«Голос України» поцікавився, як працює робоча група з підготовки проекту закону з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства, яку очолює Перший заступник Голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук. Про правові можливості оновленого законодавства, досвід інших країн, а також про революційні норми, які з’являться в кодексі, розповіли:
Анатолій ДОВГЕРТ — професор кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, співавтор чинного Цивільного кодексу України;
Наталія КУЗНЄЦОВА — віце-президент Національної академії правових наук України, співавтор чинного Цивільного кодексу України;
Віктор КАЛАКУРА — завідувач кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, співавтор чинного Цивільного кодексу України;
Олексій КОТ — директор Київського регіонального центру Національної академії правових наук України;
Олена КОХАНОВСЬКА — професор кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
Роман МАЙДАНИК — завідувач кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
Михайло ХОМЕНКО — доцент кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Прогресивні норми
— Перший заступник Голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук неодноразово наголошував на важливості оновлення Цивільного кодексу. Робоча група, за його словами, і має перетворити Цивільний кодекс на «супермаркет правових можливостей». Які норми і яких прав будуть революційними чи проривними?
Олексій КОТ:
— Цивільний кодекс України — це нормативний акт, який не просто регулює всі без винятку приватні правовідносини, у тому числі підприємницькі, а й відображає і закріплює системні підходи, які забезпечують багаторічний розвиток нашого суспільства, формує, якщо так можна сказати, державну політику у царині приватного права. І тому сьогодні, коли ми у процесі рекодифікації переглядаємо положення Цивільного кодексу, наше основне завдання — врахувати досвід новітніх європейських кодифікацій приватного права, врахувати власний досвід, який наша Українська держава отримала за роки незалежності на шляху переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки та постіндустріального суспільства, і, безумовно, врахувати виклики сьогодення, які перед нашою країною ставлять інформаційне суспільство та епоха глобальної конкуренції у світі. Передусім це стосуватиметься кола об’єктів цивільних правовідносин, зокрема регулювання таких нових об’єктів права, як криптовалюта, інформаційні продукти, інформаційні ресурси, що є у мережі Інтернет, персональні дані, цифровий контент тощо. Необхідно врахувати й динаміку ділового обороту: якщо ми казали, що
30 років тому договір між відсутніми особами укладається шляхом поштового обміну відповідними листами (або у найкращому випадку за допомогою телетайпа або факсу), то тепер на рівні законодавства варто вже реагувати на укладення смарт-контрактів. І сьогодні ми просто зобов’язані скористатися наявними можливостями для оновлення правового регулювання приватних правовідносин відповідно до сучасних потреб громадян та підприємців. Тим більше що для цього в нас є всі можливості: професійна команда, відповідні суспільні запити на зміни, а головне — вкрай необхідна підтримка державних інституцій.
Наталія КУЗНЄЦОВА:
— Як на мене, термін «супермаркет правових можливостей» стосовно Цивільного кодексу може застосовуватися, оскільки цивільне право, як приватне право у своїй основі, базується на загальному принципі: дозволено все, що не заборонено.
Цивільний кодекс пропонує окремому громадянину чи групі осіб у формі юридичної особи набір тих модельних можливостей, але ними не обмежує вибір кожного учасника цивільного обороту діяти на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Тож Цивільний кодекс створює доволі широкий правовий коридор можливостей. Учасники цивільних правовідносин можуть «вільно пересуватися» цим коридором, не виходячи за його межі, насамперед ті, які визначені у ст. ст. 12, 13 ЦК України. Це означає, що фізична та юридична особа може задовольняти свої потреби, реалізовувати наміри, не порушуючи загальних вимог правопорядку, права та законні інтереси третіх осіб тощо.
Тож, на мою думку, цілком прийнятною є формула «супермаркет правових можливостей» — кожен має розуміти, що в нього є право вибору, в цьому разі — вибору можливої поведінки. Такий підхід є характерним саме для приватноправової сфери: діяти на свій розсуд, вільно обираючи міру можливої поведінки, але не зловживаючи, не переходячи межі, встановлені законом.
Анатолій ДОВГЕРТ:
— Систему приватного права можна представити у трьох частинах: особи, речове право (з домінантним правом власності) та право зобов’язальне. Європейські країни сучасну модифікацію приватного права почали із зобов’язальних відносин, і це не дивно. Саме ця частина приватного права опосередковує найголовніше у поступі людства — динаміку обороту: капіталів, товарів, послуг, робочої сили. Вчені-цивілісти, почавши говорити про цивільно-правову рекодифікацію ледь не з першого дня набрання ЦК України чинності, теж планували розпочати істотне оновлення кодексу із зобов’язального права. На цю правову ділянку до того ж «вторгся» Господарський кодекс, значно віддаливши вітчизняне право від зобов’язального права Європейського Союзу.
Сьогодні ми ставимо масштабніші задачі. Адже у нас залишаються не стикованими з Європою інші дві великі частини приватного права — особи і право власності (або речове право). Якщо взяти частину «особи» (а це люди, їх об’єднання — юридичні особи), то тут ми мусимо перейти до світового цивілістичного розуміння юридичних осіб та їх організаційно-правових форм. У речовому праві нам нарешті треба ліквідувати атавізми радянської системи, провести «декомунізацію».
Адже декомунізація — це не тільки позбавлення символів радянщини (пам’ятники тощо). Декомунізація має відбуватися і в праві. Так, господарсько-правові конструкції «право господарського відання», «право оперативного управління» треба прибрати так само, як пам’ятники Сталіну, Леніну тощо. Інакше ми ніколи з Європою не з’єднаємося.
Тож ми повинні з’єднатися з Європою на полі зобов’язального права, на полі речового права, на полі осіб. І Угода про асоціацію з ЄС прямо каже нам про це.
