Світогляд складається із безлічі факторів і пережитого досвіду. Зіновій Андрійович наголошує на тому, що найдорожче та найцінніше передається з молоком матері.

Мірило чесності — батьки

«Багатодітна робітнича сім’я, в якій наймолодшим зростав разом із двома братами та сестрою, дала заряд на майбутнє. І досі найбільшим мірилом чесності та порядності вважаю своїх батьків. Для нас вони — приклад працелюбства. Все своє життя наче звітую перед ними. Світлої пам’яті, батько й досі для мене — беззаперечний авторитет. Мав понад 60 років трудового стажу практично на одному підприємстві. Все життя працював водієм у відділі постачання НГВУ «Надвірна Нафтогаз». Мама поєднувала роль домогосподарки нашої великої сім’ї і багато років торгувала на ринку», — розповідає Зіновій Мирославович.

Хлопець із відзнакою закінчив художню школу та по закінченні середньої школи став студентом художньо-графічного факультету Івано-Франківського педінституту. Нині це Прикарпатський національний університет імені Стефаника.

«То нині із Надвірної до Івано-Франківська можна добратися за 40 хвилин, а тоді годинами вичікував на автобус. Та в юності на дискомфорт не зважаєш. Мешкав у гуртожитку. Був старостою групи, капітаном футбольної команди. Студентські роки цікаві не тільки процесом навчання, а й активною громадською роботою. То було на зламі епох. Відходив Союз із комсоргами-парторгами, диктаторською дисципліною, закам’янілими викладачами. Народжувалася незалежна Україна. Молодь прагнула бути на передовій цих процесів. У 1990-му ми одними з перших в Івано-Франківську приєдналися до студентської акції «Геть Масола й Кравчука та стару Верховну Раду!». Декан не відпускав, то ми зі студентським братством буквально винесли його разом із дверми. Опісля велелюдною ходою пройшли під будівлю обкому компартії», — пригадує Зіновій Андрійович.

Однокурсниця Людмила Андрусяк — інженер обласного відділу ДП «Діпродор» — акцентує, що Зіновій Андрійович був дуже серйозним студентом, із внутрішнім стержнем, котрий посилював його лідерські якості. Тож не дивно, що стоїть на передовій у всіх справах, якими займається.

«Досі із приємністю згадую нашого ректора Ігоря Кононенка та декана худграфу Івана Фічору. Художнім керівником був відомий митець-науковець Михайло Фіголь. Чи то заняття в аудиторії, чи пленери у Ворохті — викладачі багато доклалися до нашого формування як творчих особистостей. Навчання за художнім профілем мені знадобилося в професійній діяльності. До розв’язання проблем підходжу по-творчому. Чи то на посаді міського голови, чи тепер — у роботі на виборчому окрузі. Як у доброго господаря: щоб було не лише економно, а й якісно», — наголошує співрозмовник.

Горнило підприємництва

По закінченні вишу Зіновій Андрійович протягом п’яти років працював учителем трудового навчання в Пасічнянській школі. Прагнув формувати дітей новими ідеями. Паралельно малював. Досі зберігає десятки художніх полотен. А також разом зі старшими братами займався підприємництвом. У Надвірній вони ще в 1989 році створили один із перших кооперативів.

Автобусного сполучення із селами тоді майже не було, до Пасічної добирався попутним транспортом. Опісля повністю вирішив переключитися на підприємницьку діяльність, бо на вчительську зарплату в 1990-х важко було прожити. Та й родинна жилка спрацювала, хоч і відчув усі принади тодішньої торгівлі на ринку. Возили з братами товар до столиці, до Польщі та Угорщини. Так Андрійовичі сформували свій перший капітал.

«Коли повністю перейшов на підприємницьку діяльність, то з братами займалися різними сферами, будували кафе, ресторани. Розвивалися своїми силами, кредитів не було. Це нині батьки вкладають кошти в дітей і переживають, щоб не проґавили. А ми себе зреалізували самі, пройшли горнило бізнесу, сформували капітал. Разом пережили важкі періоди становлення», — акцентує Зіновій Андрійович.

