Взяти в руки мапу, знайти старий цегляний будинок і, потрапивши туди, опинитися всередині велетенської китайської скриньки, де кожна шухляда-кімната живе своїм життям і розповідає свою історію. Ось кімната-щоденник, де все пронизано образами переживань чи страхів, таких схожих на твої власні. А ось — «дошка оголошень», де відомі цитати перемішуються з кумедними чи серйозними меседжами і портретами-емоціями. В одній кімнаті дивишся і читаєш, в іншій — панує темрява, і ти лише вивчаєш простір на дотик, а ще в якійсь можеш пройнятися настроєм музики і походити серед шелесту очерету... Все це можна було почути-побачити-відчути у «Сквоті» художників на території телецентру UA: ДНІПРО та кіностудії «Contrabas» під час «DniPro ГогольFest».
І все це — лише одна з локацій фестивалю. А їх було чимало: Аерокосмічний музей імені Макарова, площа Героїв Майдану й навіть підземелля недобудованого метро. Основна ж територія фесту (кіностудія, телецентр і довкола) нагадувала окреме маленьке містечко зі своїми законами, мешканцями і, головне, своєю атмосферою. Атмосферою вільного, доброзичливого співмешкання смаків і вподобань, де можна змішатися з великим потоком людей і емоцій, а можна залишатися осторонь і лише спостерігати. Де можна обирати власний маршрут і йти за кожним новим враженням, як переходиш за посиланнями під час веб-серфінгу.
Наприклад, можна дивитися виставу для людей віком від 0 до 3 років «Кольорові ігри» (хореограф Б. Баневічуте, Литва) і піддаватися її магії. Уявіть: невелика кімната, схожа на дитячу ігрову, декілька предметів і дуже уважна до цих предметів та своїх глядачів акторка (Ф. Боровик). Лише трохи музики та фантазії, і ось уже кулі стрибають зайченятами, а стрічки перетворюються на чарівні місточки... Між чарівницею майданчика й дітьми одразу виникло повне взаєморозуміння. І це без жодних слів (тим паче «кричалок»). Лише довіра, взаємодія і щирість, що так важливі для доброго знайомства з мистецтвом.
А можна послухати оперу-реквієм «IYOV» режисера Влада Троїцького (композитори Р. Григорів, І. Разумейко) та потім знов і знов повертатися до роздумів про почуте й побачене. Ця постановка — саме той випадок, коли мимоволі згадуєш, що театр починався з релігійного дійства і сам він — справді храм. Простір вистави — холодні катакомби перших християн (відеопроекція М. Волкової, світло Н. Перчишена) і сучасна церква з хорами та крилосом водночас. А виконавці (вокалісти, музиканти, голос) — єдиний багатоголосий герой, який постає і стороннім оповідачем, і внутрішнім голосом Йова, і всіма персонажами містерії. І все це залишає відчуття занурення в інакший, небуденний світ.
А ще можна спіймати хвилю драйву разом із «DakhDaughters» і захоплюватися самобутньою музикою і глибиною тем. І дивуватися — як невимушено поєднується театральність їхніх образів і відчутна на дотик енергія. Настільки потужна, що, здається, навіть спогад про неї додає сил. А ще — можна відвідати десятки інших активностей фестивалю і щоразу відкривати нове. І розуміти, що це простір, у якому цікаво бути. У якому хочеться бути. Простір, який хотілось би розширити на все місто. Щоб якісної музики, актуального театру і здорового спілкування було якнайбільше. Щоб життєвий простір усіх наших міст був таким, у якому хочеться бути.
