Про важливі моменти для адаптації дітей до школи після локдауну розповіла психолог Світлана РОЙЗ (на знімку).
Важливо усвідомлювати те, що діти насамперед ідуть нині у школу (перші тижні) за спілкуванням. А «рівень інтелекту» і ввімкненість у навчальний процес з’являться пізніше.

Дітям треба дати можливість знову відчути один одного. Вивірити ролі, визначити межі. Важливо пропонувати під час уроків дискусії, проекти, групову роботу, у якій би вони могли взаємодіяти.

І діти, і дорослі більше втомлюватимуться від живих контактів. У просторі віртуального спілкування — свої перевантаження, у реальному спілкуванні — свої, і до них знову потрібно звикнути. Тому після школи діти можуть бути перезбудженими, гіперактивними або навпаки — мовчазними, втомленими. Будь ласка, дайте їм можливість побути самим (знаю, що багато хто просто накривається з головою ковдрою й так лежить хвилин 15), дайте їм пограти, перш ніж вони приступлять до домашніх завдань. Ідеально, якщо перший адаптаційний тиждень домашніх завдань буде мінімум.

Повернення в школу може викликати відчуття, що уважність до правил карантину вже не обов’язкова. Обговорення й синхронізація в правилах — важлива частина формування відносин і відчуття безпеки.

Діти витрачатимуть більше часу на дорогу й збори в школу, спізнюватимуться на уроки. Враховуйте це.

Дітям не вистачає рухової активності, тому важливо на перервах або навіть під час уроків запропонувати їм руханки (без руху не буде належної концентрації уваги).

Нині підтримка того, що виходить,  що вони примудрилися вивчити за час карантину, що вони пам’ятають, — важливіша за оцінки, контрольні й акценти на тому, що не виходить. Дітям важливо вибудувати «опору успішності».

Перший етап адаптації — формування загального безпечного простору. На цьому етапі увага до почуттів, емоцій усіх учасників навчального процесу особливо важлива.

Нам — дорослим, учителям, батькам — можна обережно виявляти почуття дітей, прояснювати їх, давати підтримку (інакше це вплине і на навчальний процес, і на динаміку відносин у класі). Нині важливе — важливіше, ніж найважливіші предмети, — формування співтовариства підтримки.

Багато дітей, які повернулися в школи, самі перенесли COVID, багато хвилювалися через хворобу батьків. Є діти, у родинах яких сталося горе.

Ми поки що не розуміємо наслідків епідемії. Нам важливо бути готовими до роботи з наслідками травматизації.

Можна почати урок з будь-яких «практик стабілізації»: займіть зручне місце, сядьте в стійку позу, поставте ноги так, щоб ви відчували опору, обіпріться на спинку стільця, подивіться навколо — це ваш простір... Доречні запитання «як настрій?», «як ви сьогодні прокинулися?». Можна чесно зізнатися, що ви на карантині теж тривожилися, злилися, боялися. І без оцінки вислухати тих, хто буде готовий говорити про свої почуття.

Скажіть, що знаєте, як непросто було багатьом дітям. І що поруч із нами ті, кому, можливо, нині потрібна наша підтримка. Як страшно й боляче втрачати тих, хто дорогий. І ви знаєте, що багато родин перенесли втрату... І ви вірите, що любов близьких залишається з нами назавжди. А на спомин про них нам важливо жити й робити все, щоб бути в безпеці. І допомагати тим, кому нині важко.

Порозмірковуйте разом: що б ми могли зробити, знаючи, що комусь сумно, складно... А що ви робите, коли погано вам? Чи можете ви попросити про допомогу? І як вам здається: просити про допомогу — це сила або слабкість?..

Нині діти особливо самотні. Сила складного часу, який ми всі проживаємо, у тому зовсім новому співтоваристві, яке ми можемо побудувати.

Світлана РОЙЗ, психолог.