Це все, що залишилося від будинку багатодітної родини Слапигіних. 

 


Марія Габор запрошує до нового будинку.

Фото Павла ВОРОНЦОВА.

— Он там, край поля, бачите посадку? Ото вже окупована територія, — орієнтує нас Юрій Константінов. — Ви тільки заховайте свої камери і не фотографуйте, бо оптика відсвічуватиме промені сонця, і на тій стороні комусь стукне в голову послати в наш бік кулю.

— А що, так уже траплялося? — цікавимося.

— Бувало. Привозив якось сюди журналістів, вони тільки почали знімати, як почулись постріли. Ні, все нормально, ніхто не постраждав, лише трішки налякалися.

Керівник військово-цивільної адміністрації Кримського Юрій Константінов привіз нас на край села, аби показати, що таке лінія розмежування і наскільки вона небезпечна для жителів населеного пункту.

«Я закликаю людей: думайте, аналізуйте!»

— Ситуація змінилася на краще ще з початку президентських виборів, — розповідає Юрій Константінов (на знімку). — Кілька місяців жодного пострілу не було, і це для Кримського небувале. А потім, коли заговорили про розведення сторін, почалося... 

Але обстрілюють зараз не саме Кримське, а його околиці, де розташовані позиції українських військових. Я вважаю, що на психіку людей це не дуже впливає, бо люди тут звикли до війни. Більше того, коли довготривалий час перестають стріляти, то почуваєшся дуже... некомфортно. Зник сон, стаєш дещо нервовим. Такий стан у багатьох, і у мене так само, бо коли перестають стріляти, організм відчуває дефіцит адреналіну. Це, може, й ненормально, але ми звикли так жити. 

До Кримського ми з колегами їздимо кожного року, починаючи з 2015-го, і на власні очі бачили, як це село, розташоване на лінії розмежування, приходило до тями після страшних масованих обстрілів у 2014-2015 роках. Узимку 2015-го це взагалі був просто жах! Розбиті будинки та споруди, обвуглені машини та дерева, великі вирви у дворах і нестримані емоції людей, які проклинали війну. Власне, через великі матеріальні та людські втрати в ті перші роки збройного конфлікту мешканці Кримського були налаштовані ворожо до всіх, зокрема — і до української влади. 

— На сьогодні ситуація змінилася, люди більше потягнулись до України, — переконує Юрій. — Коли у 2017 році ми через гучномовець включали Гімн, який лунав на значну частину села, то деяким це не подобалось. Було навіть таке, що збирались у групу і приходили до ВЦА з проханням припинити таку новацію. Але ми потихеньку робили свою справу. Спочатку на під’їзній дорозі до Кримського на високовольтній лінії вивішували національні прапори — і два-три кілометри усе було у блакитно-жовтому кольорі. Потім оцю тенденцію перенесли в село — вивішували прапори на центральній вулиці та на інших, протяжністю майже сім кілометрів. Жодний такий стяг не був зірваний, розірваний чи затоптаний. Це говорить про те, що тут живуть українці.

Таке переконання керівника ВЦА, чесно кажучи, порадувало. Бо у попередніх роках від деяких кримчан доводилось чути про те, що по селу стріляють самі ж військові ЗСУ. Логіка таких думок, звісно, була абсурдною, але переконати людей було важко через те, що в ті роки вони дивилися російське телебачення і більше вірили антиукраїнській пропаганді. Нині ситуація інша. Тепер Кримське має українське телебачення, ловить український радіосигнал.

— У принципі, я не забороняю людям дивитися російські канали, бо кожний має право вільного вибору, — каже Юрій. — Але завжди закликаю: думайте, аналізуйте, зіставляйте! Українська влада у Кримському працює для людей, і найкращим переконанням цього стали ті заходи, які ми проводимо спільно з міжнародними організаціями.

Ознака змін — нові дахи та вікна

Кримське розтягнулося на сім кілометрів уздовж Сіверського Дінця, отже, достатньо проїхати довгою центральною вулицею, аби побачити зміни, які відбулися за останні роки. Багато будинків мають нові дахи, вікна та ворота. Будинок культури та школа теж причепурилися, так само, як і багатоповерхівка. Лише у поточному році з допомогою Міжнародного комітету Червоного Хреста відремонтовано дахи десяти домоволодінь, які постраждали в результаті обстрілів у 2015 році. Ще 29 домоволодінням встановлено склопакети. До того ж Червоний Хрест повністю перекриває дах на двоповерховому будинку, хоча там і мешкає лише дві родини.

— Загалом у Кримському було пошкоджено або розбито 70% будівель. З них відновлено майже 100%, якщо мати на увазі не покинуті будинки, а ті, де живуть люди. На майбутнє з МККК домовилися, що  ремонтуватимуть не тільки дахи та вікна, а й робитимуть внутрішні ремонти. У списку тих, хто потребує заміни вікон, було майже 140 родин. Але поки що у програму потрапили 29 сімей, — розповідає керівник ВЦА. — Є також домовленість із Червоним Хрестом, що у разі повернення людей до Кримського, їхні розбиті будинки будуть відновлені, або, якщо потрібно — збудовані заново. Як це відбулося для двох родин. Чесно кажучи, ми навіть планували відбудувати Сокільники (була така домовленість із NRC). Це село входить до Кримської сільської ради, але оскільки війна не відкотилася далі, і Сокільники все ще окуповані бойовиками, то ці наміри поки що довелося відкласти. Тож наразі частина людей з Сокільників живе у нас — там не залишилося жодного мешканця. Лише бойовики, які облаштували свої позиції і ведуть звідти вогонь.

