Ох, не виплеснути б дитину разом із мутною водою, точніше, сумнівним заміром…

Знищення будь-якої нації не потребує атомних бомб

Слушну реляцію прочитав днями у всесвітній інтернет-мережі. Перед входом до одного з університетів Південно-Африканської Республіки можна побачити такий плакат: «Знищення будь-якої нації не потребує використання атомних бомб чи ракет далекого радіуса дії. Потрібні лише зниження якості освіти і дозвіл студентам обманювати на екзаменах. Пацієнти помирають від рук таких лікарів. Будівлі руйнуються від рук таких інженерів. Гроші втрачаються від рук таких економістів і бухгалтерів. Людство занепадає від рук таких релігійних просвітителів. Справедливість втрачається від рук таких юристів і суддів. Управління втрачається від рук таких законодавців. Крах освіти — це крах нації».

Здається, цей текст не завадило б розмістити і в іншому місці. В іншій країні. І навіть не перед входом до університету, а в залах, де засідають люди, які за цю освіту відповідають та поки що дотримуються іншого принципу — держава молоді нічого не винна…

Дуже часто українські керманичі, відвідуючи Харків, називають його столицею української індустрії, містом оборонної промисловості. Однак якось забувають при цьому уточнити, що від колишніх індустріальних і наукових потужностей сьогодні мало що залишилося, проспект гігантів тепер швидше нагадує широкий шлях у загальні руїни.

Проте водночас Харків залишається ще однією столицею — юридичної освіти та науки, яка, незважаючи ні на що, не здає своїх позицій, які здобувала століттями.

Історія підготовки юристів у Харкові розпочалася ще у XIX столітті, коли 17 листопада 1804 року за наказом імператора Олександра І було створено Харківський імператорський університет, до складу якого входило відділення моральних та політичних наук. У 1835 році відділення перейменували на юридичний факультет університету. Сьогодні це відомий Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого.

Саме в Харкові, а не в столичному Києві, майже тридцять років тому була заснована Академія правових наук України. Завдяки потужному потенціалу юридичної освіти, науки і практики в Харкові в перші роки незалежності відкрилися юридичні факультети Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, було створено Харківський національний університет внутрішніх справ.

Водночас юридичні факультети розвивалися не лише в провідних вишах України, де вони існували десятиліттями, а й починають з’являтися наче гриби після дощу мало не в ПТУ — мати диплом юриста не лише модно, а й дуже престижно.

Міністерство освіти і науки України щедро роздає ліцензії на підготовку юристів усім охочим.

Нині хіба що лінивий не кричить про необхідність змін

«На початку 1990-х років не лише вчені-юристи, а й суспільство загалом було незадоволено темпами і рівнем проведення правової реформи, станом законності та правопорядку в Україні. Привабливі цілі будівництва правової, демократичної, соціальної держави України «розмивалися» на рівні конкретної правової роботи, а віра людей у них слабшала». Це цитата 30-річної давнини з офіційного сайту Національної академії правових наук України про необхідність її заснування. Однак чи не актуально звучить вона сьогодні? Нині знову хіба що лінивий не кричить про необхідність здійснення юридичної реформи і береться за її безпосереднє втілення в життя.

Йдеться не лише про хаос, правовий нігілізм з так званим удосконаленням державної правової системи, коли дублюються (читай — руйнуються) її галузі, залишають професію досвідчені фахівці, коли вакантними стають сотні, тисячі колись престижних юридичних посад. Лише вдумайтеся: кожному із судів України в середньому бракує від двох до трьох суддів, а загалом по всій країні вакантними залишаються 1900(!) суддівських посад. Однак тепер реформатори завзято взялися за реформування вже й національної системи юридичної освіти.

«Маємо застерегти, — б’ють на сполох досвідчені вчені, керівники і організатори юридичної освіти, провідні науковці, — що ухвалення проекту Концепції розвитку юридичної освіти, яка обговорюється Комітетом з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради України, здатне завдати вітчизняній правоохоронній системі значної шкоди і великих втрат». Пам’ятаємо плакат на вході в університет ПАР? Нищимо належну підготовку лікарів і систему охорони здоров’я — знищуємо здоров’я нації. Руйнуємо пристойне навчання юристів і правоохоронців, недолуго реформуємо органи державної влади — добиваємо свободи і права громадян, підриваємо самі основи існування Української держави. Однак що цікаво! За всіма цими, з дозволу сказати, інноваціями безсоромно проглядається бажання новоспечених реформаторів не підняти рівень юридичної освіти на більш високий щабель, не позбавити ліцензії «хуторські виші», а причесати всі юридичні навчальні заклади до їхнього рівня. Мета бо благородна, європейська — привести все до єдиного стандарту.