Віктор КАЛАКУРА:
— Коли йдеться про оновлення цивільного законодавства, виникає проблема реінтеграції до Цивільного кодексу ще окремих частин. Якщо ми кажемо, що Цивільний кодекс повинен стати кодексом приватного права, то його неможливо розглядати у відриві від оновлення сімейного законодавства, норм міжнародного приватного права. Що стосується оновлення сімейного законодавства, то йдеться про наступне: по-перше, по суті своїй, у будь-якому разі, хоч би яке було прийнято остаточне рішення щодо місця Сімейного кодексу — чи він залишиться у вигляді окремого кодексу, чи він буде прийнятий окремою книгою в рамках Цивільного кодексу, — необхідно модернізувати регулювання сімейних відносин. По-друге, якщо подивитися навіть за формальними ознаками, то за 16 років, протягом яких діє Сімейний кодекс, було прийнято понад 50 законів про внесення змін до цього кодексу. Крім того, були такі зміни, які торкалися десятка статей. Іноді ці зміни мали фрагментарний характер, були ініційовані різними представниками, які лобіювали різні концепції у сфері регулювання сімейних відносин. Тому, безумовно, оновлення цивільного законодавства має нерозривно розглядатися з оновленням сімейного законодавства. І як результат — включення, а якщо бути точним, то повернення сімейного права на його природнє місце — місце в приватному праві, а в нашому випадку — в Цивільному кодексі. Хоч би які ми брали поняття чи категорії, що характеризують правове становище фізичної особи щодо правоздатності та дієздатності — все це нерозривно пов’язано із регулюванням сімейних та спадкових відносин. Дуже багато інститутів сімейних і цивільних відносин, які безпосередньо перебувають у зв’язку між собою. Традиційно згадуємо, приміром, про опіку і піклування. Зрозуміло, що положення про опіку і піклування у нас є і в Цивільному кодексі, і в Сімейному кодексі. Загальні положення про опіку та піклування містяться в Цивільному кодексі, тоді як у Сімейному кодексі є певні положення, які стосуються регулювання опіки та піклування з точки зору сімейних відносин. Мені здається, було б абсолютно доцільним поєднати це регулювання в одному акті.
Чи візьмемо, приміром, основні проблеми, які існують у відносинах подружжя, — це майнові відносини. Більшість спорів, що розглядаються у судах у сфері сімейних відносин, стосуються майнових відносин. Вони зводяться до врегулювання режимів власності майна подружжя, поділу майна, вирішення питання про те, яка це власність — особиста приватна власність, спільна власність. Вирішення таких спорів неможливе без застосування відповідних норм Цивільного права. Тобто хоч би за які частини Сімейного кодексу ми бралися, зустрічаємося з тим, що повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу. Тому питання про повернення Сімейного кодексу до Цивільного має знайти своє логічне вирішення, включення в оновленій редакції положень сімейного законодавства до Цивільного кодексу.
Ще одна проблема — це проблема міжнародного приватного права. Коли приймався чинний Цивільний кодекс, то були вилучені дві книги з проекту Цивільного кодексу — книга «Міжнародне приватне право» і книга «Сімейне право». З точки зору міжнародного приватного права, ми розуміємо, що в сучасних умовах приватні відносини не можуть зациклюватися в межах однієї країни. Сучасний розвиток світового суспільства характеризується саме збільшенням питомої ваги приватних відносин, як ми кажемо, ускладнених іноземним елементом, за участю іноземних фізичних та юридичних осіб. Тому нам необхідно забезпечити належне правове регулювання таких відносин. Дуже часто ставлять питання про належний захист іноземних інвестицій. У нас досить непогане законодавство у сфері захисту та правового регулювання іноземного інвестування. Але виникають складні питання, значною мірою пов’язані взагалі зі специфікою діяльності нашої судової системи, питання, пов’язані безпосередньо з процедурами захисту іноземних інвестицій. Але ще одне, що безпосередньо має значення для регулювання приватних відносин, — це необхідні правові механізми, в яких би іноземний інвестор чи інші учасники приватних відносин почувалися впевнено. Наявність іноземного елементу ставить питання про застосування іноземного права, про підсудність, про визнання та виконання іноземних судових рішень в Україні та рішень наших судів за кордоном.
Належне регулювання цих відносин може бути забезпечене саме в контексті повернення оновлених норм міжнародного приватного права із закону про міжнародне приватне право в Цивільний кодекс. Зрозуміло, що це оновлення відбуватиметься з урахуванням регламентів ЄС щодо колізійного регулювання окремих видів відносин — договірних та недоговірних зобов’язань, відносин у сфері спадкування та сімейного права. Коли ми говоримо про системність оновлення
Цивільного кодексу, ми безперечно повинні говорити про повернення до нього і норм сімейного права, і норм міжнародного приватного права.
Роман МАЙДАНИК:
— Більш точне розуміння згаданого «супермаркету правових можливостей» у сучасних умовах має ґрунтуватися на ідеї про єдиний цивільно-правовий простір. Тобто Цивільний кодекс має бути основним базовим законом, який дає можливість з єдиних підходів, які містяться в Цивільному кодексі, регулювати всі приватноправові відносини.
І в цьому зв’язку, перше: принципово важливо, щоб Цивільний кодекс поширював свою дію і на власне цивільно-правові відносини, які сьогодні регулює Цивільний кодекс, і на ті, про які говорили мої колеги, — на сімейні відносини, а також на приватноправові відносини в інших сферах (господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля). Ми говоримо про співвідношення із Земельним кодексом, з Водним кодексом тощо. Тобто в цій частині так званий супермаркет правових можливостей діятиме за умови, якщо положенням Цивільного кодексу відповідатимуть й інші закони, що регулюють приватні відносини. Тобто не суперечитиме положенням Цивільного кодексу чи то Земельний кодекс, чи інший закон, який містить приватноправові норми.
Друге, ми виходимо із того, що з цих міркувань повинна забезпечуватися пріоритетність положень Цивільного кодексу стосовно інших норм, які містяться в інших законах, у тому числі кодексах, які регулюють приватноправові відносини.
І третє, звичайно, що з точки зору економічних відносин недопустима ситуація, яка сьогодні існує. Тобто йдеться про конкуренцію між Господарським і Цивільним кодексами. Ми у зв’язку з цим пропонуємо, щоб держава скасувала Господарський кодекс.
І ці всі складові дадуть можливість здійснювати реальний вибір, коли йдеться про приватноправові відносини. Також друга ідея, яка, по суті, відображає сутність цього «супермаркету», поряд із систематизацією та приведенням законодавства у відповідність до норм Цивільного кодексу, мета рекодифікації полягає в наповненні Цивільного кодексу найкращими європейськими, іншими іноземними правовими конструкціями, які забезпечать більш ефективне регулювання цивільних відносин. Зокрема, до таких можна віднести найкращі правові моделі в сфері управління майном. У концепції ми пропонуємо ідею про впровадження інституту фідуціарного фонду, який, по суті, об’єднає довірчу власність і довірче управління майном. Щобільше, ми пропонуємо деталізувати ці положення в нормах Цивільного кодексу з тим, щоб у реальній практиці й учасники відносин мали можливість свідомо розуміти правові норми, з чого полягає ця правова конструкція, а не просто так, як сьогодні в Цивільному кодексі тільки одна стаття говорить про право довірчої власності. Ми розуміємо, що скасування Господарського кодексу потягне за собою зміни, пов’язані і з організаційно-правовими формами підприємств як юридичних осіб, і з правовими титулами на належне їм майно. Зокрема це стосується майна, що перебуває в державній чи комунальній власності. Ми пропонуємо цивілістичні замінники для правової категорії підприємств як юридичних осіб, а саме ми пропонуємо використовувати класичні організаційно-правові форми — це насамперед товариства, господарські зокрема, а також установи. Ми працюємо з тим, щоб, по суті, те, що називається приватним підприємством, отримало чітку і зрозумілу для економічної діяльності організаційно-правову форму юридичної особи. Це може бути чи товариство з обмеженою відповідальністю, чи, можливо, інша організаційно-правова форма юридичної особи приватного права.
