Тут, на березі річки в місті Біляївка, розташована водонасосна станція «Дністер» (на знімках), яка по 8 трубопроводах подає воду на відстань 40 кілометрів до обласного центру.

Водогін в Одесі побудувала бельгійська компанія, яка виграла міжнародний тендер.

Сьогодні одесити не ризикують пити воду з кухонних кранів і частіше використовують її для технічних цілей — прання чи прибирання. А тим часом, як свідчать результати різних регулярних експертиз якості води, її вже можна спокійно вживати без шкоди для здоров’я.

Одеська водопровідна вода за мікробіологічними показниками, жорсткістю, вмістом металів і нітратів — навіть краща за столичну, стверджують фахівці ДУ «Одеський обласний лабораторний центр МОЗ України». Відібрані проби відповідають нормам за всіма параметрами якості питної води. Визначає їх Державний стандарт України 7525:2014. Згідно з ДСТУ, у воді не має бути бактерій, вірусів, грибків, токсичних і хімічних речовин.

Контролює якість одеської водопровідної води центральна хіміко-бактеріологічна лабораторія одеського підприємства «Інфоксводоканалу».

— За параметрами вода в одеських кранах відповідає нормативним документам, — стверджує завідувач лабораторії Анатолій Поліщук. — Хоча не виключено, що за мутністю й мікробіологічними показниками її якість на ділянках зі зношеними трубами може бути гіршою. Проблема не в тому, за якими параметрами перевіряти воду, а в якості джерела, з якого її бере місто, — річки Дністер.

На щастя, зазначають експерти, солі важких металів у Дністрі виявляють рідко й у межах допустимих норм. І лабораторія водоканалу оснащена всім необхідним для того, щоб їх виявити. Біда в іншому — до річки потрапляють відходи життєдіяльності людини, а також пестициди.

Сьогодні дністровська вода традиційно знезаражується хлором, який знищує у воді хвороботворні мікроорганізми з полів і міської каналізації. Однак при взаємодії хлору з деякими речовинами утворюються шкідливі сполуки.

І все-таки, стверджують експерти «Інфоксводоканалу», без хлору не обійтися. Сучасні альтернативні способи знезаражування — озонування й ультрафіолетове опромінення — на жаль, не мають тривалої дії. Тільки хлорування, заявляють співробітники одеського водопостачання, забезпечує безпеку води під час її 4—5-годинного транспортування від водоочисної станції в Одесу й зберігання в резервуарах. Утім, на віруси він не діє. Тому, окрім хлорування, необхідно застосовувати сучасні методи знезаражування й доочищення.

Ще один спосіб очищення й знезаражування води — метод гідролізу. Лабораторія «Інфоксводоканалу» для дезінфекції води використовує гіпохлорит натрію. За словами фахівців, саме за допомогою цього альтернативного реактиву, який отримують зі звичайної кухонної солі, очищається 40% питної води, що надходить до споживачів Одеси. До того ж «Інфоксводоканал», на відміну від інших водопостачальних підприємств, не здійснює подвійного хлорування. А, як відомо, надлишок хлору аж ніяк не сприяє людському здоров’ю й красі — сушить шкіру й волосся.

Усі сподівання на Дністер

Загалом в Одесі якісних водних запасів поки що вистачає. Але екологи б’ють на сполох — з кожним роком обсяги води в Дністрі зменшуються. Рівень річки за останні 15 років упав на 25 см. Під час обміління річок і озер у них зростає відсоток стічних вод. Система очищення, попри зміну екологічного простору, змін не зазнає. Відповідно, концентрація забруднюючих речовин у водоймах стає дедалі вищою.

За даними ДУ «Одеський обласний лабораторний центр МОЗ України», якість питної води в Біляївському, Ренійському, Кілійському, Подільському, Кодимському, Окнянському районах не відповідає санітарно-мікробіологічним нормам, а в Болградському, Іванівському, Тарутинському — санітарно-хімічним стандартам.

