Нова книжка «Слово про Антського короля Божа» відомого письменника, дослідника української сиводавнини Вадима Пепи (на знімку праворуч) знайомить читача з маловідомими чи й зовсім невідомими широкому загалу сторінками нашої історії, повертає до витоків роду, народу, держави. Поет і сценарист, як і Тарас Шевченко у 1845 році у поемі «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», запитує: «Що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?» Відповідь знаходить у глибинах своєї генної пам’яті. Вадим Пепа ні на мить не сумнівається — його коріння віками проростало на берегах Дніпра, звідси його рід, український народ. Письменник переконаний — українці не пришлі з Ірану чи якихось далеких степових просторів, вони завжди — від першої з’яви людей на планеті — жили тут. Наш народ хоч у різні періоди історії і називався по-різному — трипільці, скіфи, сколоти, кімерійці, русичі (не одну назву мала і наша держава), тисячоліттями вростав у цю землю, залишивши в ній археологічні сліди свого існування, господарювання та культури — мізинські музичні інструменти й прикраси, вирізьблені з бивнів мамонтів, трипільську теракоту, кургани, Змієві вали, давню-предавню топоніміку. А що залишили по собі орди половців, нагайців, монголо-татарів, які прокочували теренами сучасної України? Нічого! Бо ніколи тут довго не жили, були гостями, а не господарями, як автохтони-українці.

Перший розділ книжки «Гора Божа» письменник присвятив маловідомій сторінці нашої історії — Антському царству, могутньому політичному об’єднанню давньослов’янських племен, які жили у лісостеповій частині України між Дністром і Дніпром. Праукраїнська держава проіснувала приблизно три століття — від початку IV до початку VII ст. н. е. Михайло Грушевський називав Антське царство давньоукраїнською державою, а антів — нашими предками, давніми українцями. Цікаво, що вже в ті часи анти мали демократичний устрій, який у своїх працях описали готський історик Йордан та візантійський Прокопій Кесарійський. Зокрема, Прокопій писав, що «антами править не один муж, а здавна вони живуть громадським правлінням, і так усі справи — добрі чи лихі — вирішують спільно», на вічі. Історії відомі імена вождів антів — Бож, Мезамир, Ардагаст, Мусокій, Доброгаст і те, що вони мали могутнє військо. За Йорданом готський король Вінітар в одному з боїв розбив антів і розіп’яв їхнього короля Божа з синами та 70 старійшинами для остраху, «щоби трупи розіп’ятих подвоїли страх підкорених».

— Якщо вірити переказам, то в останній кровопролитній битві предки українців зійшлися з готами поблизу поселення Синява, а розіп’яли правителя антів на правому березі Росі, на горі, що з кінця IV ст. н. е., коли правив Бож, так і називається — гора Божа, — зазначає письменник. — Незнищенна народна пам’ять змушена була чекати до 1996 року, щоб віддати належну шану антам, держава яких стала основою Київської держави, — тоді на виїзді з Синяви громада встановила пам’ятний знак «Народу антів — предкам українців від жителів Рокитнянщини». 

Ще один розділ видання — «Таїни «Слова о полку Ігоревім» — письменник присвячує іншій, не менш цікавій і таємничій, сторінці нашої історії, походу Ігоря Святославовича Новгород-Сіверського на половців. Вадим Пепа переконаний, що автор «Слова» при написанні свого твору звертається до уснопоетичної творчості, в якій народ оплакує трагічну долю короля Божа.

Фото надано автором.