Великий князь київський Володимир Мономах, онук Ярослава Мудрого й візантійського імператора Костянтина Мономаха, ввійшов у нашу історію не лише як мужній воїн і полководець, якому вдалося зупинити наступ половців на Русь, завдати їм найтяжчих поразок під час походів 1103-го, 1106-го, 1109-го, 1111-го та відкинути за Дон, а й як мудрий правитель та автор видатної пам’ятки давньоруської літератури початку XII ст. «Повчання дітям».

Від свого батька, князя Всеволода Ярославича, котрий знав п’ять європейських мов, навчився Володимир цінувати знання і культуру. Тож роки його правління — це початок літописання на Русі, пора розквіту мистецтва, архітектури і книжкової справи (осередок книжників з’явився, зокрема, у Видубицькому монастирі). А ще опанування «науки влади» удільними правителями, які замість того, щоб воювати із зовнішніми ворогами, часто йшли на своїх.

У 1097 році, коли держава, що потерпала від спустошливих набігів степовиків, потребувала єдності й лідера, який би очолив опір половцям, Володимир Мономах скликав з’їзд князів у Любечі. Нестор Літописець про це зібрання у «Повісті минулих літ» писав так:

«І зібралися в Любечі, щоб установити мир, І поговорили між собою, Кажучи: «Нащо губимо Руську землю І між собою чвари діємо? А половці землю нашу розносять порізно І радіють, що між нами рать донині. Віднині злиймося в єдине серце І збережімо Руську землю...» І на тому цілували хрест: «Хай тільки віднині хтось на іншого встане, Проти нього будемо всі І чесний хрест».

Провідну роль зіграв Володимир Мономах і на Витичівському (1100 р.) та Долобському (1103 р.) з’їздах, де обговорювалися питання єдності Київської Русі й припинення внутрішніх розбратів. Князь-гуманіст першим засудив і осліплення князя Василька його політичними ворогами князями Давидом і Святополком (1097), гнівно заявивши: «Цього не бувало ні при дідах, ні при прадідах наших!»

У 1113-му 60-річний Володимир Мономах посів київський престол (до цього мав батьківський уділ у Смоленську і Чернігові). Містяни самі запросили князя, кажучи: «Йди, князю, до Києва; а не підеш, так розграбують і княгиню Святополкову, і бояр, і монастирі; і будеш ти відповідати, якщо монастирі пограбують». Зійшовши на великокняжий престол, Володимир Мономах здійснив низку реформ — скасував рабство за борги, обмежив відсоток з капіталу для лихварів, надав одруженим жінкам рівні юридичні права з чоловіками, дозволив тим, хто прислужує багатим, скаржитися на господарів особисто князеві.

Авторитет Володимира тримався на його щирій турботі про людей — він будує міст через Дніпро, щоб простому люду було краще ходити до церкви на поклоніння мощам святих, зводить кам’яний храм на Альто, де тепер Бориспіль. Багато років працює над моральним заповітом синам — «Повчанням дітям».

Євген Маланюк у «Нарисах з історії нашої культури» проголосив цей твір «першорядної ваги історично-психологічним документом». Інші дослідники називають «Повчання» політичною абеткою, створеною людиною, котра мала колосальний досвід державного управління та пройшла великий життєвий шлях.

Володимир навчав синів так: «Ухиляйся від зла, твори добро, шукай миру і проганяй зло». А ще: «Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину... Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів... В домі своєму не ледачкуйте... Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло». Володимир закликав: «Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі».

Київський художник-монументаліст Олександр Мельник присвятив «славному перемогами» князю та його добі цілу низку робіт. Серед них і гобелен «Повчання Володимира Мономаха» (на знімку).