13 грудня 2016 року в «Голосі України» було опубліковано статтю «Тарутинський полігон: поле бою чи територія миру». У ній розповідалося про трагічну долю найбільшого в Україні 237-го Тарутинського загальновійськового полігона, розташованого на кордоні з сусідньою Республікою Молдова. Два десятки років на полігоні не лунають постріли, танки й бойові машини не прасують землю, десантники не стрибають з літаків. Тут, на цілинних землях, що ніколи не знали селянського плуга, сьогодні панує тиша.

20 років тривають судові процеси між місцевими органами влади й Міністерством оборони України за право ефективно використовувати цілинні землі. Перші стверджують, що ці землі необхідно запускати в обіг, люди в погонах упевнені, що настануть для Збройних Сил України інші часи — і військовий полігон знову стане місцем, де буде на повний хід іти бойове навчання.

Судові позови начебто  завершилися. Хто здобув перемогу — Міноборони чи територіальна громада Тарутинського району? Відомо одне: програла природа, програв Тарутинський степ,  що втрачає свій первозданний вигляд буквально на очах. Програли майбутні покоління громадян України.

Трохи історії

У 1946 році постановою Ради народних комісарів УРСР для створення Тарутинського військового полігона були виселені жителі п’яти сіл. Відмову військових від певної частини територій колишнього полігона оформлено офіційно: в 1995-му майже 700 гектарів були передані військовому радгоспу «Чорноморський», у 2000-му ще 300 гектарів зараховано до земель запасу Веселодолинської сільської ради. Але це — крапля в морі, адже площа всього полігона — понад 24 тисячі гектарів, половина з яких припадає на орні землі. В 2003—2005 роках місцева влада неодноразово зверталася до Президента, Кабінету Міністрів і Верховної Ради України з проханням розв’язати проблему подальшого використання земель. Отримана відповідь засвідчила, що право відповідної військової частини на користування землею може бути припинено «у разі добровільної відмови на право постійного користування» або «розформування військової частини з подальшою передачею цих земель у землі запасу». Тож військова частина 55465 (А-1366), яка займалася обслуговуванням і забезпеченням бойового навчання військ на полігоні, була розформована ще в 2004 році згідно з директивою того ж Міністерства оборони. Відтоді територія Тарутинського полігона, його інфраструктура практично знищуються. На цій території були штаб, плац, казарми, складські приміщення. Нині збереглися тільки залишки колишніх військторгу й санчастини. Більше жодного приміщення, придатного для господарської діяльності, тут просто немає. Після того як військова частина припинила своє існування, діючи в рамках Закону України «Про місцеві державні адміністрації» і Земельного кодексу України, Тарутинська райдержадміністрація прийняла розпорядження про вилучення відповідної земельної ділянки. Було укладено орендні договори на землю, які давали можливість значно поповнити місцевий бюджет і вирішувати низку соціальних питань.

Земельна війна: тиша перед бурею

Скажемо так, в умовах юридичних суперечок почали народжуватися й втілюватися в життя сумнівні юридичні рішення і місцевої районної державної адміністрації, і структурних підрозділів Міністерства оборони України. Вони немов улаштували негласне змагання з передачі фермерам в оренду невикористовуваних за прямим призначенням цілинних земель. Договори про оренду укладалися стрімко, й площа земель, що оброблялися аграріями, досягла декількох тисяч гектарів.

Відповідь на головне запитання — у чиїй власності 24 тисячі гектарів землі й хто має право розпоряджатися нею, почало вимальовуватися після того, як тодішній міністр оборони України Степан Полторак віддав наказ про приведення до юридичного порядку  цього питання. До речі, Степан Полторак — уродженець Тарутинського району, тут він закінчив школу.

До Тарутинського району прибула спеціальна комісія для вивчення юридичної ситуації, що виникла з використанням землі. Військові юристи достеменно вивчили стан справ із землями військового полігона, звернулися з позовними заявами до Господарського суду Одеської області щодо визнання недійсними всіх договорів оренди. Суд усі позовні заяви задовольнив, у власність Міністерства оборони повернуто майже 9 тисяч гектарів землі, і тепер є всі підстави говорити, що в Тарутинському степу запанував мир, земельні війни завершилися, а переможцем стали Збройні Сили України. До того ж з більшістю фермерських господарств було укладено нові угоди про спільне використання земель — уже з Міноборони.

На сьогодні діє 16 таких договорів на 7,9 тис. га. У рамках їх виконання в державний бюджет надходять реальні кошти: майже 30 млн грн за 2016—2018 роки.

Але місцеві органи влади, екологічні громадські організації мають іншу точку зору. Вони вважають, що полігон, де дивом зберігся неораний степ, має стати національним природним парком. Тим більше, що перші кроки в цьому напрямку вже зроблено.

Активізувалося розроблення планів щодо розвитку у цій місцевості «зеленого туризму» і створення екологічних поселень.

У 2012 році на цих землях рішенням 12-ї сесії Одеської обласної ради № 445-VІ від 26 квітня того ж року на площі 5200 гектарів створено ландшафтний заказник «Тарутинський степ», який є об’єктом природно-заповідного фонду України. Заказник, розташований у самісінькому центрі військового полігона, межує з двома іншими районами — Арцизьким і Саратським. Місця тут дивовижні — небо й степ безкрайні, ковила, сірі й чорні журавлі, дрохви, сапсани, беркути — справжні володарі цих місць.

Таку точку зору підтримують і депутати Одеської обласної ради, які на сесії 26 листопада 2019 року прийняли звернення до Кабінету Міністрів України, заявляючи, що Міноборони України неефективно використовує право на відведені військовим земельні ділянки.

Депутати заявили, що Міністерство оборони України віддало під оранку більшу частину полігона. При цьому в безпосередній близькості від полігона розташовано заповідник, що функціонує вже приблизно 70 років. На його території нині ростуть червонокнижні рослини й мешкає багато видів рідкісних птахів та звірів.

— Виходить так, що військові не використовують землю за прямим призначенням, проте й не передають місцевим громадам, віддаючи під оранку взагалі незрозуміло кому. Як наслідок — страждають заповідні території... Нехай визначаться: якщо їм ця територія не потрібна, то місцеві сільради заберуть її з великим задоволенням і скажуть «спасибі», — обурюється перший заступник голови Одеської обласної ради Вадим Шкаровський.

Фахівці прогнозують, що у світлі можливого відкриття ринку землі Тарутинський військовий полігон з його земельними масивами може стати ареною не паперових, а реальних битв між тими, хто спробує в можливій плутанині заволодіти полігонною землею, й тими, хто її захищатиме. Додамо, що два роки тому така «репетиція» на цих землях уже відбувалася — тоді дивом удалося уникнути кровопролиття й людських жертв.