Також ми говоримо про заміну права господарського відання та права оперативного управління, які насправді не просто невідомі цивілізованому світу. Вони є відлунням адміністративного способу управління економікою. Ми пропонуємо замінити їх правом власності (зокрема для підприємницьких товариств, створених шляхом перетворення комерційних унітарних державних підприємств) довірчим управлінням майном (зокрема, коли йдеться про некомерційні державні підприємства та державні установи). Важливе значення мають питання юридичної визначеності щодо організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. На сьогодні відсутній системний перелік організаційно-правових форм юридичних осіб. У цьому питанні маємо швидше безлад — понад 30 організаційно-правових форм юридичних осіб названо в законах і підзаконних нормативно-правових актах. Більшість із юридичних осіб, крім господарських товариств та установ, які передбачені Цивільним кодексом, ніхто не знає в чому полягає сутність цих організаційно-правових форм. Тобто їх правовий зміст є по суті невідомою категорією, про які згадується лише в декларативних нормах Господарського кодексу, продубльованих в окремих підзаконних нормативно-правових актах. І це створює правову невизначеність, по суті, шкодить правовій безпеці учасників цих відносин. У цьому контексті наша ідея про закритий перелік організаційно-правових форм юридичних осіб є актуальною і здатною розв’язати цю проблему, оскільки будь-яка організаційно-правова форма юридичної особи має бути системною і детально врегульована законом.
Ще одне. Поняття щодо юридичної особи публічного права. На мою думку, поняття цього типу юридичної особи потребує уточнення, оскільки на сьогодні воно не відповідає сучасним реаліям життя. В усякому разі мені здається, що коли ми не змінимо це поняття, то реальне життя в економічній сфері і далі ховатиметься під парасолькою поняття юридичної особи публічного права. Нагадаю, що йдеться про юридичну особу, яка створюється на підставі розпорядчого акта Президента України чи іншого державного органу. І це дає можливість поширювати статус юридичної особи публічного права на державні та комунальні підприємства. Тобто, на мою думку, треба уточнити поняття і по суті, можливо, використати німецьку модель, поняття юридичної особи публічного права. Тобто це така юридична особа, яка одночасно передбачає здійснення юридичною особою повноважень суб’єкта владних повноважень. Це щось схоже до міністерств, відомств тощо. А також це ситуації, коли йдеться про юридичні особи, яким делеговані окремі повноваження суб’єктів владних повноважень. У такий спосіб 90 відсотків державних і комунальних підприємств, які на сьогодні існують, не підпадатимуть під поняття «юридична особа публічного права», тому що вони займаються виключно господарською діяльністю. І жодних повноважень суб’єктів владних повноважень вони не мають. За цієї умови ми справді зможемо реалізувати зазначену ідею щодо закритого переліку організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права.
І останнє. Я звернув увагу на те, що ми постійно говоримо про демонополізацію, деолігархізацію, але на сьогодні, якщо говорити про цивільне законодавство, ми так і не підійшли до цивілістичної відповіді на запитання: а що являє собою опосередковане володіння, або «бенефіціарний власник», або «кінцевий бенефіціарний власник». З точки зору цивільного права він не є юридичним власником, тому що власником завжди залишається акціонерне товариство чи інша юридична особа, які фактично є підконтрольними кінцевим бенефіціарам (так званим бенефіціарним власникам). Так ось, поки цивільним законодавством чи судовою практикою не буде надано чіткої відповіді: а що є бенефіціарне володіння, бенефіціарна власність у цивільно-правовому розумінні, нам складно буде системно і несуперечливо, з точки зору цивільного права, регулювати відносини, які на сьогодні пов’язані з великими монопольними об’єднаннями і з великими капіталами. Тому в сучасних умовах для Цивільного кодексу, для цивільного законодавства важливо також і оновлення поняття та видів володіння. У цьому зв’язку ми вивчаємо питання щодо поділу володіння на пряме та опосередковане.
Олена КОХАНОВСЬКА:
— Щоб отримати відповідь на запитання про те, які норми і яких прав будуть революційними, проривними для оновлення цивільного законодавства, слід звернутися до ч. 1 ст. 1 ЦК України, в якій ідеться про те, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, і вести мову передусім про абсолютні неекономічні, немайнові відносини, які посіли чільне місце вже в чинному ЦК України. Саме в процесі розвитку прав фізичної особи як особистості, розширення можливостей людини бути залученою до новітніх інформаційних технологій, отримання нею нових знань, використання останніх досягнень біології і медицини, втілення творчих задумів можна очікувати справжній прогрес, прорив, який впливатиме і на розвиток майнових відносин. Без закріплення прогресивних норм, які б відповідали основним викликам часу, їх ефективної реалізації на користь людини оновлення цивільного законодавства сьогодні неможливо уявити. Право фізичної особи на життя, на охорону здоров’я, на інформацію, на свободу і вільний прояв особистості не мають ціни, але їхня цінність беззаперечна. Враховуючи це, робоча група з оновлення цивільного законодавства вважала за необхідне забезпечити також нормативне регулювання договірних відносин, які виникають з приводу особистих немайнових об’єктів, які, отримавши об’єктивовану форму, набули ознак оборотоздатності, забезпечивши право фізичної особи використовувати такі об’єкти з комерційною метою та дозволяти іншим таке використання. Отже, з урахуванням досягнень вітчизняної доктрини у сфері особистих немайнових прав нами пропонується закріпити у цивільному законодавстві можливості комерційного використання низки ознак, що індивідуалізують фізичну особу і які слід у наведеному контексті тлумачити досить широко, охоплювати не тільки ім’я, зображення у всій різноманітності змісту цих термінів, а й голос, інші індивідуальні особливості, за умови їхньої однозначної асоціації з фізичною особою — носієм та комерційною цінністю їхнього використання.
