Найтитулованіша паратхеквондистка світу, яка шість разів ставала кращою на планеті, а нині готується захищати честь України на Паралімпійських іграх в Токіо-2021 (паратхеквондо буде представлено вперше), — це про видатну запорізьку спортсменку Вікторію МАРЧУК (на знімку). Як і те, що готуватися до головних стартів світу їй доводиться в надскладних умовах, бо власного житла вона ніколи не мала.

Мешканці Запоріжжя звернулися до міського голови та депутатів із петицією № 6198 «Про надання житла видатній запорізькій спортсменці Вікторії Марчук». Цитуємо документ:

«Вікторія Марчук уже багато років збільшує спортивну славу Запоріжжя, але до цього часу не має вкрай необхідних умов для проживання, а тому страждає її тренувальний процес та під загрозою майбутні спортивні перемоги.

Вікторія Марчук — майстер спорту міжнародного класу з паратхеквондо, шестиразова чемпіонка світу, чотириразова чемпіонка Європи, чемпіонка Азії, Африки, Кореї, США, Йордану, Єгипту, Туреччини, Ірану, багаторазова чемпіонка України. Кілька разів була визнана найбільш технічною спортсменкою чемпіонатів світу. На сьогодні є першим номером світового рейтингу і має ліцензію на Паралімпійські ігри 2021 року в Токіо. Успіхам української спортсменки присвячений окремий стенд у музеї світової столиці тхеквондо — південнокорейському Сеулі».

Усі досягнення Вікторія здобула, представляючи Запоріжжя та область. А народилася дівчина у 1990 році в Києві. Через інвалідність від неї відмовилися батьки.

«Лікарі сказали батькам, що я буду «важким інвалідом», — розповідає історію Вікторія. — Спочатку жила в дитбудинку під Києвом, а в 5 років мене направили в Цюрупинський інтернат в Херсонській області».

У 7 років Віці зробили операцію на серці, в 12 хірурги вирівняли праву руку і розділили пальці, щоб дівчинка могла брати предмети. Але це не дуже допомогло: на цій руці нині працюють тільки два пальці.

У 2009-му переїхала до Запоріжжя, щоб навчатися у Хортицькому національному навчально-реабілітаційному багатопрофільному центрі, згодом здобула дві вищі освіти: логопеда у Бердянському педуніверситеті та «фізичне виховання» у Запорізькому національному університеті.

Саме в студентські роки Віка захопилася тхеквондо. Її першим наставником стала Юлія Волкова, нині тренує Олександр Плецький.

Під час навчання дівчина жила у гуртожитках, після випуску її звідти виселили. Всі ці роки у титулованої спортсменки гостро стоїть житлове питання. Останнім часом вона мешкає на правах гостя у Вільнянську, в родині подруги, і щодня їздить на тренування до Запоріжжя. Дівчина не лише готується до Паралімпійських ігор, а й сама тренує маленьких тхеквондистів у ПС «ЗАЗ».

Спортивні досягнення, коли Вікторія на весь світ прославляє Україну, стоячи на найвищій сходинці п’єдесталу, досі не принесли їй істотних грошових винагород. Уперше Вікторія отримала за золоту медаль 3 тисячі гривень, а після другої перемоги на чемпіонаті світу їй вручили 2800 гривень як лауреату премії Кабінету Міністрів «За особливі досягнення молоді у розбудові України».

У 2013 році Вікторії виділили кімнату в одному із запорізьких гуртожитків. Але дівчина з інвалідністю не може жити у таких умовах — загальний санвузол, кухня тощо. Спортсменці з ураженням рук необхідний спеціально облаштований простір.

Усі ці роки дівчина стоїть у черзі на житло, яка не рушить з місця. З проханням посприяти у розв’язанні проблеми Вікторія Марчук та її тренери неодноразово зверталися до Президента України, голів Запорізької ОДА, обласного управління фізичної культури та спорту. За законодавством отримати квартиру як сирота Вікторія може лише в тому місті, де народилася, — тобто в Києві.

«У 12 років після виписки з лікарні я побувала в гостях у батьків. Познайомилася зі своїми сестрами-двійнятами, — згадує Вікторія. — Але хороші відносини склалися тільки з татом. Він по-справжньому радів моїм спортивним успіхам, повірив у мене. Сестри ж мене соромляться. А мама боїться, що я претендуватиму на їхнє житло».

До Паралімпійських ігор у Токіо, де у Вікторії є всі шанси стати чемпіонкою, спортсменка готується в несприятливих умовах: живе в чужій родині та щодня кілька годин витрачає на поїздки в тренувальний зал. Але це не єдина проблема.

«Для того, щоб хоч якось затримати повне руйнування суглоба, мені потрібно приймати дорогі хондропротектори. Грошей на ліки й операцію у мене немає, і я змушена просити у людей, різних фондів. Але я розумію, що мені потрібна величезна сума, назбирати яку практично нереально, — зітхає Віка. — Спасибі тим, хто допомагає мені хоча б підтримувати здоров’я на тому рівні, що є, щоб я могла тренуватися щодня. Я люблю тхеквондо і обов’язково стану олімпійською чемпіонкою».

Запоріжжя.

Фото з відкритих джерел.