У січні 1991-го депутати Рівненської міської ради першого незалежного скликання назвали її на честь прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року.
Думки містян
Раїса ПОТАПЧУК, пенсіонерка:
— Дуже люблю ходити цією вулицею 16 липня, бо живу на сусідній. Вона дуже затишна, комфортна, тут багато приміщень дихає історією мого міста. А щодо подій тридцятирічної давності, то наше місто буквально було в ейфорії, коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Той дух, піднесення пам’ятаю і досі.
Тамара БАЦМАЙ, начальник відділу ГУ ПФ у Рівненській області:
— Щодня ходжу цією вулицею на роботу, яка поряд. І рада, що рівняни увічнили на ній дату прийняття Декларації про державний суверенітет України, якою визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ. І це всіх дуже тішило. Тоді всім було радісно, багато надій, задумів та сподівань. Дуже люблю свою землю, її народ, традиції, ціную непросту історію і вірю в краще майбутнє, бо по життю я оптимістка.
Віктор ЛЕВЧУК, рівнянин, інженер:
— Пригадую, що 16 липня 1990-го 355 народних депутатів ухвалили Декларацію про державний суверенітет України. Документ хороший, документ, якого чекали українці. І хоча не мав статусу конституційного акта, він був планом на майбутнє, побажаннями для майбутньої зовнішньої і внутрішньої політики держави. А вона, майбутня зовнішня політика України, визначена декларацією, вбачалася як нейтральна, першочерговим її завданням визначалося забезпечення національних інтересів України. На жаль, нині, на мою думку, не дотримуються цих положень: Україну втягують у різні конфлікти між сильними світу цього, воєнні блоки... А нам потрібен мир і піднімати економіку. І більше суверенності.
Ольга ВОЙТЮК, економіст:
— Найбільше у декларації мені подобалось те, що у ній єдиним джерелом державної влади визнавався народ. У перші роки незалежності України так і було: з нами радились із важливих питань, проводили референдуми. А нині, на жаль, ніхто з людьми не радиться, не цікавиться їхньою думкою з тих чи інших важливих питань, як, скажімо, земельного, медичної реформи. Із прийняттям закону про референдум зволікають. Та й країна повністю під зовнішнім впливом. Тож мої батьки, які в ті роки з ентузіазмом сприйняли події 16 липня 1990-го, нині дуже розчаровані таким станом справ в Україні та геть втратили оптимізм. Але ми, молоді, все-таки сподіваємось, що наша Україна матиме світлу перспективу.
Фото з сайту erve.ua.