Значну частину немайнових прав на сьогодні становлять права фізичної особи у сферах інтелектуальної власності й інформаційних відносин. Цей комплекс прав настільки значний за обсягом і важливий для розвитку вітчизняного законодавства, що потребує особливої уваги цивілістів. Важливо при цьому пам’ятати, що загальні положення Книги першої, тобто все, що стосується суб’єктів, об’єктів, загальних засад цивільного законодавства і т. п., має безпосереднє відношення до немайнових відносин, так само, як і до майнових. При цьому перелік об’єктів особистих немайнових прав, прав інтелектуальної власності, інформаційних прав не закритий і може бути доповнений з урахуванням розвитку інформаційного суспільства, біотехнологій, медицини, напрямів розвитку науки і творчості людини.
Важливе значення для всієї системи приватного права мають основні засади цивільного законодавства, закріплені в ст. 3 ЦК України. Для належного функціонування всієї приватноправової системи необхідно уточнити і доповнити їх перелік, визначившись із місцем розташування таких важливих для сучасного громадянського суспільства принципів, як свобода інформації та інформаційного обміну, свобода інтелектуальної творчої діяльності; принцип усвідомленої відповідальної взаємодії людини з автономними роботами та штучним інтелектом; неприпустимість втручання в особисте життя фізичної особи, обумовлене розвитком новітніх технологій, неприпустимість свавільного втручання в геном людини, неприпустимість свавільного втручання в організм людини та її зародка, сферу репродукції людини; неприпустимість свавільного втручання у сферу інформації про особу, персональних даних; можна обговорити і визначитись щодо таких запропонованих принципів: усвідомлена відповідальна взаємодія людини з автономними роботами та штучним інтелектом; вільне поширення відкритої інформації і пріоритет прав фізичної особи на отримання, поширення, зберігання для власних потреб відкритої інформації; свобода отримання відкритої (вільної) інформації та інформації, яка має перебувати виключно у вільному доступі (щодо стану здоров’я населення, про екологічний стан навколишнього природного середовища, про безпечні умови праці тощо); неприпустимість свавільного звуження кола осіб, які можуть отримувати інформацію, і свавільного розширення переліку інформації, яка перебуває у спеціальних режимах; вільний рух інформації і захист персональних даних в інформаційних системах і мережах, пропорційність і необхідність захисту інформації в інформаційних мережах та низка інших. Життя породжує сьогодні нові проблеми і виклики для фізичних і юридичних осіб саме у сфері свободи отримання інформації, її передачі, зберігання, знання, тому час приділити увагу саме цим питанням.
Зупинюсь детальніше на проблемі усвідомленої і відповідальної взаємодії людини з автономними роботами і штучним інтелектом. Ми не могли пропустити цей важливий аспект у процесі обговорення напрямів рекодифікації цивільного законодавства через низку причин. Окрім актуальних наукових обговорень зазначеної проблематики, на це вплинула прийнята 16 лютого 2017 року Резолюція Європейського Союзу, яка включає текст Хартії робототехніки і рекомендації для Європейської комісії відносно норм цивільного права про робототехніку. В цьому історично значущому документі передбачено низку принципів, яких має дотримуватися європейське співтовариство, серед яких на першому місці — усвідомлена відповідальна взаємодія людини з автономними роботами і штучним інтелектом. Умовам досягнення цієї мети присвячені положення, які включені в резолюцію ЄС, про необхідність дотримуватися сумісності розумних роботів із зовнішнім середовищем з урахуванням здатності їх до самонавчання, адаптації до зовнішнього середовища, відсутності в них життя з біологічної точки зору; про загальноєвропейську систему реєстрації просунутих роботів на внутрішньому ринку ЄС; про критерії їх класифікації, про необхідність розроблення відповідних технологій тільки з метою доповнити можливості людини, а не змінити її. Згідно з резолюцією людина має завжди контролювати розумні машини, необхідно врахувати питання емоційного взаємозв’язку між людиною і роботом, вплив на емоційне і психічне здоров’я дітей; етичні принципи такої взаємодії і необхідність передбачити наявність «чорного ящика» в конструкції автономних роботів та багато іншого. У суспільстві відчувається напруження щодо всіх окреслених питань, і ми не можемо не відгукнутися на цей запит в оновленому кодексі. Ба більше, слід враховувати, що в Європейському Союзі багато уваги приділяється філософським, загальногуманітарним, етичним питанням для усвідомлення процесів, які мають знайти відображення у праві. Наприклад, у Хартії робототехніки згадуються твори Мері Шеллі, Карела Чапека, Айзека Азімова, в яких з’явилися такі герої, як Франкенштейн, було введено в обіг слово «робот», сформульовані три закони робототехніки — і це лише верхівка айсберга літературних прикладів, які передбачили нинішній науковий прогрес. У вітчизняних нормотворців має бути не менш широкий кругозір, так само, як і у тих, хто буде дотичний до розроблення і прийняття законодавства у цій сфері.
Не можна не згадати також Регламент Європейського Союзу 2016/679 ЄС і Ради ЄС про загальні правила захисту інформації, а саме про захист персональних даних, в якому йдеться про право на повагу до людської гідності, самостійність, самовизначеність будь-якого індивіда та інші вагомі для кожної людини у сучасному інформаційному світі питання. Цей документ, так само, як і багато інших, аналізується в робочій групі для врахування прогресивних ідей в оновленому Цивільному кодексі.
Михайло ХОМЕНКО:
— У концепції міститься немало пропозицій, які, на мою думку, є прогресивними та відповідають правовим запитам сьогодення.
Так, пропонується уточнити положення щодо переліку загальних засад цивільного законодавства (йдеться про такі важливі для громадянського суспільства принципи, як свобода інформації та інформаційного обміну; усвідомленої відповідальної взаємодії людини зі штучним інтелектом; неприпустимість свавільного втручання у сферу інформації про особу, персональних даних тощо).
Констатується необхідність розширення переліку об’єктів цивільних прав, зважаючи на розвиток цивільного обороту (криптовалюта, штучний інтелект, цифровий контент, біологічний матеріал тощо).
На думку розробників концепції, положення оновленого ЦК щодо правочинів повинні забезпечувати якісне функціонування відносин у сфері електронної комерції, смарт-контрактів, веб-банкінгу та враховувати сучасні тренди цифрової економіки.
Також у концепції йдеться про необхідність розширення переліку особистих немайнових прав людини та визначення особливостей їх здійснення (заборона євгеніки; заборона народження генетично ідентичних людей; об’єктивація репродуктивних прав фізичної особи; визначення порядку дослідження генетичних характеристик фізичної особи; визначення цивільно-правових наслідків зміни статі).
Окремо слід зупинитися на доцільності закріплення в ЦК інституту переддоговірної відповідальності (йдеться про відповідальність за недобросовісне ведення переговорів, забезпечення можливістю юрисдикційного захисту меморандумів, протоколів про наміри тощо).
