Володимир Михайловський.
Сьогодні важко знайти двох або кількох свідомих людей, котрі їхали б разом до якогось села та не говорили дорогою про землю. Ось і ми з Володимиром Михайловським (на знімку) не уникли цієї теми: актуальнішої, мабуть, немає. Позаду залишився Сумський район, і досить гладенька автотраса почала перетинати Краснопільський.
Ферми врятували Рясне, Лісне і Земляне
У Краснопільському районі на Сумщині Володимир Михайловський разом із компаньйонами придбав тваринницьке господарство, яке опісля розділили на дві частини. У ТОВ "Краснопільський ММК" відгодовують 10 тисяч свиней, а у ТОВ "М'ясо-молочний комплекс" утримують майже 600 голів ВРХ, з яких 300 - дійні корови. У товариствах мають роботу і цілком пристойну зарплату 120 місцевих жителів.
Попередній власник вирішив позбутися тваринницької галузі та, як і переважна більшість інших агрохолдингів, зосередився на значно вигіднішому рослинництві. Неважко здогадатися, що сталося б із трьома селами - Рясним, Лісним і Земляним, якби нові господарі також жили лише сьогоднішнім днем. Худобу пустили б під ніж, а іншої роботи, окрім як у тваринництві, навкруги немає. Хіба що, десь у якомусь магазині чи у школі, але ще спробуй туди влаштуватися!
- Агрохолдинг господарює у Рясному, але потреба в кадрах у нього тепер незначна, - розповідає директор і співвласник ТОВ "Краснопільський ММК" Нодар Месхія (на знімку). - Там працюють десятків зо два висококваліфікованих механізаторів - і все. Іншим місцевим жителям, якби ми не купили цього бізнесу та не зберегли тваринництво, довелося б шукати роботу в Польщі або ще десь...
"Корів показуватимуть у зоопарку"
Попередній власник продав тваринницький бізнес через низьку, порівняно з вирощуванням кукурудзи чи сої, рентабельність цієї справи. На свинокомплексі вона взагалі була мінусова: щороку від 2 до 2,5 млн грн збитків. У тому, мабуть, були й об'єктивні причини, бо останнім часом худоби позбулося чимало господарств. З початку року в агрофірмах Краснопільського району утримувалось 900 корів, а на осінь залишилося лише 400: окрім Михайловського та Месхія, виробництвом молока займається фермер у Мезенівці, але вже ходять чутки, що і йому уривається терпець.
- За останні два роки корови зникли у багатьох навколишніх селах, - каже Володимир Михайловський. - Їх не стало у Порозку, Великому Бобрику, Миропіллі, Косівщині, Грабовському, Пожні... Це - тисячі голів. Залишилась якась худоба в особистих селянських господарствах, але її небагато.
- Скоро дітям показуватимуть корів у зоопарку, - невесело додає Нодар Месхія.
Уміють лише наступати
Володимир Михайловський - людина в Сумах відома і шанована. Підприємець, політик, громадський діяч, ексзаступник міського голови, має військове звання полковника. Нагороджений чотирма орденами, з яких два - бойові. Орден Червоної Зірки отримав від свого командування, а візуально схожий на нього орден "За хоробрість" - від уряду Демократичної Республіки Афганістан.
Про військове звання Михайловського та про бойові нагороди згадую лише через те, що вони спрощують розуміння його "сільськогосподарського геройства". На перший погляд, у цьому немає жодної логіки: міг би вкласти зароблені в іншому бізнесі гроші не у тваринницькі ферми, де вони окупляться у найкращому разі років через десять, а у легшу та прибутковішу справу. Однак компаньйонам захотілося "драйву": зробити неможливе можливим. А потім настала мить, коли відступати було вже пізно і нікуди.
- Соромно стало кидати, - ділиться Н. Месхія. - Соромно перед людьми, яким пообіцяли зберегти худобу, і перед самими собою.
Свинокомплекс, який попередні власники вважали безнадійним, виборсався зі збитків і тепер має хоч і незначну, але плюсову рентабельність. Щоб зламати ситуацію, Михайловському довелося півроку буквально днювати і ночувати у Рясному. При цьому, з нього ніхто не знімав директорських обов'язків на двох підприємствах у Сумах.
- Цього року в Рясному пішло до школи 13 першокласників, - усміхається Н. Месхія. - Такого не було вже дуже-дуже давно! А якби ми не втримали ситуацію, і підприємство закрилось, виїхало б пів села.
Потрібна подушка безпеки
А тепер повернемось до того, з чого почали - до землі. Її у сільськогосподарських підприємств Володимира Михайловського та Нодара Месхія - лише 500 га. Більшість площ використовують для вирощування кормів, без яких неможливо утримувати корів. На потреби свинокомплексу залишається лише 10 га, тоді як, згідно з біологічними нормами та економічними розрахунками, для такого поголів'я необхідно мати хоча б 1000 га.
- Свинарство - дуже ризикована справа в Україні, - пояснює становище В. Михайловський. - І роблять її такою дві речі: АЧС, тобто африканська чума свиней, і брак землі для потреб галузі. АЧС, на щастя, нас поки що не зачіпає, але коли це станеться, то буде справжня катастрофа. Поголів'я доведеться знищити, і після цього ми вже не підведемось. Збитків нам ніхто не компенсує - це ми знаємо точно, бо, попри обіцянки, ще нікому нічого не компенсували. А щодо землі, вона потрібна, бо галузь працює на межі рентабельності. Ціни на ринку поводяться абсолютно несподівано і непередбачувано. У якусь мить звідкись приженуть величезну баржу-рефрижератор із м'ясним непотребом, який мав бути утилізований десь в Австралії, Бразилії чи Аргентині - і конкурувати з такою продукцією неможливо, бо її продають переробникам за копійки. Коли є земля, ще можна якось "викрутитись" завдяки власним кормам, але коли їх доводиться купувати, бізнес стає збитковим.