Усе заради Надвірної

А далі Зіновій Андрійович прийняв пропозицію йти в політику та в березні 2006-го переміг на виборах міського голови. Спочатку було дуже важко: у спадок отримав заборгованість за енергоносії комунального підприємства — понад 300 тисяч грн, відсутність бюджету, брак коштів на зарплату, вода за графіком. А ще в ті роки було вилучення коштів із міської казни до районної. До всього — руйнівний паводок 2008-го, відсутність води в місті, непевна ситуація.

Аналізуючи своє майже 15-літнє головування в Надвірнянській міськраді, Зіновій Андрійович акцентує, що інколи утримування ситуації — також результат. Шкодує, що не робив у попередні роки світлин того містобудівного процесу, щоб було з чим порівняти. Бо люди здатні забувати.

«Пишаюся тим, що робив усе для того, щоб місто мало розвиток. Втілено чимало проектів. Так само — й за рік роботи у Верховній Раді. Для мене головний виклик був — дати згоду балотуватися. Хтось без вагань пнеться до управлінських висот, марить владою, столицею. А мені вдома й рідні стіни допомагають. Мандат народного депутата — той момент, коли проходиш процес ідентифікації суб’єктності, йдеш за відповідною місією. Це інструмент чогось досягти для розвитку громади, залучити кошти на ремонт доріг, відновити соціальну інфраструктуру», — каже Андрійович.

Не зраджувати принципам

«Намагаюся приносити користь громаді. Я сформований проукраїнською ідеєю. Помаранчева революція, Революція Гідності пройшли крізь серце. Відповідально ставлюся до всіх суспільних процесів у країні. Водночас боляче, коли незрозуміло як вносять до стін Верховної Ради законопроект про навчання в школах старшокласників російською мовою. Не сприймаю закону про ігрові автомати, затятий противник їх легалізації, бо це національне зло. Моя позиція щодо ринку землі проста: питання повинно вирішуватися всеукраїнським референдумом. Не можу підтримувати ці рішення, не можу зраджувати своїм принципам і совісті. Важко переконувати колег-депутатів із інших областей, регіонів, бо вони сформовані своєю територією, своїм електоральним полем. Тож будь-які мої ініціативи та законотворчі результати далися важкими надзусиллями», — додає співрозмовник.

За словами Зіновія Андрійовича, в парламенті він отримав новий досвід, знайомства. Вважає, що самоврядування — це добробут кожної громади, розвиток села, міста, і робота у Верховній Раді дає можливість донести цю проблематику до новообраних депутатів.

«Я завжди стояв на проукраїнських засадах та принципах успішного і спроможного місцевого самоврядування. Максималіст за натурою, насамперед від себе вимагаю повної віддачі: чи це законотворчий процес, чи робота в місцевому самоврядуванні. Живу проблемами рідного краю, знаю всі аспекти від А до Я. У Верховній Раді доклав усі зусилля, щоб органи місцевої влади були належно захищені та мали можливість активно розвиватися.  Прагну зробити ще більше для своєї громади. Для мене центр країни — це Надвірна», — підсумовує Зіновій Андрійович.

І про особисте

У всіх починаннях Зіновія Мирославовича підтримує його дружина Іванна. Вона — викладачка в Надвірнянській художній школі, разом навчалися на художньо-графічному факультеті.

«Духовні цінності в нашій сім’ї — понад усе. На таких же засадах виховуємо й сина Максима. Не панькаємося з ним. Хлопець пройшов горнило Прикарпатського військово-спортивного ліцею. По закінченні двох курсів медучилища став студентом Івано-Франківського медуніверситету за фахом «стоматологія». Активний, спортивний. Дай Боже, щоб наші діти не підводили батьків», — наголошує Зіновій Андрійович.

Івано-Франківська область.

Фото надано Зіновієм Андрійовичем.