Стара маштарка у Волосівцях стане арт-об’єктом.
Чи це збіг, чи просто прийшов такий час, але зі створенням громад у багатьох населених пунктах почали не просто придивлятись до давно забутих і зруйнованих пам’яток історії та архітектури, а й взялись за їх відновлення. Хтось бажає зробити свою місцину привабливою для туристів. Для когось це вигідний бізнес-проект. А комусь просто хочеться, аби рідне містечко чи село стало красивим і охайним. І нехай не всім пощастило з величними замками чи справді унікальними будовами, але на мапі Хмельниччини ще можна знайти чимало старих будівель, котрі пройшли через віки і встояли попри всі випробування.
Маштарка наповниться мистецтвом
Не знаєте, що означає це слово? І в словнику його немає? Ну то запитайте в жителів села Волосівці, що в Меджибізькій громаді. Кожен покаже та розкаже.
І чим тільки вона не була для місцевого люду. Офіційних даних про те, хто і для чого її збудував, не збереглося. Хоча в селі переконані, що їй щонайменше дві сотні літ. Кажуть, збудували для того, щоб зберігати там кінську збрую. А хтось переконаний, що вона стоїть ще з часів, коли на цій землі побували турки-османи. Так чи інакше, але навколо були конюшні, а при них — маштарка.
У польських джерела відшукали інформацію про те, що магнати Чарторийські мали в цьому селі кінну фабрику. Тут довгий час розводили племінних арабських скакунів. Можна тільки уявити, яким розкішним було це місце, коли навіть сарай для кінської збруї мав такий вигляд. Але потім для чого його тільки не використовували. Був час, коли ще за колгоспу тут зберігали молоко. Затим перетворили на овочесховище. І тепер дехто з селян залишає у підвалі овочі. У ньому все облаштоване так, що взимку сюди не досягають морози, а влітку прохолодно. Кмітливі місцеві жителі закладають на збереження у приміщення і сіно.
Але останнім часом в селі дедалі більше розмов про те, щоб перетворити маштарку на справжню сільську «родзинку». Так у громаді з’явилась ідея створити тут арт-центр і включити його до туристичних принад Меджибізької ОТГ. Плани навіть більші: навколо облаштувати зону зеленого туризму, адже поруч озеро, чудові краєвиди. То чому б не запросити до села туристів?
Щоправда, все це поки що віддалені плани. Але не такі вже й фантастичні. Адже Меджибізькій ОТГ пощастило з багатою історико-архітектурною спадщиною. Є тут і Меджибізька фортеця, і могила засновника хасидизму Баал-Шем-Това та інші сакральні споруди. Тож у містечку до туристів та паломників звикли. А от у навколишніх селах такого напливу гостей немає.
А Волосівці — ще й один із найвіддаленіших населених пунктів громади. Сюди взагалі мало хто приїздить. Ось і хочуть за допомогою старої маштарки оживити тамтешнє культурне, мистецьке та туристичне життя. Для багатьох поколінь волосівчан вона була і залишається місцем, де призначали побачення, збирались у свята чи приходили відпочити у вихідні. Тому й дорога для них. І хочуть не тільки зберегти її для себе, дати друге життя, створивши арт-об’єкт, а й поділитись цим історичним багатством з іншими.
І водонапірна башта може бути архітектурною пам’яткою
Водонапірну башту в Хмельницькому перетворять на оглядовий майданчик.
Понад століття хмельничанам знадобилось для того, щоб нарешті оцінити красу… водонапірної башти. Про те, що вона зможе перетворитись на окрасу міста і стати оглядовим майданчиком, її архітектори навряд чи думали. Просто зводили господарський об’єкт. Але який.
Наприкінці ХІХ століття у Проскурів прибув драгунський полк. Поява в маленькому містечку кавалеристів була великою подією. Для їх розташування у передмісті Дубове міська влада виділила землю. Так і з’явилось перше військове містечко зі штабом, казармами, житловими та господарськими приміщеннями. Будували швидко. Тим паче, що будівельний матеріал був просто під ногами. Тут-таки звели цегельню, на якій випалювали цеглу із місцевої глини.
Уже за рік військове містечко заповнилось і будівлями, і людьми. Але одна проблема залишалась нерозв’язаною — водопостачання. Для кавалеристів вона мала особливе значення, бо ж треба було напувати велику кількість коней. Тож як бути? Щоб кожного разу не гнати тварин до річки, вирішили збудувати централізовану систему водопостачання. І це при тому, що в самому Проскурові такої на той час не було. Її заміняли криниці та водовози.
Ось так і з’явилась перша водонапірна вежа. Та що цікаво: свої функції вона виконувала майже до початку нашого століття, подаючи воду не тільки військовому містечку, а й сучасному мікрорайону. Останніх два десятиліття воду вже не качала.
Але хмельничани по-новому подивились на башту, коли дізнались, що схожа була зведена і в Маріуполі. Там вона стала музейним об’єктом, одним із історичних символів міста. То чому б не мати такий і в Хмельницькому? Адже башта, побудована з червоної та білої цегли з кованими конструкціями та красивим декором, добре збереглася. Нині вона визнана історико-архітектурною пам’яткою місцевого значення. Якщо провести реставрацію, зняти пізнішу надбудову, то її можна перетворити на оглядовий майданчик, з якого відкриватиметься чудова міська панорама. У башти є всі шанси знову запрацювати, але вже не як господарчий, а як музейний та культурний об’єкт.
Млин стане готелем
Рештки старого млина у Нетішині прикрасять розкішний житлово-готельний комплекс.
Лофтовий стиль, коли змішуються сучасні об’єкти та предмети з індустріальними та старовинними, набуває дедалі більшої популярності. Як правило, лофтові готелі, ресторани, заклади мистецтва мають не просто модний, а й розкішний вигляд.
Створити такий хочуть і в Нетішині. А його основою може стати старий млин. Вірніше, його фасад — все, що залишилось від будови.
Нетішинські млини були відомі ще з ХVII століття. А на початку минулого вони повністю переродилися після пожежі. Тоді й з’явилась будова, залишки якої збереглись до наших днів.
У Нетішині, який виріс разом із Хмельницькою АЕС, це чи не найстаріша споруда. Майже два десятиліття тому її викупив приватник. А через майже десять літ потому вона отримала статус пам’ятки історії. Довгий час ці рештки не використовувались, адже вціліла лише зовнішня коробка. Але тепер у власника виникла цікава бізнес-ідея — вмонтувати старий млин у сучасний житловий та готельний комплекс. Хоча офіційно затвердженого проекту ще немає, громаді вже презентували ескізи майбутніх будівель. Сучасні технології там мають пов’язати в одне ціле нові споруди з історичними фасадами.
Оскільки йдеться про історичну пам’ятку, то до робіт там особливі вимоги. Міська влада обіцяє пильно стежити за їх дотриманням. Водночас розуміє: якщо все буде виконано згідно з нормами і правилами, місто отримає не просто нове житло та готельно-розважальний комплекс, а й цікавий туристичний об’єкт. Тож зиск від нього може мати не тільки власник, а й уся громада.
Усі згадані об’єкти дуже різнопланові як за ідеями, так і за масштабами реконструкцій. Але всіх їх об’єднує одне — бажання громад зберегти і відновити те, що десятиліттями, а то й віками нікому не було потрібним. Зв’язок із минулим виявився набагато міцнішим, ніж можна було собі уявити.
Хмельницький.
Фото з відкритих джерел.