Даєш Лисці два гектари!
Марія Узлова (на знімку) працює завідувачкою ферми ТОВ "М'ясо-молочний комплекс". Розповідає: раніше, коли працювала дояркою, отримувала у своїй групі 3,5 тис. літрів молока від корови на рік, а нині мають 7 тис. літрів у середньому по фермі. За часів Союзу за такі показники давали Героя Соціалістичної Праці, а у колгоспах діяв норматив: на кожну корову передбачалось 2 га землі. Якби стільки землі було у Михайловського, молоком можна було б "залити" весь район.
Тоді як агрохолдингам повіддавали величезні та гладенькі, зручні для обробітку поля, 500 га, що використовуються для тваринницьких ферм у Лісному і Земляному, складаються із 34 "клаптиків". Агроном Сергій Лубенець (на знімку) показує карту, схожу на строкату ковдру: ось тут 2,2 га, тут 13, он там 6,2, а там - 3,57 га...
- Коли на Сумщину приїжджав Гройсман, мені дали право з ним поспілкуватися, - розповідає В. Михайловський. - Я запропонував тодішньому Прем'єр-міністру: зробіть в Україні так, щоб земельні торги, на які виставляється право оренди землі сільськогосподарського призначення, проводились окремо для агрохолдингів і для тваринників. Створіть земельний фонд для тваринницької галузі! Адже зрозуміло, що ми через абсолютно різну рентабельність галузей не можемо конкурувати. Він покивав головою, сказав кілька разів "Так" - і на тому все закінчилось.
Ще не пізно зазирнути у завтра
- Агрохолдинги знищили в українських селах більшу частину робочих місць, - вважає В. Михайловський. - Вони брали господарства разом з тваринництвом, а потім здавали худобу на м'ясокомбінати. Люди втрачали роботу і масово виїжджали із сіл. Уже не залишається сумнівів, що діє програма скорочення населення у сільській місцевості та вивільнення кращих у світі чорноземів. Про це треба сказати прямо.
- Але ж нам обіцяли не допустити іноземців до купівлі земель сільськогосподарського призначення, - нагадую я.
- В Україні немає "прямих" іноземних агрохолдингів, - інформує В. Михайловський. - У них часто і назви українські, і директори - українці, і навіть серед засновників може "затесатися" хтось із наших співвітчизників. Але коли "копнути" глибше, виявиться, що гроші на розвиток аграрного бізнесу прийшли із-за кордону, і ця обставина обов'язково спрацює. Тому завадити іноземцям заволодіти українською землею практично неможливо. А от убезпечитись від ризиків можна. Варто на законодавчому рівні заборонити вивозити весь урожай за кордон, налагодивши переробку сировини в Україні. Також треба змусити агрохолдинги, застосувавши правові та економічні важелі, займатися тваринництвом. Без цього село загине, бо вже з'явились "безпілотні" технології, коли і землю орють, і збирають врожаї без залучення механізаторів, управляючи технікою через супутники.
Десять тисяч - це також занадто
Як на мене, чутки про прийдешні біди від передачі української ріллі у власність іноземцям суттєво перебільшені. Хоча б хто володів землею, він її за кордон не вивезе - навпаки, застосує передові зарубіжні технології, невідомі нашим виробникам. А от небезпека "латифундизації" України і справді дуже серйозна, незалежно від того, громадяни якої держави зосередять у своїх руках надмірні площі ріллі. Це визначить розвиток України на десятки, а можливо, і сотні років, і якщо сьогодні буде допущено помилку, у майбутньому її вже неможливо буде виправити. Навіть у питаннях війни і миру не проглядається такого фаталізму.
Не треба мати дуже високе чоло, аби спрогнозувати: якщо землевласники володітимуть масивами навіть не по 200 тис. га, як планувалось раніше, а по 10 тис. га, які можуть узаконити найближчим часом, розвиток конкурентного середовища на аграрних ринках загальмується. У радянські часи навіть великі колгоспи мали по 4 - 5 тис. га землі, і цього вистачало і для здійснення сівозмін, і для утримання тваринницьких ферм.
На переконання Володимира Михайловського, оптимальна площа ріллі, якою може володіти одна людина, становить від 500 до 1000 га. Найголовніше, що дасть така норма - це велику кількість землевласників, змушених конкурувати між собою, а конкуренція завжди була запорукою високої якості продукції і стабільних цін.
Дрібні та середні землевласники не застосовуватимуть "космічних" технологій у рільництві, коли комбайни працюють на безмежних ланах без людей, а шукатимуть перспективні форми господарювання, аби мати переваги над сусідами. Це може бути виробництво органічної продукції як рослинного, так і тваринного походження. У селах з'явиться робота, бо запрацюють переробні підприємства, збудовані кимось "для себе" або кількома аграріями на засадах кооперації. Але така перспектива повністю перекреслюється, якщо ріллю поділять на величезні масиви. Тоді розвивати тваринництво та переробну галузь не буде мотивації, а села та селяни новим землевласникам лише заважатимуть.
Сумська область.
На знімках: Володимир Михайловський, Нодар Месхія, Марія Узлова, Сергій Лубенець.
Фото автора.