Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Артем Дубнов, міністр охорони здоров’я України Ілля Ємець, голова Комітету Михайло Радуцький, заступник голови Комітету Оксана Дмитрієва.

Фото зі сторінки Mihail Radutsky у Фейсбуці.

Для того щоб реформа вітчизняної системи охорони здоров’я мала успіх, її мають підтримати, з одного боку, пацієнти, з другого — медики. Таку думку висловив міністр охорони здоров’я України, доктор медичних наук, професор Ілля Ємець на засіданні Комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування, коли 13 березня презентував перед народними депутатами «Основні стратегічні напрями діяльності МОЗ на 2020 рік».

На засіданні насамперед ішлося про подальший перебіг реформи вітчизняної системи охорони здоров’я (СОЗ).

Міністр підтвердив курс на подальші зміни, але підкреслив:
— У реформи є два «стовпи» — пацієнти та медики. Хоч би яка прекрасна була реформа, та якщо пацієнти й медики її не підтримають, вона не здійсниться ніколи!

І наголосив: курс країни на євроінтеграцію і демократичне суспільство вимагає, щоб «СОЗ була для людей», слугувала інтересам усього суспільства.

Ілля Миколайович відзначив позитивні сторони реформи, зокрема, введення на рівні первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) інституту сімейних лікарів. «Це та інші позитивні зрушення треба зберегти». Однак застеріг:

— Грошей у держбюджеті-2020 вистачить лише на ПМСД, трохи — на фінансування допомоги на спеціалізованому рівні (у вузьких спеціалістів), а на «третинку», тобто допомогу на високоспеціалізованому рівні, яку надають виключно в стаціонарах, не вистачить зовсім.

Тому, переконаний міністр, «все має будуватися на страховій медицині».

— У нас є всі можливості для того, щоб запровадити державне медстрахування, — заявив міністр. — Кожен громадянин має отримати страховий поліс і, отже,   мати гарантію на допомогу в будь-якому медичному закладі країни (за принципом єдиного медичного простору).

У зв’язку з цим пан Ємець пропонує трансформувати нещодавно створену Національну службу здоров’я України (НСЗУ). Нині вона — розпорядник усіх «медичних коштів», її фахівці за певними критеріями визначають медзаклади, з якими служба укладає угоди про фінансування за методом глобального бюджету, тобто, виходячи не з потужності закладів (ліжко-місць і кількості персоналу), а під чітко визначений обсяг медпослуг, які пацієнтам надаватимуть безплатно. До речі, на утримання служби, у штатному розписі якої передбачено 1060 спеціалістів (наразі працюють 269), з бюджету виділено 289 млн грн. Міністр планує переформатувати НСЗУ на Державну страхову компанію.

Принципову позицію він займає й щодо іншого питання: «все мають вирішувати професіонали»:
— Питання ліцензування та підготовки медиків має вирішувати не чиновник. Їх мають вирішувати медична рада та колегія лікарів України, членів яких уряд найматиме для екзаменування фахівців і вирішення інших професійних питань.

Так, на думку міністра, тарифи на медичні послуги мали розробляти медики, а не чиновники від медицини із НСЗУ. Те саме — й із закриттям медзакладів. Зараз ті з них, що не відповідають критеріям, які встановила НСЗУ, в кожній області закривають десятками, а працівників звільняють з роботи. Тоді як проблему мала розв’язати колегія медиків.

— Ми маємо згладити цей процес, — вважає Ілля Ємець. — До 1 квітня ми подамо свої пропозиції щодо цього. Загалом медзаклади не треба закривати штучно. Погані, неконкурентоспроможні в умовах дії ринкового принципу «гроші ходять за пацієнтом» закриються самі, бо люди туди не підуть.

Міністр також повідомив про відновлення санітарно-епідеміологічної служби:

— Тільки її роботу буде поновлено на зразок американського аналога, до того ж — без права на інспекції. Зараз кличемо на роботу в службу кращих фахівців, які були змушені шукати іншу роботу.

