Собор Святої Софії Премудрості Божої.
 


Знаменита ікона-мозаїка Богородиці XI століття «Оранта».

Свята Софія, зведена в центрі древнього Києва на початку XI століття, вже понад тисячу років тому — від часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого до сьогоднішніх днів — духовний, політичний і культурний центр України, свідок багатьох історичних подій. Тут зводили на престол київських князів і вручали їм символи державної влади, підписували політичні угоди, приймали іноземних послів, проводили церковні собори й інтронізували митрополитів. Під стінами Софійського собору з давніх часів збиралися «від малого до великого» на віча, де вирішували найважливіші питання державної ваги — справи війни і миру, покликання князя на престол й укладання з ним договору («ряду»), зміни княжих урядовців, економічного розвитку, міжнародної політики і судочинства. Ця традиція організації державного управління з княжої доби дійшла до наших часів — помаранчевий Майдан, Революція Гідності, акції «Ні капітуляції!» — і є виявом народоправного ладу, яким керувалися держава Володимира, хрестителя Київської Русі, і його нащадки.

Свята Софія невіддільна від долі Української держави й народу, тут формувалися принципи демократії й висока культура, визначався європейський курс, який провадили в життя князі Володимир Великий, його син Ярослав Мудрий, правнук Володимир Мономах, митрополити Іларіон, Макарій, Петро Могила, гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, церковні діячі і вчені Євгеній Болховітінов, Петро Лебединцев та інші.

Собор Святої Софії Премудрості Божої прикрашає унікальна для всього світу знаменита ікона-мозаїка Богородиці XI століття «Оранта», яка стоїть у вічній молитві перед Господом Богом. Вона є образом Церкви земної, Нерушимою Стіною, захисницею України.

У народі переконані: скільки стоятиме Софія, скільки молитиметься Оранта, стільки й стоятимуть Українська держава і Київ.

З берегів Дніпра державність і культура поширилися східнослов’янськими теренами

Хоч як дивно, але історія будівництва Софії Київської, найдавнішого храму, що зберігся на східнослов’янських землях, є не тільки предметом наукових дискусій, а й історичних різночитань і навіть маніпуляцій.

— Різні літописи називають дві дати заснування храму: Новгородський літопис — 1017 рік, «Повість временних літ» — 1037-й, — каже доктор історичних наук, професор, завідувачка науково-дослідного відділу «Інститут «Свята Софія» Національного заповідника «Софія Київська» Надія Нікітенко. — Щодо цих двох дат уже 200 років точиться дискусія про те, коли ж збудовано храм. Літописи — це державі документи, які писалися на замовлення князів, і не тільки в Київській Русі. Тогочасні книжники називають будівничим Софії князя Ярослава Мудрого, який княжив від кінця 1016-го до літа 1018 року і в 1019—1054 роках.

Скажімо, в «Повісті временних літ» під 1037 роком читаємо: «Заложив Ярослав город великий, у того ж града суть Золоті ворота; заложив же і церкву Святої Софії». Так літописець всіляко прагнув прославити свого владолюбного князя, до кола книжників якого належав і чию волю навіки втілював у писемності для нащадків.

Утім, як зазначає Надія Нікітенко, нещодавно виявлені на стінах собору графіті з датами 1018-го, 1019-го, 1022-го, 1023-го, 1028-го, 1033-го і 1036 року, неспростовно свідчать, що храм було зведено значно раніше 37-го року, прикрашено мозаїками і фресками. Загальновідомо, що дати у графіті не писалися «заднім числом», це суперечить середньовічній ментальності та епіграфічній традиції, бо подія буквально «вкарбовувалася» в кам’яні скрижалі історії — стіни храму. Проте деякі (особливо російські і проросійські історики радянського штибу) ніяк не хочуть навіть помічати цих дат, мовляв, вони «неправильно (або погано) читаються», «їх тут просто немає» і взагалі — «цього не може бути, бо не може бути ніколи». Але ж підтверджують це датування й інші джерела. Серед них «Слово про Закон і Благодать» Київського митрополита Іларіона, який був сучасником Володимира Великого і Ярослава Мудрого і бачив на власні очі будівництво храму.

У цій найдавнішій пам’ятці Київської Русі автор стверджує самостійність Руської держави і Церкви, славить князя Володимира, воїна і будівничого собору, називає великим каганом нашої землі.

— Це східний царський титул, — каже історик. — Володимир, як і його батько Святослав Хоробрий, ходив на Хозарський каганат, наклав на нього данину й отримав титул хозарського кагана, який носив поряд із князівським.

