За чотири місяці поточного маркетингового року (тобто з вересня) за кордон вдалося продати лише 21,8 тис. тонн солодкого піску. Це майже в десять разів менше, ніж за аналогічний період попереднього сезону, зазначають в асоціації «Укрцукор».
Такий результат виявився доволі прогнозованим. Адже 2019-й був не надто сприятливим для галузі: аграрії не вельми охоче сіяли цукрові буряки, тож площі під коренями в масштабах країни скоротилися майже на 60 тис. га — до 220 тисяч. Холодна волога весна спровокувала поширення хвороб, а через літню спеку коренеплоди не набрали достатньої цукристості. Як результат, середня врожайність порівняно з 2018-м знизилася на 50 центнерів з гектара — до 445 ц/га, а валовий збір упав майже на 2,7 млн тонн. Тож працювали лише тридцять три заводи, які разом переробили 9,84 млн тонн буряків й у підсумку зварили 1,48 млн тонн цукру — на 19% менше, ніж попереднього року.
Утім, втрати експортних позицій криються не лише у скороченні обсягів вирощеного і звареного. Адже насправді в Україні є чим торгувати. Спад виробництва солодкого піску не настільки вже й катастрофічний. До того ж немало залишається на внутрішньому ринку перехідних запасів цукру з минулих років, та й споживання не зростає. Скажімо, торік у листопаді, за інформацією Держстату, випуск кондитерських виробів з цукру скоротився більш як на третину порівняно з аналогічним періодом 2018-го. Тож солодкого піску для експорту вистачає, було б куди возити. Але з цим зараз сутужно — передусім через перевиробництво в РФ (яка ще не так давно сама активно закуповувала цукор) та країнах об’єднаної Європи. Профіцит «тисне» на ринок і ціни. Через посилення конкуренції Україна поступово втрачає «завойовані» позиції в Африці. Нещодавніх середньоазійських наших партнерів перебирає на себе Росія, яка логістично ближче до цих держав. За останні роки РФ значно наростила виробництво і лише за грудень поставила на зовнішні ринки понад 121 тисячу тонн солодкого піску. Наші ж «досягнення» — скорочення посівних площ під цукровими буряками на понад 20% і зменшення обсягів вирощеного. Тож передусім через брак сировини, підкреслюють в «Укрцукрі», дев’ять переробних підприємств торік взагалі не запускалися, а виробничий сезон скоротився майже на місяць, що, безумовно, підвищує собівартість солодкого піску, адже завод має відпрацювати хоча б квартал, аби покрити витрати на запуск.
Але у цьому морі песимізму є оптимістична новина для пересічних споживачів. За такої ситуації стрімкого зростання цін на цукор на поличках крамниць найближчим часом не очікується. А власникам заводів уже зараз необхідно думати, як стимулювати сільгоспвиробників сіяти навесні цукрові буряки, без яких потужності, хай навіть реконструйовані, залишаються лише купою мертвого залізяччя.