Підсумовуючи, очільник МОЗ сказав:

— Важливо формувати єдиний медичний простір і зробити так, щоб Україна пішла демократичним шляхом реформування СОЗ. Я знаю, як продовжити реформу. Її стратегію вже погоджено з Прем’єр-міністром і Президентом.

Не всі члени комітету та присутні народні депутати підтримали міністра. Так, членкиня комітету Ольга Стефанишина піддала сумніву новації міністра та звинуватила його в тому, що він не розуміє суть і мету реформи. Народний депутат навіть запропонувала: рекомендувати Верховній Раді України ухвалити постанову про неухильне виконання всіх етапів «реформи Уляни Супрун».

Нагадаємо, що спробам реформувати вітчизняну систему охорони здоров’я скоро вже чверть століття. У 1996 році Верховна Рада України ухвалила Закон «Про страхування». Документ вводив у дію добровільне медичне страхування та окреслював концепцію майбутньої реформи СОЗ. У нас мали ввести загальнообов’язкове медичне страхування (ОМС), що ґрунтується на принципах солідарності: «багатий платить за бідного, здоровий — за хворого, молодий — за старого».

Закон визначав ухвалення такого закону як пріоритетне завдання. Але від того часу ОМС зуміли ввести в дію не тільки «просунуті» Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, а й небагаті Болгарія, Румунія та навіть маленькі Грузія, Естонія, Литва й Молдова, лише не величезна Україна.

Так чи інакше, та ще в жовтні 2017 року, коли йшлося про рестарт реформи, як експерти, так і фахівці МОЗ добре розуміли: на значну частину медпослуг грошей не вистачить навіть на ПМСД, куди йдуть жалюгідні 370 грн на рік per capita (на одного пацієнта). Щодо рівня КДЦ, то тут співоплата за медпослуги з боку страховика (держави) буде невеликою, а з боку пацієнтів — навпаки, може стати досить значною. А для дуже багатьох пенсіонерів і малозабезпечених — і взагалі непідйомною.

Та коли до кінця 2016-го всі шукали додаткові джерела фінансування СОЗ, одним із найважливіших з яких мало стати обов’язкове медстрахування, то в 2018-му провайдери реформи раптом заявили, що ОМС вводити не стануть. Пані Супрун пояснювала, що кошти, які з держбюджету виділять для НСЗУ, — це і є державне страхування.

Усіх оголошених цілей реформа не досягла. Зокрема, обіцялося, що валові доходи сімейних лікарів зростуть до майже 30 тис. грн на місяць, але цього так і не сталося. Старт другого етапу реформи двічі переносили, в тому числі й через те, що коштів на нього так і не знайшли.

Нині ситуація ще гірша. Триває падіння обсягів промислового виробництва, економіка не зростає. Держбюджет лише за два місяці цього року недобрав 16 млрд грн. За ці та інші провали Верховна Рада була змушена відправити уряд Олексія Гончарука у відставку.

Одне слово, соціальні ризики, про які на засіданні комітету делікатно натякав Ілля Ємець, — дуже великі. Експерти, скажімо, звертають увагу на те, що невелике цьогорічне збільшення асигнувань на СОЗ не покриває навіть інфляційних втрат. На думку фахівців, для ведення реформи галузі додатково потрібні ще хоча б 20 млрд грн.

Але ситуацію маємо дихотомічну. Одні наполягають на тому, що «реформа Уляни Супрун», хоч каміння з неба, та має бути продовжена. Інші доводять: треба повернутися до висновку, якого дійшли під час дискусій щодо ОМС у 2015—2017 роках: реформа принципів фінансування СОЗ має відбутися за рахунок налагодження багатоканального фінансування системи — надходжень із місцевих бюджетів, державних субсидій, співоплати пацієнтів, благодійних пожертв і, нарешті, коштів обов’язкового медичного страхування, яке так чи інакше, негайно чи, надійніше, — «в одному пакеті» з податковою реформою, але має бути введено. Без нього ми далеко не заїдемо.