22 травня виповнюється 159-та річниця відтоді, як прах великого сина українського народу Тараса Шевченка навіки повернувся з холодної чужини.
З 1990 року в Каневі, двадцять дев’ять весен підряд, 22 травня урочисто і хвилююче відбувався велелюдний реквієм «Останнім шляхом Кобзаря». Протягом цих років сотні тисяч українців та гостей з-за кордону взяли участь у неповторній за своєю атмосферою, натхненній Ході. Пролягав цей заквітчаний півоніями і зрошений травневими дощами шлях від сивих стін 900-літнього Свято-Успенського собору до Чернечої гори, до вершини-могили українського Пророка.
Нині в Музеї Тараса Шевченка демонструються цікаві художні виставки родини Красних, Олександра Саєнка, які привернуть увагу шанувальників живописної Шевченкіани.
Тим часом у Черкаському обласному краєзнавчому музеї відкрито онлайн-виставку «Загадковий Шевченко: пам’ятники історії та культури у творчості Кобзаря».
В Обласній науковій універсальній бібліотеці імені Тараса Шевченка також діє чудова онлайн-виставка «І на гору Чернечу нас дороги ведуть». Працівники книгозбірні з великою творчою старанністю підібрали найяскравіші спогади рідних і побратимів поета про день перепоховання, про історію його останньої подорожі до місця, де він за своїм Заповітом знайшов вічний спочинок.
Серед промов, виголошених на Смоленському цвинтарі в Санкт-Петербурзі біля труни Тараса Шевченка, вирізняються пророчі слова Пантелеймона Куліша, маловідомі нам, сучасникам: «Нехай наш батько з’явиться на Вкраїні лицарем щирим, що жив і вмер, побиваючись про добро, про честь і волю нашу… З’явись, батьку, серед рідного краю під своєю червоною китайкою, заслугою козацькою; згромадь навкруг себе сліпих, глухих та без’язиких, нехай побачать, як далеко вони од правди постали, нехай почують із мертвих уст твоє слово безсмертне… Наш єси, поете, а ми народ твій і духом твоїм дихатимемо во віки і віки…»
Черкаси.
