Із Наталією Пономарчук зустрілися у київському кафе. За чашкою кави розмовляли про музику, творчі плани, концерти. І знов — про ситуацію в країні та про державну культурну політику...

— Я з достатнім ступенем скепсису ставлюся до рішення Мінкульту організовувати і спрямовувати всі зусилля не на підтримку культури в країні, не на підвищення рівня цієї культури, а просто на створення таких собі фронтових бригад для виступу на передовій. Це, безумовно, важливо. Але цього замало. Вибачте за такий приклад, але під час Другої світової у Петербурзі грали симфонічні концерти Шостаковича, навіть у блокаді. І були повні зали. І сьогодні люди хочуть слухати класичну музику.

— А ви берете участь у концертах для наших бійців? Який репертуар граєте?

— Спеціальні виступи у Дніпропетровську ми не робимо. Але запрошуємо бійців на наші традиційні концерти. Легких поранених привозять з лікарні Мечникова. І вони щасливі й задоволені, коли слухають твори російських композиторів — Рахманінова, Чайковського, Прокоф’єва. Бо справжня музика не має кордонів, вона поза політикою. У залі аплодують навіть російським солістам, які співчувають Україні і протестують своєю творчістю, своєю громадською позицією проти країни, яка розв’язала війну проти нас.

Багато людей культури опинилися у ситуації, коли їхня країна поводить себе не так, як годиться, і вони, не розділяючи такої позиції, відчувають себе у меншості. І не маючи можливості щось змінити, обирають свої форми протесту, знаходять різні способи його висловити чи продемонструвати.

— Як?

— Через деякий час після Іловайського котла відбувся концерт, на якому грав московський піаніст. У залі — поранені бійці та ті, хто вже проходив реабілітацію. І тоді цей російський виконавець із московської філармонії звернувся до публіки і просто попросив вибачення. Він заявив про свою солідарність із Україною. Мовляв, бажає, щоб наша країна стала європейською державою та позбулася імперського впливу... Після цього перформансу він так грав Рахманінова, ніби востаннє. І ті ж наші бійці у залі аплодували йому стоячи. Оце і є справжня культура! Це є те, що повинне нас тримати на людському рівні...

— Ви плануєте дати концерт у столичному Жовтневому палаці напередодні 8 Березня. Солісткою буде відома українська скрипалька Богдана Півненко. Ви разом уже виступали перед київською публікою напередодні Нового року. Які твори запропонуєте слухачам цього разу?

— Репертуар програми концерту зібраний із найкращих зразків класичної, популярної святкової музики. Ці композиції сприймаються без інтелектуальної напруженості, без спеціальної підготовки. Це популярна, вічна музика, яка гарно сприймається і слухається у будь-які часи.

Ми не ставимо перед собою якихось концептуальних завдань. Просто намагаємося створити якісний святковий концерт, щоб розважити публіку. Але зробити це красиво, створивши певну атмосферу, аби люди отримали задоволення, не напружуючись, не перебуваючи у стані катарсису.

У програмі твори видатних світових композиторів — Зуппе, Бізе, Штрауса, Дворжака, Брамса, Чайковського, П’яццоли, Вебера, Гершвіна, Хачатуряна... Вони заохочують людину до емоційного релаксу, до відпочинку. То є така платформа, що дає надію — все буде добре. А нам, музикантам, можливість для усіляких чудасій. Є таке гарне слово. Трохи похуліганити, поімпровізувати. Формат концерту це дозволяє.

— Чи будуть виконані твори українських композиторів? Чи готуєте ви якісь сюрпризи, несподіванки?

— Обов’язково. Наприклад, Мирослава Скорика. Хоча його музика не така вже проста для сприйняття. Вона цікава для філармонійних концертів, але не для святкових. Деякі його твори дуже популярні серед світової аудиторії. Скажімо, «Мелодія» — авторська композиція Скорика, його натхнення, один з найперших творів, написаний, коли він був молодий і суперромантичний. Це найпопулярніша мелодія від душі, створена за останні 50 років. Її із задоволенням слухають у будь-якій країні. І в Україні цю музику сприймають так, ніби вона існувала завжди з нами... Це така вічна душевна мелодія, яка, здається, була завжди, а Скорик її зміг почути й записати.

Взагалі будь-яка музика є несподіванкою. Вона стає такою залежно від того, як її заграти. Якщо грати, не шукаючи в ній ані подарунків, ані сюрпризів, то й звучатиме вона гладенько. Тож, вважаю, успіх концерту залежить навіть не від репертуару, а від його подачі — від виконання. Переконатися в цьому зможете на нашому концерті «Подарунок коханій» 7 березня у Жовтневому палаці. Приходьте!

Візитна картка

Наталія Пономарчук — заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національного конкурсу диригентів імені Стефана Турчака (1998), переможець Усеукраїнського відкритого рейтингу популярності «Колесо фортуни» в номінації «Найкращий молодий диригент». Диригент симфонічного оркестру Дніпропетровської обласної філармонії.

Диригент Наталія Пономарчук.

Фото з сайту Ponomarchuk.net.