Хоч як дивно, але за сім років війни в Україні так і не з’явилося жодної бойової нагороди державного рівня. Хоча про потребу в таких нагородах не раз наголошували фахівці та й проектів не бракувало — все марно. Можна тільки здогадуватися, чому влада залишилася глухою. Якщо комусь здавалося, що вистачить наявних нагород, то цю думку важко назвати слушною. Адже звання Герой України є калькою з вищої нагороди СРСР, а розпливчасте формулювання «за здійснення визначного геройського вчинку» дає змогу присвоювати його за вчинки, не пов’язані з бойовими діями. Згадаймо лише, як Героями України із врученням ордена «Золота Зірка» ставали спортсмени й шахтарі. Ордени Богдана Хмельницького та «За мужність» — нагороди мирного часу. Так, орден Богдана Хмельницького можна отримати за бездоганне виконання військового та службового обов’язку, визначні особисті заслуги у зміцненні обороноздатності та безпеки України — воювати зовсім необов’язково. Зрештою, престиж обох орденів підірвали масові нагородження ветеранів Другої світової війни.

Отож питання заснування справжніх бойових нагород рано чи пізно доведеться вирішувати. Головне — не вигадувати «велосипед», а спочатку ретельно вивчити національний історичний та іноземний досвід. Наприклад, багато корисного можна запозичити у Сполученого Королівства, яке ми зазвичай називаємо Великою Британією. І не лише тому, що Туманний Альбіон є одним із ключових партнерів і союзників України. Британський досвід вчить, як створити найпрестижніші нагороди за доблесть та відвагу, не збільшуючи кількості орденів.

Багато хто вже здогадався, що мова піде про хрести Вікторії та Георга. До речі, заснування першого з них безпосередньо пов’язано з Україною, позаяк відбулося під кінець Кримської війни (1853—1856 роки). У ту війну Велика Британія вступила, по суті, без чіткої системи нагород за відвагу на полі бою. Звісно, офіцери могли сподіватися на отримання нижчого, ІІІ класу, ордена Лазні. Однак на практиці для цього потрібно було бути щонайменше майором. Натомість унтер-офіцери й рядові отримували за участь у конкретних кампаніях медалі, які не свідчили про особисті заслуги. Відтак саме життя вимагало заснування бойової відзнаки.

Участь у розробці взяли особисто королева Вікторія та її чоловік — принц Альберт. Згідно з інструкціями, даними королевою, нова нагорода мала даватися незалежно від походження особи чи її належності до певного класу. Це мала бути проста, але високо цінована й гаряче жадана відзнака. Щоб підкреслити простоту, за порадою принца Альберта Її Величність відкинула назву «Військовий орден Вікторії». Натомість нагороду назвали «Хрест Вікторії» (Victoria Cross). Таке рішення не було випадковим. У ХІХ столітті хрести як окремий вид нагороди — нижчий за орден, але вищий за медаль — набули широкого вжитку. Зовні схожі на ордени хрести мали більш «демократичний» характер. До того ж їх можна було робити вузькоспеціалізованими відзнаками, у тому числі за доблесть у бою. Саме королеві Вікторії належала ідея виготовляти хрест зі стволів трофейних російських гармат.

Хрест Вікторії (на знімку вгорі) був за-снований Королівським Указом від 29 січня 1856 року Згідно з документом, його могли отримати лише ті офіцери й рядові, які зробили якийсь знаковий вчинок доблесті чи відданості своїй країні в умовах зіткнення із супротивником. З метою забезпечення рівних умов наголошувалося, що ані ранг, ані довга служба, ані рани, ані будь-які інші обставини не повинні братися до уваги — лише видатна хоробрість. У разі здійснення нових вчинків, які дають право на хрест, допускалися повторні нагородження. У цьому випадку хрест уже не вручався, натомість до стрічки наявного мала кріпитися металева смужка. За всю історію відзнаки повторних нагороджень було лише три.

Дослідники вважають Хрест Вікторії справжнім шедевром медальєрного мистецтва. Бронзовий лапчастий хрест (в Указі його помилково названо «мальтійським») прикрашає Королівський Клейнод у вигляді корони та лева. На фігурній стрічці напис «FOR VALOUR» (За доблесть). Цікаво, що спочатку напис мав бути «FOR THE BRAVE» (Для хороброго), однак королева це не підтримала. Адже виходило, що не всі вояки були хоробрими в бою. Хрест з’єднується зі стрічкою за допомогою прямокутної рамки з літерою «V» у нижній частині. На звороті хреста гравіюється дата подвигу, а на звороті рамки — ім’я нагородженого, його ранг, номер і назва частини (корабля).

Перше вручення нової нагороди відбулося 26 червня 1857 року в лондонському Гайд-Парку. У присутності майже 12 тисяч глядачів королева особисто вручила хрест 62 військовикам. З того часу дві третини нагороджених отримали відзнаку з рук британських монархів.

Хрест Вікторії став зразком для іншої відомої відзнаки — американської Медалі Пошани (Medal of Honor), заснованої сімома роками пізніше. Хоча зовні вони геть не схожі між собою, хрест та медаль об’єднує статус найвищої та найбільш шанованої бойової нагороди відповідної країни. До речі, обидві не вручають іноземцям.

У 1858—1881 роках Хрестом Вікторії нагороджували за вчинки, здійснені в обставинах крайньої небезпеки без зіткнення із супротивником. Однак надалі він знову перетворився на суто бойову відзнаку. У 1902 році король Едуард VII почав відзначати хрестом посмертно. Тоді ж остаточно врегулювали порядок його носіння: перед усіма іншими нагородами — як медалями, так і орденами.

