Така картина нині звична для вулиць китайської столиці.

Окрім наших співгромадян, на борт погодилися взяти іноземців: громадян Росії, Білорусі, Нідерландів і Аргентини. Міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька підкреслила, що перед евакуацією усіх перевірятимуть на наявність симптомів, властивих хворим на коронавірус. Тих, у кого їх виявлять, залишать у Китаї.

Після прибуття в Україну всі евакуйовані відбудуть 14-денний карантин. Водночас не усі українці, які нині живуть у КНР, воліють терміново повернутися додому. Одна з них — вінничанка Аліна Голуда, яка четвертий рік працює в Пекіні. Вона розповіла «Голосу України», чому не збирається повертатися і як змінив вірус 23-мільйонний Пекін.

«Жоден з українців, хто нині в Китаї, не інфікований небезпечною хворобою, — розповіла Аліна Голуда в листі кореспонденту «Голосу України». — Загалом серед іноземців захворіли 19 осіб. Це офіційні дані. А їх, іноземців, тут стільки, що не уявити! Тільки українців десятки тисяч. З усіх іноземних громадян захворіли, повторюю, лише 19 людей. Одного з них уже вилікували і виписали з лікарні Гуанчжоу».

Пекін вражає малою кількістю людей

Як стверджує українка, вона не вбачає загрози життю іноземців, які перебувають в Ухані чи на іншій території Китаю. Тому не вважає за потрібне евакуйовуватися. За її словами, влада країни вживає усіх можливих заходів і щоразу посилює ці заходи, аби гарантувати безпеку для іноземців на своїй території. Хоча жити в умовах ізоляції дуже непросто. Навіть коли розумієш, що робиться все для твоєї безпеки. Заспокоює усвідомлення того, що епідемія — явище тимчасове, її треба перечекати, дотримуючись установлених заходів безпеки. Тим більше, що фахівці прогнозують у подальшому спад епідемії.

«Так мало людей на вулицях Пекіна, як нині, навряд чи ще колись було, — розповідає пані Аліна. — Рекомендовано не виходити зі своїх домівок без нагальної потреби. Китайським компаніям дозволено працювати за розкладом, який вони визначають на власний розсуд. Усі навчальні заклади Пекіна відклали початок семестру».

«Особисто я на вулиці майже не буваю, громадським транспортом не користуюся задля уникнення контакту з іншими людьми, — каже Аліна. — Не зустрічаюся з друзями. З їжею проблем немає, працюють служби доставки, харчі можна замовити на будь-який смак. Так само, як і все інше.

Маю знайомих з України та з інших країн, які повернулися додому: хтось злякався, хтось не витримав тиску — зараз кожен день починається з новин і статистики кількості інфікованих та смертей і закінчується тим самим. На моє переконання, кожен, хто зараз в Китаї, особливо ті, хто відвідував провінцію Хубей, має усвідомлювати свою відповідальність за те, щоб не занести вірус в Україну».

Температуру вимірюють навіть при вході до під’їзду будинку

За свідченнями вінничанки, в громадських місцях столиці — на вокзалах, в аеропортах, на станціях метро — всім вимірюють температуру, так само як і перед входом у багатоповерхівки. Крім цього, Китай вибудував систему виявлення хворих на всіх рівнях: на кожну організацію чи підприємство покладено обов’язок контролю за станом здоров’я своїх працівників, кожен навчальний заклад зобов’язали вживати заходів і нести відповідальність за виявлення хворих, дезінфекцію тощо. Особливу увагу приділяють виявленню тих людей, які повернулися з провінції Хубей або мали контакт з тими, хто її відвідував. «Маю декілька знайомих, які нещодавно повернулися звідти, перед спалахом епідемії. Їх одразу ж госпіталізували, обстежили, декілька днів утримували під наглядом на карантині й, нічого не виявивши, відпустили», — розповіла Аліна.

У кожному районі Пекіна додатково відкрито декілька інфекційних відділень, куди люди можуть звернутися по допомогу. Загалом таких нових лікарняних закладів нараховується уже більше ста. Кількість тих, кого вилікували, значно перевищує число померлих. Така статистика дає надію на те, що недугу вдасться побороти, щоразу зменшуючи число жертв.

До речі

За словами Аліни Голуди, її життя пов’язане з Китаєм уже 13 років. Із них четвертий рік безпосередньо перебуває у цій далекій країні, решта часу — навчання та робота перекладачем в китайській державній організації в Україні. «Іноземна мова не терпить довготривалого перебування в україномовному середовищі, тому зараз підвищую кваліфікацію та вивчаю управління бізнесом в Пекіні», — каже співрозмовниця. Китайську мову опановувала в Києві в Національному університеті ім. Т. Шевченка.

Фото агентства «Сіньхуа».