Це вже четверте видання задуманого і втіленого в життя автором літературно-історичного проекту «Нотатки про дипломатію та дипломатів», що наскрізь просякнутий любов’ю до України, в якому автор «зафарбовує» багато білих плям нашої історії, зокрема в її далекі часи.
Завдяки стилю автора розповідь про надзвичайні пласти історії сприймається легко. Своїх героїв Сліпченко ніби особисто супроводжує із століття в століття, подорожує з ними під час виконання ними особливих дипломатичних місій від доби княгині Ольги — через Середньовічну Європу і Азію до сучасних США, Канади, Франції і, звичайно, України нашого часу. Не пошкодує той, хто візьме до рук це видання.
Коли 2009 року вийшла перша книжка Олександра Сліпченка «Від імені Країни», я написав відгук і не знав, що буду (будемо!) мати втіху насолоджуватись продовженням цього літературно-історичного проекту. І ось у мене в руках четверта книжка, що складається із трьох частин: «Дипломати», «Історія», «Пам’ятники».
«У школі нас вчили історії ніби по хронологічній вертикалі, вмонтованій на обмеженому географічному просторі власної країни. Цей само «вертикальний принцип» застосовувався і під час вивчення всесвітньої історії, яка щоразу розкладалась на окремі імперії або зони впливу. У такий спосіб ми уникали порівнянь, тобто, нам їх подавали в готовому ідеологічно препарованому вигляді. Концепція «глобального світу» передбачає рішуче інший підхід, що охоплює предмет повністю, дозволяючи давати його мозаїчне зображення», — зазначає автор видання.
Олександр Сліпченко не був би самим собою, якби просто повів читача прямою стежиною, розкриваючи перипетії дипломатичного життя Середньовічної Європи через опис відповідних подій та їх героїв — блискучих дипломатів того часу в Лондоні, Парижі, Варшаві, Мадриді, Москві, Стамбулі та в Україні (Хортиця, Черкаси, Бар, Київ, Кременець), що вже само собою дуже цікаво.
Книжка починається у найвищий дипломатично-мистецький манері описом знаменитої картини Ганса Гольбейна (Молодшого) «Посли», зображення якої розмістили на обкладинці.
Якщо її уважно розглянути, то можна побачити, що між Полонією і Понтом Евксинським (Чорним морем) розміщується «Русія». А далеко на Сході, за Дніпром, степами «Креманії» і Танаїсом (Доном), між Лівонією і Булгарією затиснута невеличка «Московія». Уже, власне, за межами Європи…
На особливу увагу заслуговує зроблений автором детальний аналіз такого унікального джерела інформації, як «Записи про Московські справи».
«Важко зрозуміти, чи то народ через свою грубість потребує правителя-тирана, чи то від тиранії цього ж правителя народ сам стає таким грубим, нечулим і жорстоким… Цей народ знаходить більше задоволення в рабстві, ніж у свободі».
Не менш цікавою є інформація про дослідження ще одного документального джерела — «Трактату про дві Сарматії, Азійську та Європейську, та про те, що знаходиться в них». Його автор — відомий польський історик і географ, незмінний ректор Краківського університету Матей Міховський. «Трактат» для Сліпченка — лише стартовий майданчик, починаючи з нього він веде читача стежинами розслідування, територією Дикого поля, українськими землями від Бугу до Дністра, від Дністра до гирла Дунаю, теренами Середнього Подніпров’я. Вдало знайомить його з основними вузловими подіями того часу та їх героями, діяння яких ми повинні зрозуміти, осмислити і запам’ятати, щоб достеменно знати, хто ми і звідки…
Незаперечною окрасою видання є оригінальні переклади з польської мови творів двох відомих польських дипломатів. Перший — Ян Дантишек, він вважається «батьком польської дипломатії», а також першим запровадив шифри дипломатичного листування. Другий — Анджей Кшицький, який увійшов в історію європейської дипломатії завдяки своїм вмілим діям з перетворення Тевтонського ордену на васала Польщі. До того ж він обстоював позицію про визнання Туреччини рівноправним партнером у складних та хитросплетених відносинах із Габсбургами та Москвою. Олександр Сліпченко переклав ці історико-документальні роботи.
Усіх своїх героїв автор книжки описує у скрупульозній та об’ємній манері. Це стосується і королеви Бони Сфорци. Вона народилася в невеличкому місті Віджевано в Італії. У 1533 році королева прибула з Кракова на Поділля. На її честь назвали місто Бар, яке до того мало іншу назву — Рів, від однойменної річечки. Скільки ж потрібно було опрацювати документальних джерел та хронік, щоб ми дізнались не тільки про це, а й про особисте життя правительки.
Королева виявилася, як тепер кажуть, енергійною, вдихнула «нове життя» у побут і звичаї зашкарублого польського королівського двору. Вона, наприклад, розпочала і поширила «моду» на розведення невідомих до того часу овочів. На столи знаті вперше стали подавати помідори, оливи, лимони, мигдаль, інжир. У гастрономічному вживанні з’явилися макарони та користування виделками. Сучасники відмічали також здібність молодої королеви оточувати себе талановитими людьми. Один із них писав: «Вона перенесла нас від часів неприборканої старої шляхти до сучасного способу життя, в такий спосіб урівноваживши нас з італійцями по витонченості та греками в області наук». Хіба не цікаво, як королева Польщі, італійка за походженням, правила Поділлям? Чим не прояв перших ознак майбутнього глобалізованого світу?
У книжці читач може знайти і багато іншого цікавого матеріалу з історії дипломатії, дипломатичних служб, їх творців та виконавців. Зібрано справді унікальний, місцями раритетний для читача матеріал. Із видання можна дізнатись про такі специфічні галузі дипломатії, як «будуарна дипломатія», «морозивна», «кулінарна дипломатія». У цій ситуації стає у пригоді відомий вислів класика європейської дипломатії Талейрана: «Кращий помічник дипломата — це його кухар». До речі, Олександр Сліпченко є автором окремої монографії на тему дипломатичної кухні, що вийшла вже другим виданням.
До того ж якими цікавими є нариси про дипломатів, які загинули на своєму посту в результаті різних причин і за різних обставин. Або ж ті, хто не повернувся на батьківщину, бо їх там очікувала неминуча страта як дипломатів-зрадників або ж дипломатів-терористів. Дипломатів, котрих вміло завербували представники спецслужб приймаючої країни. Дипломатів-розвідників, резидентів своїх спецслужб, які активно втручались у внутрішні справи країни акредитації з метою повалення наявного там конституційного ладу.
Одне слово, про всі типажі представників цієї захоплюючої професії різних часів і народів — від Середньовічної Європи, США, колишньої Радянської імперії і буквально до наших днів.
Книжка «Вміння па-м’ятати», без сумніву, є однією із найкращих у сучасній українській історіографії про суть і зміст дипломатичного фаху. За концептуального переформатування вона може претендувати на роль навчального посібника. Укотре наголошую: вона містить неймовірно багатий історичний матеріал, насичена глибокою аналітикою і при цьому легко читається. Водночас наповнена глибокою любов’ю до України, прагненням до здобуття нами достойного, заслуженого місця в Європі й світі.
ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»
Олександр Сліпченко пройшов усіма дипломатичними кар’єрними сходинками, працював Надзвичайним та Повноважним Послом України у Швеції (за сумісництвом у Данії та Норвегії), Швейцарії, Ізраїлі, був постійним представником України при ЮНЕСКО, першим Повіреним у справах незалежної України у Франції. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, має державні нагороди Франції, Швеції, Литви, Португалії. Вільно володіє англійською, французькою, польською мовами.
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України.