Обґрунтованою, на думку авторів концепції, вбачається імплементація до національного законодавства нових договірних конструкцій, які наразі відсутні у ЦК, але добре зарекомендували себе в цивільних кодексах інших держав (договори про надання туристичних послуг, договори про надання медичних послуг, компенсаційні договори тощо) та необхідність виключення з ЦК деяких інститутів зобов’язального права, які збереглися з часів функціонування адміністративно-командної економіки (наприклад, договір поставки і договір контрактації сільськогосподарської продукції).
Доцільним також вбачається перегляд системи спеціальних деліктів (ідеться про необхідність доповнення чинного ЦК положеннями щодо відшкодування шкоди, завданої шкідливим програмним забезпеченням; відшкодування шкоди, завданої вірусами та іншими біологічними організмами; відшкодування шкоди, завданої робототехнікою та штучним інтелектом; відшкодування шкоди, завданої інформацією чи порадою тощо).
Прогресивною ідеєю концепції я б також визначив встановлення на законодавчому рівні заповідального розпорядження стосовно утримання та догляду належних спадкодавцеві домашніх тварин.
Розвінчуючи міфи про Господарський кодекс і спеціальне законодавство
— Найцікавіше питання — це доля Господарського кодексу. Господарники вважають, що розглядати Концепцію реформування цивільного законодавства за умови скасування Господарського кодексу України є абсолютно неможливим. І його скасування дорівнює скасуванню спеціального законодавства у сфері господарювання. Чи справді це так?
Наталія КУЗНЄЦОВА:
— У процесі обговорення Концепції оновлення Цивільного кодексу ми зустрілися із численними міфами або «страшилками». Жодного разу ніхто із цивілістів не говорив про скасування спеціального законодавства.
Акти спеціального законодавства (спеціальні закони), і це безпосередньо передбачено ЦК, активно регулюють цивільні відносини за участю і юридичних, і фізичних осіб. Це і закони України «Про акціонерні товариства», «Про товариства з обмеженою відповідальністю», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про страхування», «Про захист прав споживачів» тощо. Цей перелік можна значно продовжити. Цілком зрозуміле явище: кодекс визначає загальні засади, найважливіші та найпринциповіші положення, які є стабільними, а в спеціальному законі впорядковуються відносини на більш детальному рівні. Дуже важливим є баланс між регулюванням цих відносин у кодексі і в спеціальному законі.
Процес оновлення охоплює і правову матерію Цивільного кодексу, і норми спеціальних законів. Це абсолютно нормальне явище, оскільки відносини розвиваються і виникає необхідність адекватно реагувати відповідними конструкціями.
Отже, у зв’язку з оновленням Цивільного кодексу немає жодної небезпеки для існування і розвитку спеціального законодавства.
Але не треба маніпулювати поняттями і підміняти їх.
Коли ж ми говоримо про роль і місце Господарського кодексу України як стрижневого системоутворювального акта, який закладає основи, фундамент регулювання відносин у сфері господарювання, цілком природним є запитання: чи виконує ГК цю місію? Скажімо, чи містить ГК принципово важливі приписи щодо корпоративних відносин, цінних паперів, концесії або інших сфер господарювання?
Ми провели аналіз цієї проблеми і можемо стверджувати, що таку функцію ГК ніколи не виконував раніше і не виконує нині. Візьмемо відносини з приводу концесії: у ГК цим питанням присвячена одна стаття 406, яка дає визначення концесії і передбачає, що концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України між концесіонером та концесієдавцем.
Навряд чи можна кваліфікувати наведені положення як принципові, фундаментальні.
Ці питання на детальному рівні врегульовані спеціальним Законом України «Про концесію».
Наступний міф — це знищення наукових центрів, які досліджують проблеми правового регулювання економічних відносин, ліквідація кафедр господарського права.
Слід звернути увагу наших опонентів, що кафедри господарського права, як і інші центри дослідження відповідних проблем, існували ще задовго до прийняття ГК України, тому навряд чи слід у зв’язку зі скасуванням Господарського кодексу пов’язувати ліквідацію відповідних кафедр або інших наукових структур цього наукового напряму. Аналогічно немає підстав стверджувати, що скасування ГК України може обумовити ліквідацію в судовій системі господарської юрисдикції.
Принаймні представники цивілістичного загалу, у тому числі й розробники Концепції оновлення цивільного законодавства, у своїх розробках і виступах не робили відповідних заяв. Це слід розглядати скоріше як фантазії або домисли наших наукових опонентів.
Михайло ХОМЕНКО:
— Усі аргументи «за» та «проти» неодноразово висловлювалися різними поколіннями українських правників. Можна вкотре повторювати відомий юридичному загалу наратив щодо відсутності в ГК реального регулятивного впливу на суспільні відносини. Я пропоную студентам виконати таке завдання — знайти «взірцеву», на їхню думку, постанову Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду і порахувати кількість посилань на ГК, ЦК та акти спеціального законодавства. За моїм прогнозом, ітиметься про одну-дві статті ГК, не більше. Я переконаний у тому, що національні суди можуть обійтися без цього рудимента адміністративно-командної економіки. Водночас слід зауважити, що держава повинна мати відповідний інструментарій впливу на економіку (йдеться, наприклад, про конкурентне регулювання, державні регульовані ціни, ліцензування видів господарської діяльності). При цьому зазначу, що таких норм «вистачить» максимум на спеціальний закон, присвячений особливостям державного регулювання економіки. ГК не відповідає низці важливих ознак кодифікованого акта — логічній узгодженості, системності та вичерпності регулювання конкретної сфери суспільних відносин. Можу констатувати, що ГК є не більш як реферативним оглядом спеціального законодавства, який не має реального регулятивного впливу на національну економіку. Саме тому єдиним правильним рішенням розробники концепції визначили рішучу відмову від цього «подарунка» радянської епохи.
Відкриті для широкого обговорення
— Цивільний кодекс відкритий для широкого обговорення. Як просувається підготовка економічної Конституції і людської Біблії? Які новації з’явилися і що запропонували фахівці з питань цивільно-правового законодавства, які долучаються до широкого обговорення проекту Концепції?
Наталія КУЗНЄЦОВА:
— Ініціатива оновлення Цивільного кодексу України виходила від науковців Національної академії правових наук України, саме тому більшість членів робочої групи, яка розробляла Концепцію оновлення, — це члени нашої академії. Після завершення підготовки Концепції вона була оприлюднена, і ми звернулися до цивілістичної спільноти із закликом долучитися до її обговорення, а в подальшому — і до внесення відповідних змін або доповнень до ЦК України. Сьогодні ми маємо можливість у ZOOM-форматі проводити заходи з обговорення Концепції і широкого залучення до цього процесу всіх зацікавлених осіб, які мають конкретні пропозиції щодо вдосконалення ЦК.
