18 лютого 2015-го українські воїни залишили Дебальцеве. Згідно з даними Генштабу, з 15 січня по 18 лютого 110 військовослужбовців загинули, 270 були поранені, 7 потрапили у полон і 18 зникли безвісти...
Житель Великої Березянки Таращанського району, що на Київщині, Ярослав ЗЕЛЕНСЬКИЙ повернувся з дебальцівського пекла живим. Він упевнений: життя йому зберегла мамина молитва.
Усі матері воїнів, які захищають Україну від російського агресора на Донбасі, заслуговують на особливу шану лише за те, що їхні діти боронять суверенітет нашої країни. Тільки їм відомо, скільки пережито, скільки ночей недоспано в очікуванні дзвіночка чи вісточки з війни...
Син. Таке коротке слово, а скільки місця воно займає в серці матері!.. Ярослав — гордість і надія Олени Василівни. Його, як і своїх учнів, вона вчила передусім відповідальності за кожне слово і вчинок перед людьми. Вчила жити так, як це робили в їхній родині.
Молодий чоловік служив за контрактом у 72-й ОМБр імені Чорних Запорожців міста Біла Церква. І раптом сталося те, у що й досі важко повірити: неоголошена війна з боку РФ. Із жовтня 2014-го у складі цієї військової бригади старший солдат, старший оператор зенітних ракет малої дії вирушив на Херсонщину, а потім до Краматорська.
Та не знала мама, що її син був у самому Дебальцевому, де шли найзапекліші бої. Той рік для Олени Василівни став найдовшим у житті. Подумки повсякчас була разом із Ярославом. Щохвилини чекала на дзвінок. І хоч зазвичай у телефоні лунав бадьорий голос, мамине серце не надуриш, воно відчуває і радість, і біль.
Олена Василівна вставала з молитвою і лягала спати з нею, аби Ярослава і його друзів не забрала сліпа смерть. А ще — організовувала збір і відправку теплих речей, харчових продуктів, дитячих листів, оберегів і подарунків. Мама-волонтерка — так про неї казали в селі. Це була війна на двох.
Аби психологічно не травмувати матір, рідні приховували, що Ярослав своє бойове завдання виконує у центрі Дебальцевого. Та вона відчувала серцем, що з її кровинкою щось не так, і сни були тому підтвердженням. Тільки святою молитвою могла зарадити своїй дитині. Нехай не чутно, нехай про себе, але вона звучала завжди.
Це вже потім Ярослав розповів, що у нього та у п’яти побратимів з’явився другий день народження — 16 лютого. Під час одного з обстрілів снаряд «Граду» розірвався над бліндажем, де перебували хлопці. Вони й нині не можуть усвідомити, як лишилися живими. Смерть зазіхнула на дітей, але материнське звернення до Бога сотворило чудо.
Не можна не згадати ще одного епізоду тієї пори, коли вся Україна очікувала повідомлень з гарячого сходу. У лютому 2015-го навколо Дебальцевого утворювався другий Ілловайський котел. Сім’я Зеленських не пропускала жодного випуску новин. 18-го числа в одному з репортажів батьки впізнали товариша Ярослава, нашого земляка із села Салиха Сергія Фещенка, який дуже переживав, що там залишився його бойовий побратим — Ярослав Зеленський. Що коїлося з батьками — словами не переказати. Чим могли зарадити? Молитвою...
Для Ярослава Зеленського і його мами Олени (на знімку) війна закінчилася. Але у їхній пам’яті надто багато такого, про що не дізнається ніхто. Яким був той жах Дебальцевого, на чиїй совісті смерть чиїхось синів? Це вже хай розсудить несхибний суддя — Бог. А також історія — справжня, а не написана на замовлення. Історія сьогоднішньої війни, як мозаїка, розсипана по скалках у пам’яті окремих людей — наших атовців. А за кожним із них стоїть янгол-охоронець та всесильна мамина молитва.
Тараща Київської області.
Фото надано авторами.
