На офіційному веб-порталі Верховної Ради з’явився пропонований до другого читання законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення (№ 2178-10), яким фактично запроваджується купівля-продаж гектарів для ведення товарного агровиробництва. У документі, зокрема, значиться, що покупцями сільгоспземель можуть бути громадяни України, територіальні громади, держава, а також «юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади».

З’явилася і норма, яка розширює доступ до фінансування, створює умови для активнішого банківського кредитування агросектору — під заставу землі: «Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави. Такі земельні ділянки мають бути відчужені банками на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності».

Потрібна, на перший погляд, в умовах дефіциту обігових коштів новація може обернутися і на шкоду нинішнім аграріям. Адже з’явиться небезпека, коли банк надає фермеру чи підприємству кредит на виробничі потреби чи під придбання землі, а позичальник вчасно не повертає кошти, то гектари без особливих юридичних ускладнень переходять банку. З усіма наслідками для існуючого господарства.

У законопроекті прописано, що (принаймні до референдуму) «Іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення».

Також йдеться: «Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення юридичними особами, створеними і зареєстрованими за законодавством України, учасниками (засновниками) або кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є особи, які не є громадянами України, може здійснюватися з дня та за умови схвалення цього на референдумі».

Як планується, «за будь-яких умов забороняється набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення:

1) юридичними особами, учасниками (акціонерами, членами) або кінцевими бенефіціарами яких є особи, які не є громадянами України, — на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), і які розташовані ближче 50 кілометрів від державного кордону України (крім державного кордону України, який проходить по морю);

2) юридичними особами, учасниками (акціонерами, членами) або кінцевими бенефіціарами яких є громадяни держави, визнаної Україною державою-агресором або державою-окупантом;

3) особами, які належать або належали до терористичних організацій;

4) юридичними особами, учасниками (акціонерами, членами) або кінцевими бенефіціарами яких є іноземні держави;

5) юридичними особами, у яких неможливо встановити бенефіціарного власника (контролера);

6) юридичними особами, бенефіціарні власники (контролери) яких зареєстровані в офшорних зонах, віднесених до переліку офшорних зон Кабінетом Міністрів України;

7) фізичними та юридичними особами, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді заборони на укладення правочинів з набуття у власність земельних ділянок, а також пов’язаними з ними особами;

8) юридичними особами, створеними за законодавством України, що перебувають під контролем фізичних та юридичних осіб, зареєстрованих у державах, включених Міжнародною групою з протидії відмиванню брудних грошей (FATF) до списку держав, що не співпрацюють у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом».

Законопроектом запроваджуються обмеження, пов’язані з концентрацією земель. «Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина не може перевищувати десяти тисяч гектарів. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (крім банків) не може перевищувати загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності усіх її учасників (членів, акціонерів), але не більше десяти тисяч гектарів».

Тобто, іншими словами, банки не обмежені у площі землі, під яку можуть надавати кредити і яку мають право брати у заставу.

Водночас передбачено, що «земельні ділянки, площа яких перевищує зазначені граничні розміри, конфіскуються за рішенням суду».

Також йдеться: «Розрахунки, пов’язані зі сплатою ціни земельних ділянок сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими угодами, провадяться в безготівковій формі.

Не допускається набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за відплатними договорами у разі відсутності у набувача права власності документів, які підтверджують джерела походження коштів або інших активів, за рахунок яких набувається таке право». Такий підхід покликаний сприяти виведенню агровиробництва з тіні.

«Купівля-продаж земельної ділянки здійснюється з дотриманням переважного права на її придбання. Переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб’єктом іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки». Тобто, виходить, що покупця для переданої в оренду ділянки фактично обиратимеме не її власник, а орендар. Адже відповідно до нині чинного Закону «Про оренду землі» саме «орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні — якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону». Водночас з чинного Земельного кодексу пропонується вилучити норму про те, що «переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, а також відповідні органи місцевого самоврядування» (ч. 2 ст. 130 «Покупці земель сільськогосподарського призначення»).

«До 1 січня 2030 року ціна продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку».

А «громадяни, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної та комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до семи років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу».

Із тексту законопроекту зникло підтримане Верховною Радою у першому читанні додаткове обмеження — до 35% на рівні об’єднаних територіальних громад — щодо максимальної кількості земель у власності. Тобто уся земля сільгосппризначення окремих ОТГ може зосереджуватися «в одних руках» з відповідним впливом, приміром, на громаду, формування органів місцевого самоврядування тощо.

Сільгоспгектари на окупованій території Донбасу та анексованого Криму пропонується залишити «підмораторними»:

«Забороняється відчуження земельних часток (паїв), земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності, відчуження та зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, крім передачі їх у спадщину. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або відчуження в інший спосіб земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених цим пунктом, в частині їх купівлі-продажу, та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє, є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення)».

