У ті далекі часи 29 червня 1991 року у Львові створення акціонерного товариства «Електрон» назвали сенсацією всього пострадянського простору, і не тільки. Це був один з найвдаліших і перших прикладів роздержавлення підприємства, коли реальними власниками ставали його працівники.

Про ці події 30-річної давності ми розмовляємо з президентом концерну «Електрон» Юрієм Бубесом (на знімку). Він стояв біля витоків створення акціонерного товариства — працював тоді начальником юридичного управління.

— Юрію Григоровичу, як завжди, у всіх починаннях є оптимісти і скептики, що говорили одні, а що — інші?

— На початку 1990-х років правової бази про акціонування практично не існувало. Діяли союзні закони, постанови, доводилося все напрацьовувати з нуля. Дуже радіємо, що акції концерну «Електрон» зареєстрували в Україні під № 1. Це була велика довіра уряду, Верховної Ради, яку ми повністю виправдали.

Ми пройшли цей шлях, і на перших порах доводилося сутужно: багато перевірок, сумнівів, скептичних чуток. Головне, що ми зупинилися на дуже правильній формі акціонерного товариства. Це акціонування не для певних людей, тоді олігархами нікого не називали, але були групи, які готові були викупити наше підприємство. Але ми пішли своїм шляхом. Збори трудових колективів прийняли рішення, що акціонування проходить за участю всіх працівників. А це десятки тисяч осіб. Отож на сьогодні серед наших акціонерів — понад 20 тисяч колишніх і теперішніх працівників «Електрону». Форма акціонерного товариства показала досить високу ефективність, захищеність, безпечність, тому що займатися різними каверзами дуже важко, коли за підприємством стоїть великий колектив, і кожен дорожить своєю причетністю до концерну «Електрон».

Багато разів ставилося питання про перепродаж, викуп, але «електронівці» не перепродують і не віддають своїх акцій, тому що велика довіра до свого підприємства. Ми — дуже рідкісне, як для наших часів, народне акціонерне товариство в нашій Україні.

— Пригадуючи ці революційні часи, найбільше вразило те, що ви зуміли дійти до кожного працівника, запалити людей новою ідеєю. Як вам це вдалося?

— Українці, а особливо галичани, від народження мають господарські гени. У них з перших років життя — любов до праці, любов до культури, прагнення до високого. Але вони мають також ген власності. Хай це буде плуг на городі чи якийсь станок. Вони — господарі. Та все життя в них нищили цей український ген власності. Якщо тільки добрий господар мав дві корови чи дві машини, його вже вважали куркулем, якого треба було обов’язково розкуркулити. Можливо, на перших порах працівники нашого концерну почувалися віртуальними власниками, були сумніви, але через два-три роки вони зникли. Люди з радістю за свої трудові заощадження викуповували акції. Ми навіть запровадили зручну форму оплати: із заробітної плати 5—10% вираховували на викуп акцій. Сумніви щодо правової та організаційної форми швидко розвіялися. Нам вдалося за 30 років довести, що ми зробили правильний вибір, створивши перше в Україні акціонерне товариство.

— 29 червня 1991 року — день створення АТ «Електрон». Що вам найбільше запам’яталося того дня, що найбільше вразило?

— Збори відбулися не на теренах «Електрону». Стільки було охочих прийти на збори, що ми змушені були орендувати в місті велике приміщення. Прийшли представники влади, інших підприємств Львова. Тоді панувала думка: закінчились усі дискусії, чітко бачимо куди йти, як іти, підготовлені всі документи — статут, установчий договір. До речі, прийняті документи зазнали через 10—20 років лише незначних змін. Коли нормативно-законодавча база в Україні була створена, ми внесли невеликі правки.

Запам’яталося, як після голосування весь зал стоячи аплодував. Очі людей світилися надією і радістю. Це була незабутня атмосфера успіху нашого колективу.

— Ви особисто розробляли статут акціонерного товариства. Як вам вдалося обійти всі підводні течії радянської економіки і створити успішне підприємство?