За ініціативою відділення цивільно-правових наук НАПрН України вже проведено обговорення на круглих столах проблем інтелектуальної власності (на базі Одеської національної юридичної академії), проблем речового права (на базі юридичного факультету Львівського національного університету), на конференції у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого (в рамках Масловських цивілістичних читань) обговорювалися проблеми суб’єктів цивільних правовідносин. Як бачите, ми намагалися включити провідні наукові центри, дотримуючись водночас і регіонального підходу, у цей процес обговорення основних положень Концепції. І, безумовно, ми раді тому, що обговорення триває дуже активно і за ініціативою керівника нашої робочої групи Руслана Стефанчука практично всі цивілістичні центри надсилають конкретні пропозиції стосовно удосконалення Цивільного кодексу. Це і є результатами нашого обговорення.
Віктор КАЛАКУРА:
— Хотів би навести приклад у сфері міжнародного приватного права. Робота з удосконалення регулювання відносин у цій сфері відбувається на базі кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В цьому середовищі фахівців ми якраз обговорюємо конкретні зміни до закону про міжнародне приватне право і майбутнє його внесення до оновленого Цивільного кодексу. Крім того, прикладом співробітництва може бути і той проект, який ми почали спільно з Верховним Судом. Верховний Суд України разом з проектом «Pravo-Justice» уже провели круглий стіл щодо проблем застосування Гаазьких конвенцій у сфері міжнародного приватного права при розгляді судових справ за участі іноземного елементу. Поза сумнівом, надзвичайно важливим для робочої групи (і не тільки з питань міжнародного приватного права) є думка суддів усіх рівнів, аж до суддів Верховного Суду. Ще одна велика частина приватного права — спадкове право. Уявити собі приватне життя людини без регулювання спадкових відносин неможливо. В цій частині нас теж очікують певні зміни, які покликані самим розвитком людства, виникненням нових суспільних відносин, зокрема відносин у сфері спадкування. Основними напрямами удосконалення Цивільного кодексу у сфері спадкового права буде і подальше ствердження принципу свободи волевиявлення самого спадкодавця і захисту цього волевиявлення. Водночас ми намагатимемося обумовити нормальний баланс між захистом прав заповідача і захистом прав осіб, які мають право на спадкування незалежно від змісту заповіту. Є категорія осіб, стосовно яких заповідач має зобов’язання з утримання. Безумовно, ми повинні захистити права та інтереси цих осіб. Водночас сучасні тенденції розвитку спадкового права і в європейському співтоваристві свідчать про те, що йдеться про певне обмеження цієї обов’язкової частки в спадкуванні. Оскільки є небезпека, що реалізація цього права може призвести до спотворення волевиявлення самого спадкодавця. Ще одним важливим напрямом є удосконалення регулювання у сфері черговості до закликання до спадщини. Є певні проблеми, які добре відомі фахівцям спадкового права, загалом у сфері приватного права. Це проблема спадкування особами, які перебували на утриманні спадкодавця, але не були членами сім’ї спадкодавця. Це надзвичайно важливе й актуальне питання щодо успадкування особами, які проживали сім’єю зі спадкодавцем, зокрема це ті особи, які перебувають у цивільному шлюбі. Фактично за нашим законодавством ці особи потрапляють тільки в четверту чергу спадкування, тому навряд чи щось дійде до них. Йтиметься і про здійснення спадкових прав, і про удосконалення механізму реалізації спадкових прав у контексті прийняття спадщини. Ми знаємо, що існують певні технічні і правові проблеми, які створюють складні життєві проблеми для того, щоб особи могли реалізувати свої права, прийняти спадщину. До підготовки концепції зі спадкового права були залучені представники Харківської і Київської шкіл цивільного права, брали участь не тільки науковці, були залучені адвокати і, до речі, судді Верховного Суду. Одне слово, робота з опрацювання нового Цивільного кодексу нині вже не може бути тільки в рамках робочої групи. Ця робота — відкрита, до неї вільні долучатися усі охочі.
Олена КОХАНОВСЬКА:
— Ґрунтовна робота з апробації й обговорення ідей і пропозицій, відображених у Концепції рекодифікації цивільного законодавства, ведеться, згідно із розробленими планами, відділенням цивільно-правових наук НАПрН України. Як академік — секретар відділення, вважаю за необхідне об’єднати зусилля усіх науковців навколо таких значущих проектів, як Велика юридична енциклопедія — робота з підготовки цього багатотомного видання ведеться на рівні НАПрН України, підготовлено багато томів, а цьогоріч готуються до видання томи у галузі приватного права: «Сімейне право», «Міжнародне приватне право» і «Цивільне право». В енциклопедії відображаються досягнення вітчизняної науки приватного права, і це допомагає побачити, що необхідно змінити чи удосконалити у майбутньому. У відділенні під час розширених засідань (академічних читань) уже не перший рік, майже щомісяця, заслуховуються доповіді докторантів, обговорюються їхні монографічні роботи. За результатами слухань групу докторантів ми залучаємо до роботи з оновлення цивільного законодавства зі свіжими ідеями і пропозиціями. Загалом усі заходи відділення цивільно-правових наук НАПрН України на сьогодні — конференції, серія круглих столів, зустрічі на рівні експертного середовища — спрямовані на те, щоб оновлений Цивільний кодекс став найсучаснішим нормативним актом, так само як і цивільне законодавство в цілому.
Роман МАЙДАНИК:
— Хочу зазначити, що ми постійно отримуємо нову інформацію і пропозиції зі всієї України стосовно підготовки законопроекту щодо рекодифікації. Я перерахую лише окремі з пропозицій, які зокрема, ми обговорювали на кафедрі цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка під час підготовки пропозицій кафедри до робочої групи. Зокрема, пропонується внести до оновленого Цивільного кодексу таке поняття, як «публічно значимі повідомлення».
Тобто йдеться про правову категорію, яка фактично на практиці використовується, але нормативно не відображена. Пропонується в Цивільному кодексі відобразити норми щодо рішення зборів учасників товариства. На сьогодні воно переважно є сферою спеціальних законів і судової практики. Низка важливих питань на законодавчому рівні не відображена. Я маю на увазі «правові наслідки визнання недійсним», «правові наслідки недійсності зборів учасників товариства».