Починаючи з 1856 року і до наших днів Хрест Вікторії отримали лише 1355 осіб. Найбільша кількість нагороджень припала на 1914—1919 роки: 634 (в тому числі 2 повторні). Зокрема, 15 жовтня 1917 року король Георг V вручив хрест українцю Пилипу Коновалу, який у складі канадійського експедиційного корпусу відзначився в бою біля французького містечка Ланс. Відносно мала кількість нагороджень зробила Хрест Вікторії дуже цінним ще й у колекційному сенсі. Після того, як група нагород з цим хрестом була придбана на аукціоні за 110 тисяч фунтів, він потрапив у 1983 році до Книги рекордів Гіннесса.

То як британцям вдалося зберегти високий престиж Хреста Вікторії й не допустити масових нагороджень? Річ у тім, що державне керівництво подбало про заснування й інших нагород за хоробрість. З часом оформилося три рівні бойові нагороди. З 1993 року ця система має такий вигляд. Нагородою першого рівня є Хрест Вікторії. Ним нагороджують лише «за найвидатнішу хоробрість чи якийсь відважний чи видатний вчинок доблесті чи самопожертви або надзвичайну відданість обов’язку в присутності ворога». Нагорода другого рівня — Хрест видатної хоробрості (Conspicuous Gallantry Cross). Ним відзначають «за вчинок чи вчинки видатної відваги під час активних операцій проти ворога». Нарешті третій рівень становлять Військовий хрест (Military Cross), Хрест видатних льотних заслуг (Distinguished Flying Cross) та Хрест видатної служби (Distinguished Service Cross). Вони даються відповідно до виду збройних сил, в якому служить військовий.

Під час Другої світової війни виникла потреба в нагороді за відвагу, виявлену не на полі бою. «Битва за Британію» (10 липня — 31 жовтня 1940 року), коли Лондон та інші міста зазнали бомбардувань і ракетних ударів Люфтваффе, виявила багато зразків громадянської мужності. Відтак 24 вересня 1940 року король Георг VI своїм Указом заснував Хрест Георга (на знімку).


Ось такими хрестами сьогодні нагороджують у нас (розробник — ВТО «Орден»).

Фактично, йшлося про «цивільний» аналог Хреста Вікторії. Тож не дивно, що відзнаку назвали на честь правлячого монарха. Хрестом Георга нагороджують за вчинки найбільшого героїзму чи найвидатнішої відваги в обставинах крайньої небезпеки не в присутності ворога. Його можуть отримати як цивільні, так і військові, як за життя, так і посмертно. У багатьох випадках хрест вручає особисто король чи королева, а носиться він одразу після Хреста Вікторії. Передбачено також можливість повторних нагороджень.

Відзнака являє собою прямий рівносторонній хрест зі срібла, в центрі якого круглий медальйон із зображенням Св. Георгія. Медальйон оточує напис «FOR GALLANTRY» (За відвагу), а між сторонами хреста чотири рази повторюється монограма «GVI». На зворотному боці гравіюють ім’я нагородженого й дата нагородження.

З 1940 року і до сьогодні відбулося 408 нагороджень Хрестом Георга (у тому числі 2 колективні). Так, 15 квітня 1942 року король нагородив хрестом острів Мальту (на той час — частину Великої Британії), відзначивши героїзм та відданість його мешканців. Зображення нагороди нині прикрашає прапор і герб Республіки Мальта — випадок справді унікальний.

Одночасно із Хрестом Георга була заснована Медаль Георга (George Medal) для нагородження «за вчинки великої хоробрості». У системі нагород за громадянську мужність вона займає другий рівень. Нагородою третього рівня є Медаль королеви за відвагу (Queen’s Gallantry Medal), заснована 20 червня 1974 року. Нею нагороджують «за зразкові вчинки хоробрості». Обома медалями можуть нагороджувати повторно.

Цікаво, що в колишніх британських колоніях (Австралія, Канада, Нова Зеландія) під час розбудови власних систем нагород заснували «свої» Хрести Вікторії, зовні трохи відмінні від прототипу. Натомість бойові нагороди другого й третього рівнів та нагороди за громадянську мужність вже ніяк не пов’язані з Британією. Наприклад, Хресту Георга в системі нагород Канади відповідає Хрест Доблесті (Cross of Valour / Croix de la vaillance). Хай там як, але розподіл на дві паралельні лінійки відзнак — за бойові подвиги та за мужність в небойових умовах — зберігся.

То які уроки може винести для себе Україна?

По-перше, бойові нагороди мають існувати для відзначення відваги саме в бойових умовах. Натомість вчинки особистої мужності, здійснені під час забезпечення національної безпеки, боротьби зі злочинністю, врятування людей краще відзначати окремими нагородами.

По-друге, вища нагорода за відвагу в бою чи громадянську мужність тільки тоді збереже високий престиж, коли на додачу до неї існуватимуть нагороди нижчих рівнів. Хорошою ідеєю є також можливість повторних нагороджень.

По-третє, зовсім не обов’язково збільшувати кількість орденів, особливо тоді, коли їх і так багато. Нагорода може мати «скромний» статус хреста, але носитися перед усіма орденами.

По-четверте, заслуговує на увагу персоналізація відзнак. Ім’я нагородженого й дата подвигу на звороті хреста зроблять його ще більш цінним і шанованим. До речі, таку практику планували запровадити і в Україні ще на початку 1990-х років. На жаль, відповідні проекти залишились без реалізації.

Хочеться вірити, що найкращий іноземний досвід буде враховано під час реформування системи державних нагород України.


Микола ЧМИР, член робочої групи з реформування нагородної системи України.

Фото надано автором.