У Білгороді-Дністровському, за даними міського відділу лабораторних досліджень, питна вода стає небезпечною через іржаві водопровідні труби, відсутність її своєчасної якісної дезінфекції й знезаражування.

Заплановано будівництво Суворівського водогону, який дасть змогу забезпечити водою 9 населених пунктів Бессарабії, а також Приморського, який має забезпечити водою частину сіл уздовж озера Сасик, де природної питної води немає.

Інформація до роздумів

Водопостачання в Одеській області є лише в 57% сільських населених пунктів, з них у 83% вода не відповідає вимогам державного стандарту «Вода питна». 162 населені пункти через відсутність природних джерел користуються привозною водою.

В Одеській області майже 5 700 артезіанських свердловин і десь 200 шахтних колодязів, якими користуються мешканці. З них лише 30% можуть забезпечити якісною питною водою.

За контроль якості артезіанської й криничної води відповідають органи місцевого самоврядування. До її недоліків можуть бути віднесені підвищені жорсткість, мутність, вміст розчиненого заліза, в окремих випадках — радону, нітратів. У разі недостатньої захищеності артезіанського водоносного горизонту, недотримання санітарних розривів до джерел забруднення ґрунту — мікробне забруднення.

«Напоїти» одеський регіон покликана державна програма «Питна вода», ухвалена ще в 2011 році. За попередніми розрахунками, на її реалізацію в Одеській області необхідно майже 600 млн грн. Фінансування в такому обсязі можливе лише за участю держбюджету. Сподіваємося, «батьки народу» кошти відшукають. І живильна волога таки прийде в посушливий степовий край.

Як «облагородити» каналізаційні стоки

Слідом за питною водою комунальне підприємство «Інфоксводоканал» розпочало активні роботи з модернізації станцій біологічного очищення «Північна» і «Південна».

Необхідність модернізації одеських СБО пов’язана з тим, що навантаження на очисні споруди стало просто катастрофічним. Через активне використання хімзасобів у побуті й на виробництві самі стічні води стали агресивнішими за своїм складом. Ускладнює процес їх очищення і збільшення вмісту в них забруднюючих речовин, наприклад, фосфатів і нафтопродуктів від автомийок, жирів від закладів громадського харчування. Більшість бізнесменів не поспішають виконувати правила приймання стічних вод у частині встановлення локальних очисних споруд, що змушує станції біоочищення працювати на межі своїх можливостей.

Щоб не допустити аварійних ситуацій і погіршення очищення стоків, «Інфоксводоканал» активно встановлює сучасне обладнання. Спочатку фахівці підприємства повністю оновили очисні решітки й будівлю, у якій вони розміщені. Адже саме тут починається первинне очищення стоків. Великі відходи, які містяться у воді, і сміття збираються на стрижнях решіток, після чого видаляються граблями й доставляються в контейнер на дробарку.

Через будівлю очисних решіток на СБО «Північна» лише за одну добу проходить не менш як 150 млн літрів стічних вод, які через свій агресивний склад безжальні до металу, з якого виготовлені ці решітки. Саме тому «Інфоксводоканал» придбав і встановив решітки європейського зразка шведської фірми з нержавіючої сталі, які зможуть прослужити тривалий період. Робота цих решіток повністю автоматизована, а отже, до процесу видалення великих відходів тепер не потрібно залучати персонал станцій.

На станціях біоочищення раніше була замінена система аерації в аеротенках, встановлені глибинні енергоефективні насоси датської фірми Grundfos, прокладені нові лінії електроживлення. Цього року також модернізували лабораторії й мулоущільнювач.

Як зазначив директор «Інфоксводоканалу» Ігор Лисенко, своєчасна заміна обладнання значно підвищує якість і надійність очищення стічних вод, адже це насамперед запорука екологічної безпеки акваторії Одеської затоки. І на досягнутому на підприємстві не зупинятимуться. Крім очисних споруд, нині оновлюють Головну каналізаційну насосну станцію, яка перекачує стоки більшої частини Одеси на СБО «Північна».

Одеська область.

Фото з сайту old.omr.gov.ua