— Є ще одне важливе джерело — це знаменита хроніка німецького єпископа Титмара Мерзербурського, який теж був сучасником Володимира, — продовжує Надія Нікітенко. — Вона дійшла до нас практично в оригіналі з 1018 року і ніколи не переписувалася і не редагувалася, тобто не «виправлялася» на догоду можновладцям, на відміну від літописів. У цій хроніці Софійський собор згадується під 1017 роком, з 1018-го вже як діюча резиденція Київського митрополита. Ніхто з учених не сумнівається, що Титмар каже правду. Але про який собор він каже? Може, то була дерев’яна церква, побудована княгинею Ольгою чи Володимиром? Одначе в документі ні слова про дерев’яний Софійський храм. У ньому йдеться про те, що тут був митрополит і мав тут церковні реліквії, з якими зустрічав польського короля Болеслава та його зятя Святополка, сина князя Володимира, коли ті, по смерті хрестителя Русі, з військом увійшли в Київ у серпні 1018 року.

Уточнити дату зведення храму допомагають ще й давні Святці, де записано дні його освячення. За Володимира місце побудови й фундаменти освятили 4 листопада 1011 року, а за Ярослава — 11 травня 1018-го престол у храмі.

— Це дійство здійснювалося виключно в неділю, день Господній, — каже дослідниця. — Так ось, у другому десятиріччі XI століття і 4 листопада 1011 року, і 11 травня 1018 року припадає саме на неділю. Ось звідки таке дуже чітке датування. Про те, що Софія була заснована в 1011 році, знав і Київський митрополит Петро Могила, який реставрував Софію у XVII столітті. 1634 року на його замовлення був зроблений величезний ктиторський напис на арках під центральним куполом храму, де було чітко вказано дату початку будівництва собору — 1011 рік. Судячи з напису, Могила вважав, що храм заснований за Володимира, але завершив Софію Ярослав, що підтверджують і сучасні наукові дослідження. Отже, Петро Могила мав якісь дані, що до наших днів не дійшли. Він був вченою людиною, знав книги церковні, літописи та документи, які зберігалися в софійському архіві (згорів у 1697 році) і, звісно, абсолютно відповідально поставився до дати 1011 рік, не вигадав її, бо помістив під образом Христа Пантократора. Це ж просто вражає, адже дані напису Могили і результати сучасних досліджень дають одну й ту само дату заснування Софії — 1011 рік! Є й інші джерела, зокрема нотатки іноземних мандрівників Мартина Груневега та Еріха Лясоти, які наприкінці XVI століття відвідали Софійський собор, і будівничим храму називають князя Володимира, якого величають «царем». А він ним і був, це засвідчують його монети.

Чому це так важливо?

— Як рік заснування Софії Київської 1011-й визнавали аж до кінця XVIII століття, — каже Надія Нікітенко. — Це зафіксовано в кількох тогочасних статистичних «Описах Київського намісництва». 1037-й став «хрестоматійним» лише після 1795 року, коли було створено Київську губернію і царський уряд під себе уніфікував усі історичні дати на приєднаних українських землях. 37-й якнайкраще вписувався в ідеологію самодержавства.

Міфологема російсько-імперської правонаступності трактує події так: у 1036 році Ярослав Мудрий став «єдиновласцем Руської землі», переміг печенігів, тож у 1037 році заклав Софійський собор як «памятник славы русского оружия». На той час Петро I вже перейменував Московію на Росію, і те, що було руським, від слова Русь, стало «русским», від слова «Россия».

— До того ж 1037 рік був визначений кульмінацією формування імперії Рюриковичів, — зазначає дослідниця. — І він чітко вписувався вже в ідеологію радянської імперії з її тезою «Київська Русь — спільна колиска трьох братніх народів».

Під цю ідеологему «підігнали» дати виникнення в середині XI століття трьох Софійських соборів — у Києві, Новгороді і Полоцьку.

— Насправді Софія Київська постала у другому десятиріччі XI століття, вона значно давніша за Новгородську і Полоцьку, вона величніша і правила за взірець для будівничих інших храмів. Традиція об’єктивного датування собору відновлена в незалежній Україні. На підставі результатів наших новітніх досліджень у 2011-му і 2018 році на міжнародному й державному рівнях відзначено 1000-річчя заснування й освячення Софії Київської. А дату 1011 рік як час заснування Софійського собору внесено до Календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО.

Фото надано Надією НІКІТЕНКО.

Далі буде.