У нашій країні з’явилося нове професійне свято — День фермера. Нещодавно його відзначили вперше. Уперше за три десятиліття у світовій хліборобській державі нарешті здогадалися хоча б морально вшанувати престиж праці тих, хто нас годує. Бо бути в лавах фермерів в українських реаліях — справа дуже нелегка. Про це говоримо з Іваном БІДЗІЛЕЮ (на знімку) його запросто можна зарахувати до когорти сміливих і підприємливих. І щирих патріотів рідного краю. За плечима — досить успішна житейська практика у різних сферах діяльності. Не так давно обирався Загатянським сільським головою.

Успіхи і болі

Напевно, доля його особливо не милувала. В таких непростих умовах і кристалізувався характер. Ще зовсім юним, у 1978 році, пішов працювати у філію Миколаївського заводу, що знаходилася біля села Ільниця. Тут виробляли насоси для кораблів. Потім були армійські будні. Після його трудова біографія писалася на Мукачівській меблевій фабриці. Потім у цьому ж місті працював на заводі «Точприлад». Десять років свого життя присвятив «Мостобуду» в Мукачеві. І вже наприкінці 1990-х вирішив у рідній Івашковиці зайнятися фермерством. Селянські гени взяли гору…

Викупив майнові паї господарського двору колишнього колгоспу. Взявся орати земельні ділянки та сіяти озимі. Та фінансово це майже не виправдовувало себе. Тому паралельно займався лісозаготівлею і деревообробкою.

Потім почав тримати велику рогату худобу й коней. На той час для цього виділялися досить істотні державні дотації. Що давало поштовх для розвитку справи. Згодом така підтримка з боку держави стала привидом минулого.

Довелося всі напрацювання згортати…

Нині Іван Михайлович тримає худобу в основному для власних потреб. Чоловік стверджує, що плани були амбітні, але їх «обрубали» невтішні реалії: «Сільське господарство так чи інакше дотують у всьому світі. В нас створили такі умови, що основна робоча сила виїхала за кордон. Ми не в змозі платити найнятим працівникам стільки, як там, тому доводиться всією сім’єю дбати про власний бізнес».

Каже, що в його рідній гірській місцевості є місця для випасання худоби. Завдяки можливостям домашнього господарства можна заготовити й інший корм. Його не полишає оптимізм, що держава знову повернеться обличчям до такої справи. Іван Михайлович готовий всіляко сприяти цьому процесу, тому що обожнює своє заняття, вірить, що воно може перетворитися на своєрідного фенікса.

І смачно, і дивовижно красиво, але…

Ще не так давно Іван Бідзіля покладав великі надії на розвиток зеленого туризму. Зареєстрував спілку підприємців «За Гатом». На території фермерського господарства в нього є ставки. Неподалік звів дерев’яний будиночок для ночівлі туристів. Працювали над тим, щоб прокласти цікавий маршрут для відвідувачів у напрямку курортної Сваляви.

Будучи сільським головою, організував навіть колоритний і дуже перспективний фестиваль з нагоди Івана Купала (свято проводиться і нині, але у вужчому колі). Акцент робився на неповторність  місцевих традицій. З вуст державних мужів звучали слова підтримки, та в якісь конкретні справи вони так і не конвертувалися. Бо так сталося чи так зроблено, аби охочі їхали відпочивати на турбази, які належать багатіям у великих містах, а про зелений туризм, м’яко кажучи, забули. Адже зелений, або ж сільський, туризм — це насамперед хороші дороги, сучасна інфраструктура, підмога держави цим дрібним бізнесменам, котрі люблять свій край, хочуть розвивати тутешні традиції. І залучати вітчизняного мандрівника провести відпустку на природі в дивовижних Карпатах, скуштувати смакоту закарпатської кухні. Не обов’язково їхати за кордон. Наша держава велика, гарна й різноманітна. В Україні скрізь є чим милуватися!.. Ось як бачить цей напрямок діяльності Іван Бідзіля.

Залишив добрий слід

Іван Михайлович обирався загатянським сільським головою. І працював на розвиток сіл. Працював системно. Можливо, в пам’яті багатьох із плином часу його діяльність на цій посаді, так би мовити, трохи й вивітрилася. Та все ж справи, зроблені ним, характеризують колишнього голову як файного ґазду, в закарпатському розумінні слова, й заслуговують на увагу.

За одну каденцію він встиг багато (варто відзначити, що під час розмови говорив не з папірця, а по пам’яті). Якщо йдеться про дитячі садки, то, скажімо, у ДНЗ № 1 села Загаття відкрито третю групу. В селі Колодне запрацювали внутрішні вбиральні та водозабезпечення. У Шелельовиці в дошкільному закладі запущено в дію електричну систему опалення, а також проведено ремонт кухні та коридору. Було виділено земельну ділянку під будівництво дитсадка в Івашковиці й розроблено відповідний проект.

Чимало уваги приділяв ремонту й освітленню вулиць. До прикладу, в кількох місцях заасфальтовано Партизанську в Загатті. Також викладено каменем дорогу у мікрорайоні Верх села Івашковиця. Проведено також освітлення вулиці Миру в Загатті. У цьому ж селі було здійснено інвентаризацію земельних ділянок.

За підтримки й сприяння Івана Михайловича у Загатті виділена земля під нове кладовище.

Дбав голова і про духовність. Разом із друзями Василем Данканичем та Іваном Лутаком звели  церкву Пресвятої Богородиці. Старожили стверджують, що колись на цьому місці стояв хрест. Розробили кілька варіантів цієї споруди, обрали найкращий й виготовили проект. Щоправда, знайшлися диваки, котрі хотіли цій хорошій справі завадити і шукали можливості, як то кажуть, установляти палиці в колеса.

Наш співрозмовник — також палкий шанувальник футболу. Саме завдяки йому на території громади було відроджено місцеву команду, яка протягом чотирьох років займала непогані позиції у турнірній таблиці.

Вдалося йому «розрулити» і доволі непросту проблему. За його сприяння на території сіл Загатянської сільради почала працювати фірма «АВЕ», яка займається збором й сортуванням сміття. Отже, з цим теж навів лад.

Заслуговують на увагу й такі факти: надавав матеріальну допомогу і забезпечував дровами соціально незахищені родини та, навіть не будучи сільським головою, власним транспортом очищував від снігу не лише місцеві дороги, а й вулиці сіл сусідньої сільради.

Згадує І. Бідзіля і про неабияку підтримку народного депутата України Віктора Балоги. Завдяки співпраці з нардепом у дитсадках замінили вікна та двері. Також для потреб громади було завезено майже 1300 кубів гравію.

Розвозили його земляки вже самотужки.

Усі ці зміни були справою не одного дня.

На завершення хочеться побажати Івану Михайловичу й надалі не розгубити любові до рідного краю та мати сили працювати на благо земляків. Вірить: у нашої молодої держави ще все попереду. Народ наш уміє виходити з труднощів. Тож, подолаємо й коронавірусну, й інші кризи. І з війною на сході впораємося.

Треба лише бути справжніми патріотами, краще працювати і фахово керувати економікою. А починати слід із рідного села — малої батьківщини. Тоді й справи поволі зрушаться у всій країні.

Іршавський район Закарпатської області.

Фото Івана КОПОЛОВЦЯ.