Чи потрібно примусово нав’язувати досвід інших країн?

Яким він повинен стати — спробую проаналізувати на прикладі Харківського національного університету внутрішніх справ. І не тільки тому, що це один із провідних закладів вищої освіти в системі МВС України, який гідно конкурує з кращими юридичними школами України, знаний у системі поліцейської освіти світу, має потужну матеріально-технічну базу, в його аудиторіях працює щонайменше 70 докторів юридичних наук та ще десятки докторів і кандидатів інших наук — економічних, педагогічних, психологічних, соціологічних, а й тому, що його випускники по закінченні закладу отримують не лише диплом про юридичну освіту, а й навички поводження зі спеціальними засобами та бойовою зброєю, котрі вони, як і знання, нерідко застосовують у надзвичайних, екстремальних умовах. Хтось хотів би потрапити у складну ситуацію, де б його оперував лікар-невдаха чи вирішував його долю юрист-недоучка?

Справді, потреба в реформуванні юридичної освіти є, але це реформування не повинно зводитися до руйнації того, що вже зроблено. В нас хороша столітня школа підготовки юристів. Ми маємо власну велику базу знань теорії і практики. Й примусово нав’язувати нам досвід якихось інших країн під виглядом прогресивних нововведень так само неприйнятно, як наш їм, зауважують досвідчені викладачі ХНУВС.

Реформи попередніх років в юридичній освіті вже призвели до того, що державне замовлення на підготовку юридичних кадрів є і в Львівському національному університеті ім. Івана Франка, і в Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого, і в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, і в багатьох інших знаних закладах вищої освіти України. Немає тільки того, що після закінчення навчання за державним замовленням випускники одержували б гарантію державного працевлаштування. Я жодним чином не за скасування державного замовлення, а тільки за його розвиток: що більше освічених людей у країні, то розумнішою вона мала б бути. Однак погодьтеся, що отримати за державний кошт таку престижну в усьому світі професію і не бути затребуваним державою — це не нормально! Який сенс у підготовці юриста в Інституті прокуратури та кримінальної юстиції, коли з дипломом про закінчення Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, до складу якого він входить, ще кілька років потрібно бігати хитким шляхом для здобуття омріяної професії, а, швидше за все, розпрощатися з нею назавжди.

Випускники Харківського національного університету внутрішніх справ, як і інших закладів вищої освіти системи МВС, стовідсотково працевлаштовані після отримання диплома. Більше того, університет зобов’язує кожного з них як мінімум три роки відпрацювати на державній службі. Якщо випускник порушує контракт, то повинен відшкодувати вартість свого навчання — такі вимоги висувають Кабінет Міністрів України та Міністерство внутрішніх справ.

МВС — найбільший роботодавець для юридичних кадрів

На сьогодні МВС України — це найбільший роботодавець для юридичних кадрів, у структурі якого перебувають Національна поліція, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, Державна міграційна служба, Державна служба з надзвичайних ситуацій, а ще сервісні центри та багато інших важливих державних організацій. І цей величезний державний механізм, в ідеалі, повинен працювати як швейцарський годинник. Нам потрібен зразковий прикордонний сервіс, безпека та порядок на вулицях, своєчасна допомога в надзвичайних ситуаціях. Звичайно, наші державні інституції ще дуже далекі від зразкових, але невже вони стануть кращими, якщо курсантська підготовка з усіма її спеціальними навичками і відточеними до автоматизму діями заміниться на вільне студентське відвідування, на вивчення не спеціальних предметів, на опанування не спеціалізованих курсів, а на узагальнене ознайомлення з правовими науками?

Нині кращі юридичні виші конкурують саме за здобутками юридичних шкіл, матеріальними базами, рейтингами, бібліотеками, інтернет-ресурсами, досягненнями своїх випускників. Вони конкурентоспроможні й на світовому рівні. Однак якщо чергова реформа має на меті уніфікувати юридичну освіту України, то чи не означає це, що провінційний юрфак з «одиноким метром» підтягнеться до рівня юридичного університету з 200-літньою історією? Ні. А, може, останній має скотитися до його рівня? Схоже, що так. Тому що тепер мода на такі новації, і реформувати сивочолих професорів і докторів наук збираються молоді та юні реорганізатори і спеціалісти тих галузей права, які і поруч ніколи не стояли із силовими правоохоронними структурами.

