Інтернати для людей похилого віку — це як окремий світ. Вони відкриті й доступні для всіх, та водночас мало хто зі сторонніх насправді знає, що відбувається там усередині. Окрім зовнішньої чистоти, доглянутості холів, вимитих підлог та обідів за розкладом, є ще й інше життя. Воно не таке парадне, як для гостей. Бо це хвороби і неміч, з якими доводиться справлятися мешканцям інтернатів. А ще — важка праця з догляду за хворими, нерухомими людьми тощо.

Не дивно, що в когось зриваються нерви, а в когось — опускаються руки. Та чи мають на це право ті, хто взяв на себе непрості обов’язки догляду за літніми, слабкими та хворими?

Миші на кухні й таргани в холодильнику

Перший заступник голови Хмельницької обласної ради Володимир Гончарук разом із колегами вирішив навідатися до Солобковецького будинку-інтернату для осіб похилого віку та інвалідів без попередження (на знімку). Побачене вразило посадовця.

Як розповів у соціальній мережі, таргани в холодильнику, мертві миші в харчоблоці, отрута для тарганів у місці видачі їжі — це лише частина з побаченого. Найгірші враження залишились від харчоблоку. В його працівника не було медичної книжки. А ще там поруч із продуктами знаходилися фарби, розчинники, мастило…

Про все це могли не знати сорок підопічних закладу, бо врешті-решт на кухню вони не ходять. Але ж страви звідти їдять щодня. І хтось би мав подбати про те, щоб у харчоблоці не було таких вражаючих порушень санітарних норм.

«Ставитиму питання про відсторонення керівника. Впевнений, що підопічні закладу заслуговують на кращу соціальну послугу», — написав на своїй сторінці у Фейсбуці Володимир Гончарук.

Категоричність зрозуміла, адже цей інтернат підпорядкований обласній раді, від неї отримує фінансування, тож власники вправі вимагати, аби там був належний порядок. Але проблема в тому, що різні порушення у таких закладах — не така вже й рідкість.

Лікарі не поспішали з допомогою

Регіональний представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини в області Оксана Кізаєва з подібним стикалась не раз. Зокрема, у Виноградівському психоневрологічному інтернаті, де живе 158 людей. Третина із них недієздатні, тобто без сторонньої допомоги і опіки їм не обійтись.

За ними і справді доглядає персонал. Але цього замало. Оксана Кізаєва зафіксувала: в інтернаті не створені відділення інтенсивного догляду. А жити людям доводиться в тісноті, бо в закладі не дотримано норми площі на одну особу. Через це деякі ліжка розміщені просто впритул одне до одного.

Уповноважена розповіла також, що в день її приїзду вісімнадцятеро підопічних були розміщені в спортивному залі. В їхніх кімнатах потрібен капітальний ремонт, тому і вдалися до такого переселення. Це вимушені заходи. Але переживати їх людям, прикутим до ліжка, в рази важче.

Та якщо тимчасові труднощі, пов’язані з ремонтом, можна зрозуміти, то чим пояснити те, що хворим не надавалася медична допомога? А Оксана Кізаєва виявила факти, коли одна з підопічних скаржилася на сильні болі в руці після падіння, але будь-яких записів щодо цього в її медичній картці лікар не зробив. Та й медичної допомоги ніхто не надав. Скарги на сильний больовий синдром довелося почути від онкохворої. Однак її огляд лікар-онколог востаннє проводив вісім місяців тому!

Інтернат не має ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики. А лікарі не надто балують своєю увагою. Тож про ефективне лікування, а воно потрібне багатьом, важко говорити.

Приміром, 17 підопічних приймають препарати, що потребують періодичного гемолітичного контролю, оскільки під час лікування існує ризик розвитку ускладнень. Однак місяцями такий не проводився.

Коли власний простір — лише ліжко

Гнітючі враження залишились в омбудсмена і від відвідин Зяньковецького психоневрологічного інтернату. Там живе чимало вкрай тяжких пацієнтів, котрі не можуть подбати про себе самостійно. Вони не все знають, не все вміють, але ж не позбавлені ані відчуттів, ані певних бажань. Але, здається, позбавлені права і на це.

За словами регіональної представниці уповноваженого, навіть користуватися власними речами, а перелік їх не такий вже й великий, вони не можуть, оскільки в деяких кімнатах просто відсутні тумбочки та шафи.

Це через те, що в кімнатах не вистачає місця. Через це і ліжка доводиться ставити поруч одне з одним, а підопічним спати, просто як у казармі — обличчям до обличчя.

Не можна сказати, щоб про цю проблему ніхто не знав. Для закладу навіть закупили тумбочки та стільці. Але їх довелось скласти у залі, бо в кімнатах ніде розташувати.

Усі тут потерпають від тісноти. Теоретично зрозуміло, що для підопічних потрібен диференційований догляд. Персонал, можливо, і хотів би його надавати, але часто опиняється безпорадним перед обставинами. Як створити окремі відділення інтенсивного догляду, соціально-медичної корекції, соціальної реабілітації, підтриманого проживання, хоспісного догляду, як це мало би бути, коли всім доводиться тулитись в своїх кімнатах?

Так було не роками — десятиліттями. Тепер виготовлено проектно-кошторисну документацію на реконструкцію занедбаного корпусу, в якому хочуть створити відділення підтриманого проживання. Але ж це справа не одного дня.

Функціональні ліжка, туалетні стільці, приліжкові столики, протипролежневі матраци, ортопедичне взуття — усе це в дефіциті. А без цього життя чотирьох десятків хворих часом перетворюється на справжнє пекло.

Подалі від очей і бюджету

Сказати, що всі проблеми подібних закладів через недобросовісність їх керівників і байдужість персоналу — велике перебільшення. Переважно їм доводиться виконувати важку фізично і морально роботу. На яку не завжди здатні навіть найближчі родичі тих, кому доводиться жити в інтернатах. Та й місцева влада не відмежовується від їх проблем.

Але чи насправді достатньо цієї уваги? Приміром, на утримання Зяньковецького психоневрологічного інтернату на нинішній рік виділено з обласного бюджету майже 12 мільйонів гривень. Начебто, немало. Але якщо розділити на всіх, то на кожного на місяць припаде трохи більше шести тисяч гривень. За такі кошти прожити, прохарчуватися та ще й полікуватися украй важко. Проте в цю суму входить ще й заробітна плата працівників закладу та оплата комунальних послуг. Що ж тоді залишається?

Ремонти, закупівля меблів — це окремі витрати, гроші на які не завжди є. Якщо повернутись до неремонтованого корпусу в Зяньківцях, то минулого року обласний бюджет дав гроші лише на ремонт даху. В нинішньому планується виготовлення проектно-кошторисної документації. Ну а тоді вже будуть думати і про ремонт самої будівлі.

А тим часом в області в психоневрологічних інтернатах не вистачає місць. Щоб туди потрапити, треба дочекатися черги. Керівники закладів намагаються збільшити кількість місць, ремонтуючи приміщення. Але часто все це впирається саме в проблеми фінансування.

На жаль, подібні заклади не входять у великі урядові чи президентські програми. Вони непрезентабельні. То для чого заглядати за їх фасади? Про них зручніше делікатно промовчати.

Фото зі сторінки Володимира Гончарука в Фейсбуці.