 

Тим часом

Якщо завтра — ринок землі

В Україні продовжують ламати списи навколо необхідності якнайшвидшого запуску на законодавчому рівні механізму купівлі-продажу земель сільгосппризначення. Але чи прораховують в уряді, до яких наслідків призведуть плановані новозміни у вітчизняному агросекторі? Чи піде ринковий обіг гектарів на користь нашому сільгоспвиробництву, яке за обсягами експорту посідає нині лідируючі позиції і залишається чи не основним джерелом валютних надходжень? Суттєво підтримує економіку вирощений на українських ланах і перероблений всередині країни соняшник. Наша держава експортує найбільше у світі олії. 

Тож у разі відкриття ринку земель — як зміниться структура посівних площ у короткостроковій перспективі та у найближчі 5—10 років? З цим запитанням ми звернулися до міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофія Милованова (на знімку) під час прес-марафону «Фінальна версія земельної реформи», який відбувся у Києві.

За його словами, це важливе питання — про те, що станеться з площами.

Одразу, звичайно, суттєвих змін не буде, впевнений Тимофій Милованов, тому що ринок відкривається тільки у жовтні, тобто після самого сезону.

Нині намагатимуться собі добрати оренди, але з точки зору змін у структурі, думаю, в перший рік суттєвих змін не буде. Після запуску ринку багато залежить від того, скільки землі буде куплено чи продано взимку. За нашими очікуваннями, це не буде великий обсяг. Можливо, п’ять-сім відсотків землі на календарний рік. Тому певні зміни відбуватимуться, але, думаю, поки вони будуть мінімальними. Суттєві зміни очікуємо в податках, тому що ціна гектарів зростає. І в тому, що збільшиться кількість і важливість інвестицій. Тобто сподіваюся, що потроху почне розвиватися переробка. Ми оцінюємо вплив на ВВП у короткостроковому періоді в 0,23 відсотка за рік позитивних і далі в 1-0,9 відсотка — через рік, і, можливо, 2-3 відсотки пізніше. Усе залежить від структури ринку землі — від того, який варіант буде прийнято. Якщо сурові, сильні обмеження, то вплив на економіку буде меншим. Бо обмеження не дозволяють перерозподіляти землю до більш ефективних власників.

У довгостроковому періоді моє очікування таке: сьогодні багато людей проти іноземців. Але успішні фермери самі через певний час проситимуть, щоб дали доступ закордонним інвесторам. Тому що іноземці прийдуть з більш дешевими і довгостроковими грішми. Це право українського народу вирішувати. Але, на мою думку, самі фермери через певний час боротимуться за те, щоб зменшили обмеження і дали можливість іноземцям купувати землю. Це дійсно визначатиметься на референдумі, але поступ такий буде. Чому так думаю? Тому що успішним власникам землі, які зароблятимуть за рахунок збільшення ефективності її використання, за рахунок доданої вартості, потрібні інвестиції — для переробки, для інфраструктури. Інвестиції краще брати на більш дешевих умовах. Більш дешеві гроші в Європі, ніж в Україні. На жаль. Ми багато робимо для того, щоб знизилися відсоткові ставки, щоб більш дешеві гроші з’явилися і в нашій державі. Але реалістично думаю, що буде попит на інвестиції й від іноземців. А вони не стануть давати гроші просто так, захочуть якусь співпрацю. Такими є очікування...

— А не припускаєте ви таку ситуацію: скажімо, з приходом іноземців контроль значної кількості площ перейде від нинішніх холдингів до інших структур. Зараз олійна галузь приблизно дає 5,5 мільярда доларів валютної виручки на рік. Нині маємо значні площі під соняшником. А інші структури, які контролюватимуть землю, вирішать сіяти ріпак. Ця культура швиденько експортуватиметься до країн, де є відповідні переробні потужності, а ми залишимося зі своїми олієпереробними заводами, орієнтованими переважно на насіння соняшнику? І зі збереженими ґрунтами, на яких уже не вирощуватимуть соняшник. Такі критичні варіанти можливі?

Як зазначив, відповідаючи на запитання Тимофій Милованов, це жодного стосунку не має до ринку землі.

Тому що, наголосив міністр, якщо буде вигідно після того, як хтось купить землю, там сіяти ріпак, а не соняшник, то це не залежить від типу власності на землю. Якщо вона в оренді, то теж сіятимуть ріпак, а не соняшник. Жодним чином сьогодні оренда не створює мотивації для того, щоб захищати землю, захищати з точки зору якості, невиснажування. Навпаки, якщо людина є власником і вона працює на землі, то дбає про довгострокову її вартість. Вона буде обережніше до цього ставитися, їй вигідно дійсно розвинути переробку і заробляти більше саме тут. Тому що актив землі є тут. Якщо я є власником землі, у мене є вибір: продати, щоб у Туреччині там щось переробили чи в Єгипті (умовно) або в якійсь іншій країні. Чи взяти гроші й створити свою переробку. У мене, маленького чи середнього фермера, немає можливості побудувати переробку в Єгипті чи деінде. Тому насправді ринок землі зменшить ці процеси виснаження і, водночас, створить умови для отримання доданої вартості.

Фото автора.