Пошуки тривали недовго: працівник музею знайшов, як писали ЗМІ, «рештки маршала Рокоссовського» того самого дня на околиці міста. Далі знову цитата: «пропала лише голова», а «в долоні не вистачає булави».

Перший пам’ятник маршалу постав у Легниці в 1981 році, і його поляки сприймали не інакше, як спробу польської влади догодити командуванню Північної групи військ Радянської армії, згодом Російської Федерації, штаб-квартира яких була розташована в цьому місті. Але скульптура стала предметом насмішок поляків. На вимогу представників СРСР, на зміну йому в 1987 році навпроти тодішнього радянського будинку офіцерів з’явилася композиція, яка теж стала об’єктом висміювання. Хоча, заради об’єктивності, слід додати, що були й такі, хто затято захищав пам’ятник.

Уперше цей монумент зник з міського інтер’єру під покровом ночі ще до виїзду з Легниці останніх радянських солдатів (16 вересня 1993 р.). Міські комунальні служби перевезли його до складів на території притулку для бездомних собак, де була перша спроба невідомих «почетвертувати» скульптуру. Після цього її передали до приватного музею Радянської армії і Війська Польського в Унейовіце Нижньосілезького воєводства.

У 2019 р. Рокоссовський знову повернувся до Легниці — цього разу в рамках пленерної виставки «Тінь зірки. Релікти легницьких пам’ятників ПНР» на комунальному кладовищі, де зайняв місце біля сектору поховань радянських вояків, поряд із перенесеною сюди іншою скульптурною композицією — радянський і польський солдати, які тримають на руках маленьку дівчинку. Звідси маршала й було викрадено невідомими.

До слова, Костянтин Рокоссовський (1896—1968) був маршалом і Радянського Союзу, і Польщі. За його ж словами, «в Росії Рокоссовського вважали поляком, а в Польщі — росіянином». У Польщі він відомий не лише тим, що війська 1-го та 2-го Білоруського фронтів під його командуванням брали участь у визволенні території країни від німецьких окупантів, а й тим, що з травня 1945 р. він став головнокомандувачем Північної групи військ Червоної армії. З 1949-го до 1956 р. — міністр оборони ПНР, відомий наказом про проведення чисток серед офіцерів Війська Польського, а також розпорядженням щодо придушення Познанського повстання 1956 р. У жовтні 1956 р. під тиском громадськості маршалу довелося повернутися в Москву.