Адміністратор, лікар, виконроб... П. Гинькут на об’єкті з будівельниками.
Від решти відрізняється високим рівнем організації роботи самого закладу, умінням керівництва співпрацювати з владою і сільгоспвиробниками-меценатами, залучати кошти на технічне оснащення відділень, благоустрій, харчування пацієнтів, соціальні потреби працівників. Попри віддаленість містечка від обласного центру поповнюється висококласними фахівцями з вищою освітою (одним із безперечних стимулів для яких є швидка перспектива отримання власного житла). Лише цьогоріч в очолюваний упродовж майже десятиліття Петром Гинькутом дружний колектив влилися терапевт, травматолог і стоматолог.
Як на передовій
Можна було б довго й по кроках описувати менеджмент лікарні, яка, маючи такі самі стартові передумови, як і більшість інших закладів подібного рівня, опинилася в області й в Україні на передових позиціях. Але час банальних звітів минув. Нині ми хвалимо лікарів за конкретне й очевидне.
Передусім — за допомогу і порятунок. У зв’язку з цим слід нагадати, що Добровеличківська ЦРЛ є лікарнею першої хвилі з лікування пацієнтів, хворих на COVID-19. Тобто, забезпечена фахівцями, обладнанням і комфортом, готова до роботи, зокрема на передовій боротьби зі смертельним вірусом, який щодня несе загрозу не лише для хворих, а й для медиків та їхніх родин (уже не один працівник ЦРЛ випробував на собі його силу).
На сьогодні лікарня має майже все для успішної боротьби з важкою недугою. Коштом районного бюджету, сільгоспвиробників та самої лікарні придбано кисневі концентратори, два апарати ШВЛ, аналізатори газів крові, кардіомонітор. Сотні тисяч гривень витрачено на ізоляційні костюми, халати, респіратори, окуляри, щитки, комбінезони, маски, рукавички, антисептики... Одне слово, питання щодо забезпечення закладу життєво необхідними засобами лікування та захисту в Добровеличківці набуло категоричного змісту й звучання: «Це наші люди, ми повинні їх повернути до життя здоровими!». Цей гуманний і патріотичний заклик почули і фермери, і чиновники.
Дайте людям кисень!
«Проте навіть попри всю попередню підготовку до важких часів зростання захворюваності викликає тривогу, — каже головний лікар Петро Гинькут. — Найперша проблема — кисневе забезпечення хворих. Зараз ми справляємося, а завтра, якщо держава не вирішить питання з його дефіцитом, я не знаю, що ми робитимемо».
Показово, що в цій лікарні зберегли всі до єдиного «радянські» кисневі балони. Але вони, як і всюди в Україні, стоять прострочені. Заправити їх нікому. Крім того, свого часу «нагорі» вирішили, що кисень у цих резервуарах не відповідає стандартам ВООЗ. Натомість альтернативного способу жити й дихати пацієнтам з ураженими легенями не запропонували. Петро Гинькут вважає, що за час пандемії можна було напрацювати схему забезпечення лікарень киснем. Хоч вітчизняним, хоч із-за кордону. Та цього не зробили, а нині час працює проти лікаря і його пацієнта з COVID-19.
«Треба віддати належне урядовій програмі боротьби з епідемією, яка на перших стадіях була доволі ефективною. Карантин зупинив потужну хвилю інфікування з Європи, — вважає Петро Васильович. — А далі були море, пляжі, ресторани...
Півроку тому в нашому відділенні для пацієнтів із COVID-19 у середньому щодоби лікувалося три-чотири особи, влітку був період, коли жодна людина не зверталася по допомогу. Зараз у відділенні — десять таких недужих. Ще двадцятьох прийняли з гострою пневмонією, як дві краплі води схожою за симптоматикою на COVID-19. І ще троє у важкому стані в реанімації. Не треба бути великим віщуном, щоб спрогнозувати стрімке поширення епідемії і зростання кількості пацієнтів...»
Із вірусом — у рейсовий автобус
На думку лікаря, першою причиною інфікування є байдужість, безвідповідальність людей, які нехтують елементарними можливостями захистити себе від вірусу та не поширювати його далі, і живуть так, ніби коронавірус — вигадка казкарів. Але є й інша серйозна причина — відсторонення, халатність медиків, які мусять працювати в непорушному контакті зі своїми пацієнтами. Йдеться про сімейних лікарів. Петро Гинькут наводить приклад:
«Одна жіночка зателефонувала з Благовіщенського і спитала, чи дозволено їй буде взяти таксі і приїхати до нас на лікування. Виявляється, вона вже кілька днів не може зв’язатися зі своїм сімейним лікарем, отримати від нього консультацію і направлення. За цей час та жінка з’їздила рейсовим автобусом в Умань і назад (тамтешня лабораторія підтвердила в неї COVID-19), побувала на сесії селищної ради... Одне слово, поділилася вірусом із безліччю людей. Урешті-решт доїхала до нашої лікарні в Добровеличківку. Але наші можливості не безмежні. Про дефіцит кисню я вже казав. По суті, кожному тяжкохворому потрібен «власний» кисневий концентратор. Де їх узяти в потрібній кількості, якщо хворі їздитимуть рейсовими автобусами?»
Адміністратор, лікар, виконроб...
Попри всі загрози і виклики в лікарні працюють усі відділення. Життя триває. Дещо ізольовано, поза компанією земляків і ситуативних приятелів, пацієнти отримують стаціонару допомогу від лікарів. Колись породіллі могли розім’яти ноги, походити просторими коридорами закладу — від приймального відділення до воріт на подвір’ї. А хворі з підвищеним тиском або після інсульту — зійтися біля реєстратури на партію в шашки. Тепер усі мусять берегтися. Утім, можливо, їм стає трохи веселіше, коли дивляться на роботу будівельників під вікнами. Її масштаби й справді надихають на позитивне сприйняття світу. Вагітним дуже корисно...
«У Кіровоградській області сім опорних лікарень, і серед них наша, отримали завдання реконструювати свої приймальні відділення. Власне, це мають зробити всі опорні лікарні України, — розповідає директор (а він знає кожен «маневр» медпрацівника в очолюваному закладі, а паралельно примудряється вишукувати кошти, підрядників, складати проектну документацію на будівельні роботи. — Авт.). — Тепер воно буде приймально-діагностичним відділенням. Наразі до виконання доручення МОЗу взялися ми і лікарня швидкої допомоги в Кропивницькому. Задум зрозумілий. Людина прийшла в лікарню і «з порогу» отримала діагноз.
Кошторис будівельних і ремонтних робіт — 8 мільйонів гривень. Контракт на діагностичне обладнання — 32 мільйони гривень. Із найдорожчого тут стоятиме томограф — справжній скарб для будь-якого міста чи селища. Раніше приймальний передпокій у нас був розташований у приміщенні терапевтичного відділення. Я завжди відчував, що це нелогічно. Тепер маємо змогу виправити ситуацію...»
Кіровоградська область.
Фото надано автором.
