Аграрії Сумщини добре попрацювали у 2019 році, і цей успіх підтвердили статистики. Торік сільгоспвиробники області перерахували до бюджетів усіх рівнів 2,5 млрд грн — порівняно з позаминулим роком, це на 275 млн грн більше. Половина цих коштів поповнила фінансові ресурси місцевих територіальних громад.

Оренда — резерв, а продаж — фінал

Зростання будь-якого промислового виробництва має сенс лише тоді, коли воно у кінцевому підсумку позитивно впливає на благополуччя людей. У цьому випадку мешканців сільських територій — і тих, що працюють в агрофірмах та одержують там зарплату, і тих, хто просто живе в селі та користується його інфраструктурою.

Щодо зарплати, то вона в аграрному секторі Сумщини стала вищою, аніж в середньому по області й перейшла за позначку 9 тис. грн. Це на чверть більше, ніж було у 2018 році. За словами директора департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Олександра Маслака, зросли доходи і в інших селян — зокрема, у власників землі, котрі здають свої наділи в оренду. Загалом їм нарахували за підсумками минулого року 2,1 млрд грн орендної плати, а це на 23 млн грн більше, ніж було попереднього року. Середній відсоток орендної плати, який обчислюється із базового показника нормативної грошової оцінки вартості землі, зріс із 9,7 до 10,4 відсотка. Ще не так давно на Сумщині сільгоспвиробники платили власникам за використання їхніх паїв лише 3 — 5 відсотків.

До речі, саме через постійне зростання вартості оренди земельних паїв аж ніяк не всі власники планують їх продавати, коли нарешті приймуть відповідні закони та з’явиться така можливість. Продати землю можна лише раз, значно перспективніше одержувати від неї прибуток щороку. За нинішніх темпів зростання плати за використання паїв виручка від їх продажу вже за якихось кілька років перекриється орендою. Станом на сьогодні сільгоспвиробники заплатили власникам паїв на Сумщині майже все, що було нараховано, бо в іншому разі знайдуться і сумлінніші орендарі — попит на землю дуже високий.

Чим користуєшся, за те і дбай

На Сумщині сільгоспвиробники долучаються до участі в соціально-економічному розвитку територій, на яких господарюють. У департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації поінформували: протягом минулого року аграрії надали місцевим громадам 50 млн грн фінансової підтримки. Ці гроші були використані переважно на впорядкування сільських доріг, а також об’єктів освіти, культури і охорони здоров’я.

Практика участі сільгоспвиробників у соціальному розвитку територій, на яких вони здійснюють господарську діяльність, була запроваджена на Сумщині майже 20 років тому. Вже через якийсь час агрофірми почали щороку надавати селам 30—35 млн грн фінансової підтримки. Торік ця сума, повторимось, становила 50 млн грн. В облдержадміністрації таким показником пишаються, але безпідставно: лише з урахуванням інфляції та поправкою на курс долара мало бути значно більше. 50 млн грн сьогодні порівняно з 30 млн грн позавчора — це, як не крути, відчутне падіння. Тим паче що у 2018 році було 60 млн грн.

Олександр Маслак нагадує: підтримка на соціальний розвиток територій, яку аграрії надають «своїм» селам, законодавством не передбачена, тому дарованому коню, як мовиться, у зуби не заглядають: що дали, те й дали, і на тому спасибі. Проте вже давно така нібито шефська допомога потребує правового врегулювання. Сільгоспвиробники чи не найбільше руйнують сільські дороги, коли величезними фурами вивозять з полів урожай, тому впорядковувати шляхи своїм коштом їм і Бог велів. Працівники агрофірм також водять своїх дітей до сільських шкіл чи дошкільних закладів, а самі користуються послугами найближчих амбулаторій, тому коли агропідприємство виділяє якісь кошти на розвиток сільської інфраструктури, це навряд чи можна вважати благодійністю.

Допомогу треба узаконити

Законодавчого акта, який урегулював би «шефство» на селі, бракує вже давно, і його доцільно було б розглянути разом із запровадженням ринку землі. Бо опісля, коли земля буде вже не в оренді, а у власності, ніхто із сільською громадою не заграватиме: зникне мотивація. За словами    О. Маслака, в Україні на експертному рівні обговорюється доцільність створення загальнодержавного фонду розвитку сільських територій, але від слів до справ поки що не перейшли.

Вважають, що підприємство чи підприємець мають лише сумлінно сплачувати податки, і на них місцева влада відремонтує дорогу або полагодить шкільний дах. Однак на селі ця формула працює не так, як треба. Колишній депутат Сумської обласної ради Григорій Поляков підрахував: підприємство, яке обробляє тисячу гектарів землі, утримує тваринницьку галузь та забезпечує роботою і зарплатою із сотню працівників, має податкове навантаження на гектар ріллі до 3 тис. грн. Десь поряд господарює агрохолдинг, у якого в користуванні десятки, а то й сотні тисяч гектарів землі, але людей на ній можна бачити лише тоді, коли поле засівають та коли збирають врожай. У таких сільгосппідприємствах працюють одиниці місцевих селян і вони мають мізерне податкове навантаження на гектар землі, але дуже інтенсивно руйнують дороги, коли вивозять збіжжя на елеватори. То чи можна застосовувати до всіх однаково добровільний підхід щодо участі у розвитку сільських територій? Відповідь хоч і однозначна, але й досі не узаконена.

Сумська область.