— Над новою формою управління підприємством працювала чудова команда. Я займався тоді наукою і брав участь у написанні деяких нормативних документів, законів України, у тому числі цивільно-правових і господарських. Ми керувались основними законами України. Над документами працювали кращі з кращих — економісти, фінансисти, юристи, аналітики, виробничники. Було багато дискусій, але ми знаходили компроміс. У кінцевому підсумку — забезпечили успішну економічну, юридичну, технічну складову діяльності АТ. Наша команда нині поповнилася новим поколінням талановитих конструкторів, технологів. Ми нині є учасниками підготовки всіх важливих законопроектів, нормативної бази уряду, які дотичні до нашої діяльності. У нас прекрасна співпраця з Кабінетом Міністрів, з Верховною Радою.

— Згодом прийнятий статут називали конституцією концерну...

— Давайте підкреслимо: 30 років виповнюється не лише концерну, а й нашій державі. А взагалі, «Електрону» — понад 100 років. Ми тоді, окрім наших фахівців, залучили ще й іноземних консультантів. Пригадую консультанта, члена ради англійського банку, радника прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер, який брав участь в акціонуванні підприємств Східної Європи. Так от, на думку цих аналітиків, найуспішніше провели акціонування «Електрону». Запорукою успіху вважали високу освіченість працівників «Електрону», дисциплінованість та відповідальність. У нас було дуже велике бажання створити нову форму і нові підприємства, які б могли конкурувати з європейською спільнотою виробників.

— Ви пройшли великий шлях, оглядаючись у минуле, які, на вашу думку, найважливіші кроки зробив «Електрон»?

— Не шкодую, що 30 років — на «Електроні», що обрав цей життєвий шлях. Навіть не знаю, чи б щось змінив у нашій дорожній карті — просто іншої не могло бути. Основна причина успіху — ми сьогодні працюємо, ми є великими конкурентами на ринку європейських виробників. Вирішальною силою були наші люди, наш колектив. Усі перипетії, всі незгоди ми пережили разом і разом усували причини, щоб рухатися вперед. Якщо чудовий колектив, то ніщо не страшно: ні рецесії, ні кризи, ні обвали гривні. Мрію, щоб усе, що ми зробили, подвоїти, потроїти. Є потенціал, є можливості, головне, нам потрібен спокій, мир і підтримка держави. Сподіваємося, що народні депутати, державні очільники — вони вийшли з народу — це нове поклоніння, вони розуміють і бачать, що Україна буде економічно незалежною і конкурентною державою. Не сировинним придатком до розвинутих країн, а самостійним гравцем.

Наша довідка

«Шлях, яким ви змогли організувати передачу власності на «Електроні» — це шлях великих переваг. Одна з найрозумніших ваших ідей полягала у вирішенні питання передачі дивідендів, призначених державі, товариству з наступним викупом і розповсюдженням серед працівників «Електрону». Повірте, в інших країнах уряд просто наклав би на це рішення вето й ні в чому не поступився б. Вам це вдалося. Те, що ви зуміли за такий короткий час пояснити людям суть справи і зробити свій внесок — це дуже хороше досягнення».

Філіп МАЙО, англійський бізнесмен, директор англійської фірми «Ен-Еф-Сі», консультант «Електрону» з роздержавлення.

У 1991 році британська «The Financial Times» назвала події на «Електроні» феноменом приватизації радянського підприємства за класичним західним зразком.

Факти

Першими акціонерами стало подружжя Глушкових. Петро Леонідович працював головними лікарем санаторію-профілакторію «Електрон», а його дружина Любов Семенівна — інженером з організації праці цеху № 10 телевізійного заводу.

Загалом було 5 млн акцій. Номінальна вартість однієї — 100 крб. Статутний фонд — 500 млн крб. Усі акції були простими, жодних привілейованих. Кожен, хто мав право стати акціонером, міг підписатися на суму не більш як 10 тис. крб. На бажання вносив усю суму або лише 10% вартості — решту доплачував протягом року.

У 1991-му вирішили: держава в особі галузевого міністерства матиме не більш як 50% голосів, хоча мала 80% акцій. Наступними роками міністерство буде власником не більш як 40% голосів. Так триватиме доти, доки пакет акцій працівників «Електрону» не буде перевищувати пакета акцій держави.

Право підписки на акції отримали працівники концерну та їхні найближчі родичі, а також ті, хто вийшов на пенсію. Такого в практиці акціонування на пострадянському просторі не було.

Розмову вів Богдан КУШНІР.

Львів.