І хоч 70-річний чоловік відверто соромиться компліментів, у Гощі його знає мало не кожна людина завдяки невтомним, працьовитим рукам і досить специфічній професії: він — муляр-пічник.

Ще з малих літ Андрій спостерігав за тим, як його тато мурує сусідам чи родичам грубку, піч чи лежака й потроху всотував у своє єство таємниці цієї професії. Після закінчення Майківської восьмирічки Андрій Гаврилюк вступив на навчання в Рівненське ПТУ за спеціальністю муляр-штукатур, пічник. Освоєні професії згодилися чоловікові й під час служби в армії. Служити нашому земляку довелося в Карелії, а що вмів мурувати печі та грубки, то без роботи ніколи не сидів. Мало того, що відслужив військову службу, то ще й заробив грошей, аби купити новенький «Москвич-412» — у ті роки то була мрія чи не кожного сільського чоловіка.

Як і коли мурував свою першу грубку, Андрій уже й не пам’ятає. Швидше за все, це було ще під пильним оком татуся Олександра. Попри роки та набутий досвід до своєї роботи підходить завжди творчо: «Мені цікаво щось удосконалити».

Своєрідних професійних секретів у муляра Гаврилюка за роки праці накопичилося чимало. Кожна дрібничка в його роботі відіграє велику роль. Виявляється, один зайвий ряд цегли — і грубка потребуватиме набагато більше дров чи вугілля. Як кріпити дверці в плиті, ставити піддувало, на 5 чи 7 колодязів мурувати грубку (на бажання господарів) — усе це тонкощі, які приходять лише з роками та досвідом. Суворо дотримується Андрій Олександрович і професійної етики — грубка чи піч, вимурувані його руками, довічно вважаються на гарантійному терміні.

Освоїв наш земляк і професії водія, бульдозериста, тракториста екскаватора. Уміє класти плитку та виконує інші будівельні роботи. А збудовані ним грубки, печі, лежаки, каміни є фактично в усіх областях України.

Ще чоловік трохи знається на лікувальних травах. Секрети народної медицини переймав від бабусі Євдохи, яка брала онука із собою в поля збирати лікувальні трави, навчала, що і як робити. Тож попри те, що минуло 70 літ, ані ліків, ані уколів не визнає. І вигляд має значно молодший від своїх літ. У родині Гаврилюків доживали й до 108 років. Ненька прожила 97 літ.
Разом із, на жаль, уже покійною дружиною Галиною Андрій Олександрович виростили двох дітей: доньку Наталку та сина Сергія. Він має вісьмох онуків. Насамперед пишається дідусь своїм тезком — онуком Андрієм, який боронить нині Україну від ворога.

— Час від часу буваю в рідному селі Майків. Пройдуся сільськими вуличками, зайду на церковне подвір’я, — ділиться сокровенним Андрій Гаврилюк. — Не те вже нині село. Посмутніло. Нагадує чоловіка, який втомився працювати, пливе за течією життя. Мовляв, що має бути, того не минути. Не так жили селяни у роки моєї молодості. Нині люди збайдужіли...

Гоща Рівненської області.

Фото автора.