На знімку: одна з подарованих акварелей Василя Боженка.

У кожну свою картину художник неодмінно вкладає часточку душі. У випадку з херсонським пензлярем Василем Боженко (на знімку) так і є: споглядаючи його полотна, завжди відчуваєш настрій автора, його емоціональне сприйняття світу. Але Василь Артемович пішов іще далі. Свою душу він узяв і подарував людям. Сотню своїх акварелей 85-річний член Національної спілки художників України віддав у студію колезі — поету й художнику Анатолію Кичинському, щоб той безплатно презентував їх усім охочим. З одним лише проханням: роботи повинні висіти на стіні, щоб своєю красою радувати земляків, а не жовкнути десь по домашніх архівах.

— Акварелі — частина мого життя. Це пейзажі, натюрморти, портрети — деякі написані ще двадцять-тридцять років тому. Тут і берег Дніпра на рідній Бериславщині, і пейзажі, які можу споглядати з вікна своєї хати у приміському селищі Зимівник. Роботи, звичайно, гідні виставки, але ж для цього їх треба кріпити на паспарту, вставляти у рами, а грошей на це немає. Та й виставок по містах України у мене вистачало й без того — остання була на 80-ліття. Тож краще нехай херсонці отримують такий подарунок і згадують мене добрим словом, ніж роботи пилом припадатимуть, — розсудив безкорисливий художник.

Василь Боженко в Україні і поза її межами — митець відомий. Його картини є у багатьох музеях, національне телебачення про нього у 1996 році зняло фільм «Спасибі, майстре». У його картинах є щирість і любов до всього сущого на землі, тож «віконце у світ» від автора, безперечно, прикрасить будь-яку оселю. Хоча прикро, що Майстер не може отримати за свою працю гідну винагороду: адже в карантинну кризу мистецькі твори майже не купують. І це стосується не тільки Василя Боженка. В Інтернеті повнісінько оголошень про продаж творів місцевих художників — справді цікавих, із неординарним поглядом на життя. Але ціни сміховинні: тисяча гривень, дві тисячі. Збіднілі городяни нарікають — дорого. А при тім за ту саму ціну... купують у супермаркетах китайську штамповку: гарно блищить і до меблів пасує.

— Образотворче мистецтво — такий продукт, який нині в Україні потрібен дуже небагатьом, тільки справжнім його шанувальникам. Ми вже підзабули різницю між тим, що виготовлене, і тим, що створене. А замисліться:

Господь СОТВОРИВ цей світ, а не виготовив його. Життя рухає вперед творчість. І це стосується не тільки картин: якби не було пісні «Чому я не сокіл, чому не літаю», мабуть, і літак у небо не знявся б. А ми платимо за ширвжиток і цураємося речей із особливою енергетикою, освячених рукою Майстра, — каже Шевченківський лауреат, поет і художник, почесний громадянин Херсона Анатолій Кичинський.

Тож благородний вчинок Василя Боженка, котрий розлучився із сотнею своїх акварелей, — не простий альтруїзм. О ні, він має глибинний сенс! Отримавши картину чи кілька у подарунок і повісивши їх на стіну, людина завдяки їх спогляданню починає розвивати художній смак. І наочно розуміти, чим «штамповка» відрізняється від мистецького витвору, передаючи це розуміння онукам і дітям.

Херсон.

Фото автора та з мережі Інтернет.