Є пропозиція впровадити норму, яка ґрунтується на так званій ідеї оптимізації засад відшкодування моральної і майнової шкоди. Суть полягає в тому, що у Цивільному кодексі пропонується відобразити положення про те, що будь-який випадок заподіяння шкоди (якщо йдеться про моральну шкоду) регулювався загальною нормою Цивільного кодексу про можливість відшкодування моральної шкоди, оскільки Цивільний кодекс чітко це питання не врегулював. У судовій практиці немає однакового підходу щодо цього питання. Один підхід передбачає, що необхідні пряма вказівка закону, щоб відшкодувати моральну шкоду, інша — що ні. Тому впровадження такої загальної норми Цивільного кодексу допоможе розв’язати цю правову проблему. Є пропозиції, як відобразити в Цивільному кодексі окремі статті, які будуть присвячені поняттю майнових прав, поняттю послуг. Також є пропозиція передбачити в Цивільному кодексі поняття комерційної промислової та професійної таємниці. А також відобразити в Цивільному кодексі поняття натуральних зобов’язань, алеаторних правочинів, зокрема, азартні ігри та парі тощо. Тобто в робочій групі ми майже щотижня спостерігаємо появу нових пропозицій, що допоможе підготувати якісніший законопроект.
Наближення до ЄС
— Світ не стоїть на місці. Настав час дискусій і в Україні. Які європейські розробки, спрямовані на розвиток приватного права, лежать в основі оновлення Цивільного кодексу? Які міжнародні правові акти принципово впливають на Цивільний кодекс? І що передбачено щодо Цивільного кодексу в Угоді про асоціацію?
Анатолій ДОВГЕРТ:
— Коли ЦК України ще готувався, під час третього читання у Верховній Раді відбулася зрада нашої цивілістичної роботи. Кодекс складався із восьми книг включно із сімейним правом та міжнародним приватним правом. Він охоплював регулюванням усі приватноправові відносини, зокрема й у сфері підприємництва. У Верховній Раді під час третього читання проекту ЦК України було порушено регламентну норму, яка не дозволяла «розбиття» закону, що вже пройшов два читання. Одразу після цієї зради у вітчизняній правовій системі виник «хаос».
Як я уже зазначав, цивілісти одразу почали думати про те, як можна відновити та з’єднати приватноправове полотно. Вже у 2003 році у нашому розпорядженні були значні документи європейської уніфікації приватного права. Це насамперед Принципи УНІДРУА щодо міжнародних контрактів. У 2007—2008 роках з’явилися Принципи європейського приватного права (DCFR), які, по суті, є прообразом європейського Цивільного кодексу. Тобто в останні 20 років Європа «підтягнулася» і зробила такі універсальні норми приватного права, які підходять усім країнам. Крім цього, на підставі регламентів ЄС уже утворилася велика частина загального приватного права Європейського Союзу. Розробникам «рекодифікації» треба було всі названі документи, які стосуються осіб, права власності, зобов’язального права, взяти до уваги. Йдучи до Європи, вітчизняне приватноправове поле має бути ідентичне з європейським. Я колись казав: якщо ми хочемо їздити до Європи на потягах, то ширина рейок має бути однакова. І якщо ми хочемо бачити себе в Європі, то наше приватне право має бути таким, як там. З огляду на це, ми моделювали Концепцію оновлення ЦК України.
Олена КОХАНОВСЬКА:
— Я хотіла б звернути увагу в аспекті порушеного питання на імплементацію положень Угоди про асоціацію та адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері права інтелектуальної власності. В нашій концепції зазначено, що умовою ефективної імплементації названої угоди є встановлення та прийняття до уваги сукупності норм права ЄС, рішень Суду ЄС та норм законодавства держав — членів ЄС, що забезпечують функціонування відповідних інститутів охорони прав інтелектуальної власності. Істотним з огляду на це є запровадження однакового з ЄС правового режиму щодо охорони та захисту прав інтелектуальної власності в рамках поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС для завершення переходу нашої країни до справжньої ринкової економіки, зокрема шляхом поступової адаптації нашого законодавства до acquis ЄС. Питання плагіату, піратства, переміщення результатів інтелектуальної власності через митний кордон та низка інших питань — у всіх на слуху, і всі проблеми у сфері інтелектуальної власності важливі для кожного творця і суспільства в цілому.
Відповідаючи на попередні запитання, я згадувала документи, які стосуються сфери інформаційних відносин, їхній аналіз дає змогу зробити висновок про необхідність провести не тільки узагальнення, а й порівняння сфер права інтелектуальної власності та інформаційних прав, розмежувати їх. Тому що доктрина і практика, документи Європейського Союзу свідчать про необхідність розвитку цих інститутів з урахуванням і спільного, і різниці в об’єктному і суб’єктному складі, принципах, на яких будується взаємодія учасників, відповідальності, захисту їхніх прав. Наприклад, у наших пропозиціях йдеться про адаптацію правових режимів охорони комерційної таємниці та ноу-хау до законодавства ЄС — і це питання давно назріло, так само як і необхідність удосконалення інститутів охорони прав на найменування особи та комерційне (фірмове) найменування.
Уся сфера немайнових відносин, яка включає на сьогодні особисті немайнові відносини Книги другої, інформаційні приватні відносини, норми щодо яких містяться у всіх книгах ЦК України, і вже згадані відносини інтелектуальної власності Книги четвертої ЦК України потребують свіжого погляду й оновлення з урахуванням резолюцій, регламентів і рекомендацій ЄС, практики Європейського Суду. Кожне право, починаючи з права на життя і закінчуючи «цифровими правами» особи, повинно відповідати прогресивному духу європейських ініціатив.
Є серед окреслених прав і такі, що породжують дискусії. Так, одразу привернула увагу теза про легалізацію евтаназії та асистованого самогубства, про яку згадується в концепції з метою озвучити відому проблему, почути думки щодо пасивної евтаназії, асистованого самогубства, ознайомити теоретиків і практиків, українське суспільство з відповідною практикою ЄСПЛ. Низка європейських країн вирішили позитивно це питання, й уникнути його обговорення при підготовці Цивільного кодексу неможливо. Не слід забувати, що йдеться про важкохворих осіб, які відчувають нестерпний біль і страждання, які не долають навіть сильнодіючі речовини, й розуміти, що означає європейська традиція автономії волі, вислів «гідно померти». Усі зазначені питання активно обговорюються у широкому колі на конференціях, круглих столах, у публікаціях. Ставлення різне. Для більшого заглиблення в емоційні, моральні, релігійні та інші проблеми питань евтаназії можна порекомендувати звернутися до творів літератури, науки, мистецтва, кіномистецтва (наприклад, до книги Ієна Мак’юена «Амстердам»), у яких з високою художньою силою й етичними підходами аналізуються ці і такі, що їх супроводжують, питання. У чинному Цивільному кодексі міститься норма про заборону евтаназії.