Усі ці роки ВЦА залучає до Кримського всі можливі гуманітарні міжнародні організації, благодійні фонди, релігійні громади. Це дало змогу населенню прифронтового села постійно отримувати значну допомогу в усіх напрямках. Але люди й самі не сидять без діла, намагаючись позбавити своє село від ран, завданих війною. Насамперед засипали центральні вулиці села, аби була більш-менш прийнятна дорога. Тому що вибоїни були такі, що по них неможливо було проїхати.

— Європейською трасою дорога, звісно, не стала, — жартує Юрій, — але їздити по ній тепер можна. При амбулаторії відкрили аптечний пункт. Раз на місяць до нас приїздить мобільна бригада Червоного Хреста, яка проводить медичне обстеження мешканців. Щосереди до Кримського навідується мобільна бригада психологів, які надають консультації на дому постраждалим людям. А постраждалі у Кримському всі.

У селі сьогодні мешкає майже 550 осіб, і міграції тут немає. Щоправда, хтось зі старих може поїхати до дітей перезимувати, але навесні повертається. Хоч як важко жити в Кримському, але люди відчувають тут з боку влади піклування про себе. Більше того, дві родини, що покинули село на початку війни, повернулися додому. За допомоги МККК їм збудували нові будинки замість розбитих під час обстрілів у 2014-2015 роках. Нам вдалося побувати в гостях у цих родин.

...А хтось уже святкуватиме новосілля

Марія Габор мила вікна, робила останнє прибирання перед тим, як встановлюватиме меблі. Настрій був хороший, бо мрії, навіяні передноворічним новосіллям, зігрівали душу. Навіть розбитий дім навпроти не викликав сумних думок, як це було раніше.

Марія родом із Західної України, а в Кримське свого часу їздила на заробітки — буряк полола. Та так сподобалося в цих краях, що вирішила залишитися. Рідна сестра допомогла купити тут будинок. Так і жила в ньому з дітьми, допоки в 2014 році в нього не влучив снаряд. І не один.

— Це був снаряд від «Граду», — розповідає Марія. — Перший впав якраз перед будинком. Ми з сином не встигли добігти до підвалу, тому сховалися під ліжком. Дочка в цей час, на щастя, перебувала на навчанні. Снаряди рвалися один за одним — перед будинком, за ним, на території двору. Одна частина хати вціліла, тому ми продовжували в ній жити, затуливши вікна з двох боків плівкою. Думали зиму так пережити. І не ми одні. Всі, хто залишався в Кримському, по суті, жили без вікон. Але після жахливого обстрілу в січні 2015-го, коли дах нашої хати опинився на землі, ми поїхали. Точніше, нас вивезли військові на броньованому автобусі у Лисичанськ. А вже звідти з сином добралися до Павлограда Дніпропетровської області. Там у мене тітки, брати і сестри двоюрідні живуть. А загалом за ці п’ять років у пошуках кутка проїхала по всій Україні, але тягнуло у Кримське.

Потім з’явилася надія: за рахунок Міжнародного Червоного Хреста Марії можуть побудувати новий будинок, бо старий відновити неможливо. У серпні 2019 заклали фундамент — і ось дім уже готовий. Син Іван сьогодні служить строкову в ЗСУ і після служби налаштований повернутися у Кримське. Тим більше, що тепер є красивий новий будинок.

...На початку лютого 2015 року Наталя Слапигіна з трьома дітьми виїхала з Кримського, бо на той час була така бійня, що залишатися в селі було дуже ризиковано. Через два дні сусід зателефонував її чоловікові і повідомив: «Вибач за таку новину, але будинку у вас вже немає». За що вибачати? Коли пожежу гасити було нічим — не було води та й хто ризикуватиме боротися з вогнем під смертоносним дощем «градів»? Отож родина з шести чоловік — троє дітей і троє дорослих, залишилися без даху над головою.

Так сталось, що Наталя з чоловіком виховують неповнолітніх онуків, які залишились сиротами, отже, відповідальність за них відчувають велику.

— У Лисичанську ми самі знімали житло, влада нам у цьому не допомогла, — розповідає пані Наталя. — А житло знайти було важко, тому що господарі не хотіли брати постояльців з дітьми. Жили в Лисичанську, допоки діти не закінчили навчання, а потім повернулися додому, у Кримське. Знімали тут житло, поки місцева влада не купила нам будинок. Але він відомчий. Наша хата відновленню не підлягала, а таких донорів, які могли б побудувати нове житло, не було.

А в лютому 2019 року сталося чудо: приїхали представники МККК і сказали, що замість втраченого збудують родині новий дім. Причому зробили це за короткий термін та ще й свердловину пробили, що дуже важливо. Справа в тому, що у Кримському раніше водопостачання було централізованим, але після того, як в 2014-му під час обстрілів водогін розбило, село залишилося без води. Будинок вже готовий, залишилося підключити світло та газ — і в травні родина святкуватиме новосілля. Діти радіють. Тепер у них буде свій дім і свої кімнати.

Юрій Константінов радіє разом з ними. Загалом він радіє кожній людині, яка повернулась у село. Щоправда, поки що це повернення не має масового характеру, тому що лінія війни з Росією не відійшла подалі від Кримського. Але є надія, що все зміниться на краще.

Фото автора.