Тетяна Ліщенюк з творчими талантами ліцею.

Днями директор Піщанобрідського аграрного ліцею Тетяна Ліщенюк, керівник із 25-річним стажем на цій посаді, стала володаркою відзнаки «Почесний педагог України» національного проекту «Педагогічний олімп України» за успішну діяльність, професійне зростання та високий рівень фахової підготовки. Очолюваний нею ліцей відзначений іншою нагородою — «Лідер освіти України».

Можна точно сказати, що це визнання особистих і колективних досягнень педагогів із Добровеличківщини не стало сенсацією на Кіровоградщині, бо вже не один десяток років і ліцей, і сама Тетяна Ліщенюк постійно згадуються як освітянські лідери, переможці різного рівня форумів і конкурсів.

Приміром, у 2017-му Тетяна Ліщенюк стала учасницею міжнародного проекту «Я — українка», їй присвоєно народне звання «Берегиня України». А ще раніше педагог відзначена орденом княгині Ольги III ступеня. Крім того, дорогою до «Педагогічного олімпу України» (так називається і книжка, куди занесена інформація про успіхи аграрного ліцею та його керівника) Тетяна Леонтіївна отримувала педагогічну премію імені Василя Сухомлинського, нагрудний знак «А. С. Макаренко», Грамоту Верховної Ради України...

Із запасом міцності

Місцеві жителі пам’ятають, який вигляд мало колишнє училище в скрутні для нього часи, і бачать, які нині його виробничі приміщення, два учнівські корпуси навіть із церковкою-капличкою навпроти (збудованою з ініціативи директора і за її кошти)...

Не впізнати колись старої земської приземкуватої будівлі, в якій, кажуть, винаймала кімнату дружина головного гуляйпільського ватажка-анархіста Нестора Махна — Галина Кузьменко. До речі, теж учителька за освітою. Якби не було ентузіастів у дні сьогоднішньому, хіба б уціліла ця споруда 1888 року будівництва? А вона не лише збережена, а й відремонтована з запасом міцності на нове століття. Як і головний корпус, що має пластикові вікна, утеплені стіни, переобладнану систему опалення (у нинішні морози там запросто підтримується температура 24—25 градусів).

Заклад має сучасні класи перукарської, кухарської та слюсарної справи, мультимедійні дошки, вся матеріально-технічна база ліцею відповідає кращим стандартам професійної освіти. І бокси для техніки, і тік для зберігання сільгосппродукції, і їдальня (переобладнана в 2015 році), де учні харчуються безплатно...

Працівники ліцею зайняті надзвичайно важливою справою. Передусім — для того куточка області, де розміщені Новоукраїнський, Добровеличківський та Вільшанський райони, які формують щороку список абітурієнтів закладу. Вони готують професіоналів різних сфер життєдіяльності.

— Нині у нас навчаються 456 ліцеїстів, — розповідає про свій заклад Тетяна Ліщенюк. — Набираємо учнів за п’ятьма напрямами: тракторист-машиніст сільгоспвиробництва, слюсар із ремонту сільськогосподарських машин; електрозварник; кухар-кондитер; адміністратор, офісний службовець, бухгалтер; перукар, модельєр, манікюрниця.

Знають, чого хочуть

— Нині діти більш прагматичні, ніж колись, — зауважує педагог із величезним досвідом. — Це є ознакою дорослішання і самодостатності молодих людей. Наприклад, ті, хто вступає на спеціальність «тракторист-машиніст», заздалегідь усвідомлюють, що в сезон матимуть зарплату від фермера в 17—20 тисяч гривень, а по закінченні жнив і до наступної весни отримуватимуть допомогу від центру зайнятості. Тому на механізаторів у нас сьогодні навчається найбільше студентів від загальної кількості — сто п’ять. Усі починають навчання, уклавши тристоронню угоду — між роботодавцем, ліцеєм та учнем. Практику проходять за місцем майбутнього працевлаштування...

Завтрашні зварники також знають, що в Києві чи інших великих містах нині активно зводять каркасні будинки і там можна добре заробити. Свої резони і в тих, хто вступає з метою наступного продовження навчання. Нами укладено договори з Уманським національним університетом садівництва (колишньою аграрною академією) та Національним технічним університетом у Кропивницькому.

Врятують ситуацію «п’ятитисячники»?!

Усі ці роки завдання з формування класів ліцей виконував на сто відсотків. Кількість вступників на перший курс відповідала державному та регіональному замовленням чи навіть перевищувала планові показники. Але останнім часом набір до навчального закладу давався важкувато. Проте тут не бачать підстав хвилюватися.

— Уже за два роки підуть «п’ятитисячники», — впевнено дивиться в майбутнє Тетяна Леонтіївна, пов’язуючи наповнення студентських лав училищ та вишів у двадцятих із бебі-бумом у нульових, коли держава почала платити по п’ять тисяч гривень допомоги за народження дитини. — Запит на наші спеціальності завжди буде, бо тепер такі темпи технічного оновлення, що вчитися треба все життя. Коли комбайн коштує півтора мільйона доларів, за його кермо абикого не посадиш!

Але...

Про міждержавне працевлаштування

— Не розумію, — обурюється Т. Ліщенюк, — як хтось може пишатися тим, що, не створивши гідних умов праці для своїх фахівців, домовився із кимось за кордоном про працевлаштування українців? А це сьогодні дуже популярна тема: хваляться тим, що відправили наших людей на заробітки, записують це собі в заслуги. У такому разі нехай іноземці фінансують підготовку цих спеціалістів в Україні. Тоді декому й узагалі нічого робити не треба буде: сиди й перенаправляй потоки людей з дипломами, досвідом, молодим ентузіазмом...

Смаколики від небайдужих

...Можна довго розповідати про позаурочну активність учнів, педагогів, керівника ліцею. Але варто згадати про особливі проекти. Наприклад, про десятки корзин смаколиків, переданих у зону проведення АТО/ООС ліцеїстами, частина з яких працюватиме в майбутньому кухарями-кондитерами. Або — про будівництво каплиці на місці старого цвинтаря. І про депутатську діяльність Тетяни Ліщенюк, яка опікується дорогами та іншими проблемами району. Чому вона все це робить? Бо не байдужа до долі своєї країни, свого села і свого ліцею.

Фото надано авторами.