То навіщо руйнувати те, що добре працює?

«Чого прагнуть реформатори?» — ставлять питання в університеті. Реформатори бажають одного — узагальнити або взагалі нівелювати ті особливості, які ми називаємо університетською автономією. Кожен університет має право на розробку власних освітніх програм, на організацію навчального процесу, на поєднання навчання і практики. Ми категорично проти того, щоб готувати лише цивільних юристів, а не слідчих, оперативних працівників, інших спеціалістів з юридичною освітою для органів і підрозділів МВС, а також інших правоохоронних структур України. Наші випускники повинні мати фундаментальні знання для якісного проведення досудового розслідування, оперативно-розшукової та превентивної діяльності, вміти здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії, застосовувати спеціальні засоби. Слідчий та оперативний працівник також повинні мати навички агентурної роботи, роботи із таємною інформацією. Цього навчають тільки у спеціалізованих закладах вищої освіти. То навіщо руйнувати те, що добре працює, запитують мене поважні професори.

Зауважу ще раз, що в системі МВС державний контракт зобов’язує випускника відпрацювати три роки або відшкодувати державі витрати на навчання, що зменшує плинність кадрів і створює умови для формування мотивованого та високопрофесійного кадрового складу правоохоронної системи держави, в той час як інші державні юридичні ЗВО за державним замовленням(!) здійснюють підготовку фахівців для приватних і міжнародних компаній.

Не слід також забувати, що реформа сектору безпеки та оборони України також потребує висококваліфікованих фахівців з юридичною освітою, які володіють спеціальними вміннями та навичками для подальшої роботи в Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро, Службі безпеки України, Військовій службі правопорядку, яка вже невдовзі має перетворитися на Військову поліцію. Чи здатні заклади вищої освіти системи МОН України підготувати таких фахівців? Звичайно, ні!

Сьогодні, з одного боку, спостерігається неякісна підготовка майбутніх юристів на досить сумнівних юридичних факультетах, коли 9 із 10 випускників юридичних факультетів цивільних закладів вищої освіти повинні самостійно шукати роботу, оскільки їх ніхто не забезпечує першим робочим місцем. З другого боку, розробниками проекту Концепції розвитку юридичної освіти робиться реальна спроба позбавити державного замовлення за спеціальністю «право» заклади вищої освіти системи МВС, які забезпечені кваліфікованим науково-педагогічним складом, базами практичної підготовки, здійснюють гарантоване працевлаштування випускників і, що найважливіше, готують для держави високоосвічених фахівців, в яких є реальна потреба.

Можливо, наступна інформація комусь з авторів Концепції буде цікавою. У 2020 році до академічного рейтингу закладів вищої освіти України «Топ-200» увійшли 5 із 7 закладів вищої освіти системи МВС. На сьогодні науковий журнал «Право і безпека» Харківського національного університету внутрішніх справ у рейтингу наукометричної бази Index Copernicus посідає перше місце серед українських видань у галузі права з 99 видань, які залишилися в базі після запровадження нею підвищених вимог до видань, що індексуються. А чи багато цивільних юридичних вишів України виграли конкурс та залучені до міжнародних проектів у рамках програми «Горизонт» — найбільшої Рамкової програми Європейського Союзу з фінансування науки та інновацій?! А Харківський національний університет внутрішніх справ є повноправним партнером серед 49 університетів світу, членом міжнародних університетських асоціацій за двома проектами цієї програми.

То, може, в такий спосіб проект Концепції спрямований не тільки на ліквідацію освітньої складової частини підготовки поліцейських, а й на повне знищення системи наукового забезпечення діяльності держави у сфері прав і свобод громадян, забезпечення публічної безпеки і порядку, протидії злочинності?

Злі язики стверджують, що в разі реалізації цієї реформи правова система України, яка і так немало потерпає від обтяжливих нововведень, зазнає найбільш нищівного удару. Буде порушено самі основи, на яких базуються юриспруденція, право і закон — освіта, наука, традиція. Нав’язування непритаманних суспільству моделей розвитку вже не раз демонструвало нам їх хибність, зворотний ефект. У державному управлінні, в економіці, в охороні здоров’я…

Продовжуємо наступати на  ті самі граблі?

Харків.

Фото надано автором.