Розташоване воно на перетині важливих транспортних шляхів: міжнародної автомагістралі М-07 Київ—Варшава з найбільшим на кордоні з Польщею пунктом пропуску «Ягодин» та шосе Т-03-02, що веде до пунктів пропуску «Піща» та «Пулемець» на кордоні з Білоруссю. Окрім того, влітку десятки тисяч людей приїжджають відпочивати на знамениті Шацькі озера. Це потужна, хоча законодавчо ще не оформлена курортна зона, яка розвивається і набуває популярності. Тож коло пацієнтів медичного об’єднання не обмежується мешканцями Любомльського і Шацького районів. Не відмовляють тут і в лікуванні мешканцям сусідніх Турійського і Старовижівського районів, яким зручніше добиратися в Любомль, аніж у свої райцентри. На їхній вибір насамперед впливає значно потужніша лікувальна база.

Від довгобуду до престижної медустанови

Саме таку географічну особливість враховували, коли в 1987 році в Любомлі розпочали споруджувати нову велику лікарню. Плани були амбітні, але виконати їх було важко: радянська імперія доживала останні роки. Спочатку відмовилися від передбачених проектом п’яти поверхів, обмежившись трьома, а потім об’єкт на довгі роки взагалі заморозили.

Справа зрушила з місця лише в 2004-му, коли на посаду головного лікаря установи призначили Володимира Дибеля. Тодішні керівники області запримітили в ньому лідерські якості і господарський хист. Як показав час, не помилилися.

Закінчивши з роботою головного «виконроба», Володимир Дибель зосередив зусилля власне на організації лікувальної справи. У 2011 році в ТМО провели оптимізацію мережі та ліжкового фонду медичних закладів. Нині у складі ТМО: стаціонар на 165 ліжок, поліклініка потужністю 300 відвідувань на добу.

Лікар не повинен жити з городу

— У наших лікарів золоті руки, — резюмує Володимир Дибель, відповідаючи на наше запитання про професійність кадрів. — Тільки праця їх не завжди достойно винагороджується Вважаю, що давно треба ввести страхову медицину, а також переглянути розцінки на медичні послуги. Деякі з них так занижені, що їх потрібно піднімати в два, три і навіть десять разів, аби тільки покрити затрати. Звичайно, повинен бути ринок в медицині. Якщо заклад може надавати певну допомогу, то держава повинна платити йому. Не потрібно тримати медичні установи, які неспроможні виконати завдання, які перед ним стоять. У Любомльському районі ми ще до реформи закрили дільничні лікарні, останню — в Гущі. В холодну пору там знаходили притулок старі люди, щоб пережити зиму. А функцію лікувального закладу вони не виконували. Держава втрачала великі гроші на зарплату і утримання.

— Реформа первинки взагалі правильно зроблена, тільки потрібно щоб якісно і правильно лікарі виконували свої обов’язки, — розмірковує генеральний директор. — Амбулаторії мають транспорт, є лікарі, які можуть виїхати на виклик і надати допомогу. Відокремилася також швидка допомога. Але держава повинна оцінювати працю медиків достойно. Прикро, але нині оперуючий хірург з тридцятирічним стажем і всіма надбавками отримує до десяти тисяч гривень. Це ж не зарплата! Візьміть у Польщі: лікарі за місяць отримують по 3—4 тисячі доларів. Звідсіля у нас і така висока плинність кадрів. Багато наших медиків їдуть за кордон. Наприклад 20—30 відсотків випускників моєї рідної альма-матер — Чернівецького медуніверситету — працевлаштовуються за межами України. До нас прийшов молодий обдарований хірург, а тепер він уже в Німеччині. Йому там платять чотири тисячі євро. Хоча лише недавно здав екзамен, пройшов стажування. Працює в такій само лікарні, як у нас. Я не можу дати йому таку зарплату, щоб утримати тут. Так ми втрачаємо висококваліфіковані кадри. Треба достойно оцінити працю медичних працівників. Тут усе чітко: працюєш — заробляєш і одержуєш; не працюєш — не заробляєш, не одержуєш. Я це підтримую, це правильно.

Щоб хворим було комфортно

Сьогодні кращої лікарні за побутовими умовами і оснащенням, як Любомльська, в районах немає. Посприяв цьому 
і міжнародний проект Польща—Білорусь—Україна, завдяки якому установа отримала півтора мільйона євро за які закупила багато обладнання, реамобілі.

Побувавши на початку серпня в Любомльській лікарні, про себе відзначив, як тут чисто і затишно. Незабаром у лікарні, оскільки вона серед семи опорних в області, згідно з президентською програмою «Велике будівництво», розпочнуть реконструкцію приймального відділення. На черзі також утеплення корпусів, проводиться ремонт покрівлі.

Людські страждання — через серце і душу

Любомльська лікарня живе в напруженому ритмі. Буває, що за добу сюди шпиталізують до 35 людей. Місцеві травматологи мають хорошу практику, роблять різні операції і навіть пересадку кульшових суглобів. Умілі руки і в місцевих хірургів. Не бракує досвіду і практики також місцевим терапевтам та гінекологам.

— Володимире Юрійовичу, ваша лікарня — прикордонна, поруч напружена міжнародна траса Київ—Варшава, дорога на Шацькі озера, в Білорусь. Напевно, це додає вам певних проблем?

— Дуже багато. Роботи вистачає. Особливо хірургам, травматологам. Не всі вміють правильно поводитися за кермом. Аварії бувають часто. З усіх, що трапляються від кордону до Ковеля, постраждалих ми приймаємо. «Швидка» вже орієнтується куди везти. Буває, якщо групові ДТП, то частину травмованих везуть до Ковеля, а частину — до нас.

— Лікар — професія стресова...

— Людина, яка вибрала галузь медицини, віддає частку свого здоров’я, свого серця пацієнту. Його біль і страждання проходять через серце лікаря, медсестри. Усе це позначається і на сім’ї, бо в лікаря ненормований робочий день. Нічні чергування, нічні операції... А в нас зазвичай, коли звертаються? Під вечір. Це сильно впливає психологічно. Це стресовий стан. Часто буває, що хірурги йдуть на одну операцію, а виходить зовсім інша. Трапляється, що по 6—7 годин працюють безперервно біля операційного столу.

— Жити на одних негативних емоціях важко. Знаю, що ви по натурі — оптиміст. То що ж додає вам настрою і бажання працювати?

— Маю задоволення від того, що вдосконалюємо, доукомплектовуємо нашу матеріальну базу, що останнім часом до нас прийшли молоді спеціалісти, в яких зовсім новий світогляд на все це, які бачать по-іншому медичну галузь і хочуть розвиватися. Зростає і духовність людей. На території лікарні з моєї ініціативи збудували церкву Пантелеймона Цілителя. На службу приходять дуже багато людей, які шукають порятунку від хвороби в лікаря, а в храмі — в Бога. Цей храм береже наш колектив, нашу лікарню, наших хворих. У ньому дуже позитивна аура. Одно слово, життя цікаве і хочеться працювати.

Волинська область.

Фото автора.