Михайло ХОМЕНКО:
— Одним із «локомотивів» процесу оновлення ЦК України слід визнати наявність якісних та випробуваних часом норм-моделей уніфікаційних актів. Йдеться про такі «зразки» регулювання приватних відносин, як DCFR, Принципи Ландо (PECL), Принципи європейського деліктного права (PETL), Принципи UNIDROIT. Звертаю увагу, що названі акти створено зусиллями провідних науковців Європи, вони за своєю природою є джерелами «м’якого права» (англ. — soft law). Анатолій Довгерт визначає наведені уніфікаційні акти «епохальними міжнародними документами», адже у них втілені найкращі рішення конкретних правових завдань із різних правових систем (при цьому вони не зазнали впливу політичних інтересів якоїсь однієї країни). Зізнаюся, що саме наведені уніфікаційні акти стали найважливішим джерелом натхнення розробників концепції.
Слід також зазначити, що при розробці концепції були використані і численні acquis ЄС, які, на мою думку, повинні бути враховані і при підготовці законопроекту з рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України.
Роман МАЙДАНИК:
— Рекодифікація цивільного законодавства тісно пов’язана з питаннями щодо виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Наш спір з господарниками — бути чи не бути підприємству як юридичній особі, — виявляється, він ще має європейський вектор. Відповідно до Угоди про асоціацію ми, по суті, повинні поступово наближати наше право до загальноєвропейських стандартів. Один із стандартів, по суті, загальновизнаних прав у країнах Європейського Союзу, — правило про те, що право будь-якої країни, члена Європейського Союзу повинно відповідати принципам і цінностям ЄС, зокрема свободі руху товарів, осіб, послуг та капіталу (так звані чотири свободи) і недоторканності права власності. У Західній Європі, коли йдеться про державне (бюджетне) фінансування юридичних осіб, вважається, якщо має місце пряме фінансування з бюджету якихось юридичних осіб, то це зазвичай не відповідає вимогам ЄС і принципам ЄС у контексті загальноєвропейських принципів. Якщо подивитися на чинну систему бюджетного фінансування за участі державних підприємств та установ як суб’єктів господарювання, то ми на сьогодні не повною мірою відповідаємо цьому європейському стандарту. Тобто і в цій частині нам необхідно на майбутнє переглядати наші правила, оцього, по суті, прямого фінансування з бюджету, дотування державних підприємств, що нерідко викривлює конкуренцію. Це суперечить стандартам ЄС, у них це повинно здійснюватися винятково чи переважно на засадах конкуренції, на конкурсних засадах через аукціони тощо. Тобто це вкотре свідчить про те, що використання правової конструкції підприємства як юридичної особи є відлунням архаїчної адміністративної, неринкової системи управління економікою, яка не відповідає сучасним європейським підходам. Але якщо ми маємо міжнародні зобов’язання щодо Угоди про асоціацію, то нам треба думати: а як замінити ті ж субвенції (дотації) чи безпосередньо інше пряме фінансування на конкурентні засади фінансування. У цій частині це, безумовно, свідчить про те, що заміна цих юридичних осіб — тобто підприємств — державних, комунальних на організаційні форми юридичних осіб приватного права — це і є наближення до Європейського Союзу. Це є виконанням наших міжнародних зобов’язань. Тому в цій частині потреба в цивілізації або в перетворенні організаційно-правової форми юридичних осіб публічного права, маю на увазі державні та комунальні підприємства, — на господарські товариства чи інші організаційні правові форми приватного права — це ще й наші опосередковані міжнародні зобов’язання. І це не просто намагання усунути колізію між Цивільним і Господарським кодексами. Це базова умова для наближення нашого права до європейського.
— Ми наближаємося до Європи і водночас маємо позбутися деяких положень, від яких віє «радянщиною». Які положення є дуже застарілими?
Наталія КУЗНЄЦОВА:
— У процесі рекодифікації здійснюється перегляд нормативних приписів ЦК України з огляду на їхню відповідність сучасним вимогам розвитку суспільних відносин.
Виявлення застарілих конструкцій і заміна їх адекватнішими — це основне завдання оновлення кодексу.
На етапі прийняття чинного ЦК були вилучені конструкції, які значною мірою обмежували «приватність» цивільного права: це статті 101, 103 ЦК УРСР, які передбачали істотні обмеження при здійсненні права власності на житловий будинок; це поняття «нетрудових доходів» і неможливість на свій розсуд розпоряджатися своїм майном та використовувати це майно.
Ці конструкції цілком обґрунтовано розглядалися як «адміністративні нашарування» у цивільному праві і відтак не були включені до чинного ЦК.
Водночас у зв’язку із одночасним прийняттям разом із ЦК України також і ГК України у нашому правовому житті залишилися такі «рудименти» радянської доби, як господарське відання та оперативне управління як види правових титулів, та колективні, орендні й інші «екзотичні» види підприємств як суб’єкти цивільних відносин.
Безумовно, ці застарілі правові конструкції повинні «відійти в небуття» разом із Господарським кодексом, а правовий простір має бути заповнений такими правовими засобами, які мають забезпечити усім учасникам обороту (і фізичним, і юридичним особам) комфортне правове середовище.
Під час нормопроектування (а ми переходимо до цієї стадії нашої роботи) ми переглядатимемо кожну статтю Цивільного кодексу, виходячи із критеріїв повноти й адекватності регулювання нею відповідних суспільних відносин.
Олена КОХАНОВСЬКА:
— Відповідаючи на запитання, можна навести приклад про спільну сумісну власність, можливості якої охоплювати усі суб’єкти цивільного права обмежувалися свого часу. Сьогодні ЦК України не містить таких обмежень, і особи за загальним підходом мають право вибору між спільною частковою і спільною сумісною власністю. Ще один приклад — наявність єдиної статті 7 у ЦК УРСР 1963 року про захист честі, гідності і ділової репутації. По-перше, ці права були об’єднані в одній нормі, і, виходячи зі змісту статті, йшлося про можливість захисту цих прав уже після порушення. Позитивне регулювання цих відносин не здійснювалося, не йшлося і про те, що кожна фізична особа має право на повагу до її честі і гідності, на повагу до ділової репутації, а юридичні особи взагалі були фактично позбавлені можливості звернутися по захист своєї ділової репутації. Розробникам чинного ЦК України треба віддати належне — вони зробили величезний крок вперед, регламентувавши у позитивному сенсі ці права — і для фізичних осіб, і у відповідній частині — для юридичних осіб. Цей процес триває, і від минулого ми виважено рухаємося вперед, знімаємо обмеження у законодавстві і свідомості людей, долаючи невиправдані нашарування минулих часів.
Розмовляла Наталя ЯРЕМЕНКО.
