, а й на заповнення прогалин та усунення двозначностей у законодавстві;
9) казуїстичність прецеденту, створення його на підставі вирішення конкретних, поодиноких казусів, випадків (на думку відомого правознавця С. С. Алексєєва, саме це зумовлює характеристику прецедентного права як «живого» права, тобто системи, «яка виконує основну функцію права — забезпечувати вирішення життєвих ситуацій»);
10) множинність, певна неузгодженість та невпорядкованість прецедентів. Так, судовий прецедент, як правовий засіб, не є ідеальним, має свої певні негативні явища. Але якщо перефразувати слова відомого англійського політика Вінстона Черчилля стосовно демократії — ця форма правління є найгіршою від усіх інших, але кращої людство ще не придумало. Так само і стосовно судового прецеденту можна висловитися, що кращого засобу чи інструменту правового регулювання правовідносин у суспільстві і державі людство ще не віднайшло.

— Ви би могли навести приклад країн, особливо романо-германської правової традиції, де застосовується судовий прецедент?

— У країнах англо-саксонської правової традиції (Великобританія, США, Канада та інших) судовий прецедент сотнями років визнається первинним джерелом права, що забезпечу єдність судової практики — однієї з основних цінностей правової системи.

Щодо застосування судового прецеденту в країнах романо-германської правової традиції, то можна навести приклад Німеччини. Так, у 1975 р. парламент ФРН офіційно визнав положення про прецедентний характер судових рішень як основного принципу здійснення правосуддя, внісши зміни у Закон про судоустрій ФРН. Це стало результатом того, що саме науковці ФРН ініціювали дискусію, у підсумку якої було з’ясовано, що діючий на той час у судовій системі країни засіб правового регулювання — судова практика — є недосконалим порівняно з прецедентним правом, яке дає змогу більш повно та оперативно захистити конституційні права і свободи людини, подолати «позитивізм закону», яким лише частково врегульовуються суспільні правовідносини, або усунути прогалину в законодавстві.

Прецедентне право у Німеччині формується в результаті розгляду Федеральним Верховним судом ФРН конкретної справи і публікується у звітах судових рішень Верховного суду, що підтверджує його прецедентний характер.

Функціонування інституту прецеденту в правовій системі ФРН протягом сорока років дало підстави німецьким вченим стверджувати, що перевагою прецедентного права є більш «відкрите та чесне» обґрунтування судових рішень.

Прецедентний характер рішень Федерального Верховного суду ФРН є ключовим елементом забезпечення цим судом своїх повноважень, передбачених законом і конституцією, гарантування єдності та стабільності вирішення спорів судами усіх ланок. На підставі його рішень, у яких сформульована правова позиція — прецедент, щорічно оновлюються коментарі до відповідних кодексів і розсилаються кожному судді, а також доступні в електронній мережі судів країни будь-якій особі.

Без аналізу і використання досвіду інших країн неможливе успішне проведення судово-правової реформи, яка необхідна не тільки для реалізації євроінтеграційних прагнень України та її вступу до Європейського Союзу, а, насамперед, для захисту конституційних прав і свобод фізичних та юридичних осіб України, що порушуються.

— Чи можемо ми говорити про те, що в українських судах сьогодні застосовується судовий прецедент, адже, як відомо, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» 2006 р. (ст. 17) практика ЄСПЛ офіційно визнана офіційним джерелом права в Україні?

— Справді, ми можемо стверджувати, що в Україні сьогодні застосовується судовий прецедент, або, як його ще називають, квазіпрецедент.

Так, звернемося до практики Конституційного Суду України. За Конституцією України КСУ має виключне право на надання офіційного тлумачення Конституції та законів України. Рішення КСУ щодо офіційного тлумачення мають обов’язковий характер для всіх фізичних та юридичних осіб, а також органів державної влади та місцевого самоврядування на території України. Однак КСУ здійснює інтерпретаційну діяльність не тільки у межах спеціальної процедури, а й під час ухвалення рішень про відповідність Конституції України законів та інших визначених законом правових актів. У мотивувальній частині цих рішень можуть міститися правотлумачні положення, в яких розкривається зміст відповідних норм Конституції України та юридичних актів, конституційність яких перевірялась.

Правотлумачні положення КСУ одержали в літературі назву правових позицій, які мають офіційний, загальнообов’язковий та нормативний характер.

Правові позиції КСУ є не «звичайними» судовими прецедентами, а прецедентами тлумачення, що становлять зразок інтерпретації відповідних положень законодавства, який є обов’язковим при вирішенні всіх аналогічних справ.

Практика судів загальної юрисдикції в Україні офіційно не визнається джерелом права, проте нижчі судові інстанції завжди намагаються слідувати практиці вищих судів при розв’язанні аналогічних справ, оскільки інакше їх вироки та рішення можуть бути скасовані в апеляційному чи касаційному порядку. Отже, судова практика вищих судових інстанцій виступає орієнтиром як для нижчих судів, так і для інших правозастосовних органів.

Загалом у країнах, що належать або тяжіють до романо-германської правової системи, судова практика, як правило, не виходила за межі тлумачення закону, і судовий прецедент офіційно не визнавався формою або джерелом права. Але наприкінці ХХ ст. за умов зближення англо-саксонської і романо-германської правових систем прецедент перетворюється на вторинне джерело права в останніх, наприклад, рішення Європейського Суду з прав людини, які набувають прецедентного значення і для країн романо-германського права.

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» (2006 р.) практика ЄСПЛ, тобто його прецедентне право, офіційно визнана джерелом права України.

Прикінцеві роздуми.

Насамкінець я хотів би особливо наголосити на такому.

За 28 років незалежності українська влада так і не спромоглася вибудувати судову систему так, щоб вона була спроможна гарантувати забезпечення законності та справедливості конституційних прав і свобод своїх громадян; утвердити в діяльності суддів принципи незалежності, неупередженості та справедливості. Напрошується запитання — чому?

Тому що у пошуку шляхів проведення реформ є лише два варіанти. Перший — той, який потрібно обрати, і другий — той, який обирають реформатори. Всі 28 років реформування судової влади — це хибний шлях, який, на жаль, і сьогодні триває.

Доти, доки ми всім своїм єством не збагнемо: найсвятіше, що є у Бога на землі — це право людини (Кантівський вислів), що рано чи пізно ми неминуче будемо жити під правом, при верховенстві права людини. Доти, доки ми не розірвемо пута радянського позитивізму, який приніс мільйонам наших співгромадян непоправне горе і страждання — ми не вийдемо на той шлях, який нам потрібно обрати, яким ідуть європейські та інші цивілізовані народи і держави світу.

Цей шлях — його величність судовий прецедент — європейська правова традиція, цінність та стандарт ефективного захисту прав людини і громадянина.