На знімку: Галина Фещенко зі своєю підопічною.

Двічі на тиждень Галина Фещенко — один із кращих і найдосвідченіших соціальних робітників територіального центру соціального обслуговування Малинського району — прямує у майже двадцятикілометрову подорож на велосипеді. Жінка відвідує своїх вісьмох підопічних, котрі проживають у трьох населених пунктах однієї із найвіддаленіших сільрад району — Луківської. На неї вони з нетерпінням чекають у Забраному, Бучках та Сичівці, щоб допомогла придбати медикаменти, принести до хати води та дров, помити підлогу, наварити їсти, сплатити за світло та й просто перекинутись слівцем про життя-буття. Адже пережито немало і є що згадати, порівняти, пожуритись...

— Родом я з Коростеня, але все життя прожила у Забраному, — розповіла під час зустрічі Галина Федорівна. — У Бердичівському ПТУ № 13 вивчилася на швачку. За фахом працювала у будинку побуту в Іршанську, затим — вийшла заміж, народила й поставила на ноги двох доньок. У рідному селі за фахом роботи не було, тому була змушена трудитися на різних посадах у колгоспі імені Кірова: і в бригаді, і на фермі... А ось уже майже 20 років працюю соцробітником.

Про жінку схвально відгукуються в районі. Директор терцентру Марія Ребренюк зауважила, що таких сумлінних і відповідальних працівників, як Галина Федорівна, годі й шукати. Вона завжди знайде потрібне слово до своїх стареньких підопічних, розрадить їх і допоможе.

— Найстарішою моєю підопічною є 95-літня учасниця Другої світової війни, ветеран праці Марія Никончук, а «молодшою» — Ніна Возненко 1946 року народження. Обидві ці жінки із Забраного. У кожного з підопічних свій життєвий шлях, свої болі, переживання, радісні хвилини... Незважаючи на їхні непрості долі, усе ж мушу їх підбадьорювати, переконувати, розповідати новини в Україні та світі, щоб не падали духом, бо потрібно жити й радіти кожному дню.

— На що нині нарікають старенькі? — цікавлюся у Галини Федорівни.

— Переважно на низькі пенсії, адже багато років вони важко пропрацювали у колгоспі, а отримали за це копійки. А витрати чималі: на ліки, продукти, дрова... «Хіба ми на таке заслужили?» — бідкаються старенькі.

За сумлінну роботу Галину Федорівну 2001 року занесли на районну Дошку пошани, нагороджували багатьма грамотами та подяками. Це й не дивно, адже у своїй щоденній праці за основу бере народну мудрість: «Шануй старих — молоді тебе пошанують, і не лай старого, бо сам старим будеш».

Житомирська область.

Фото автора.