Передусім — в адміністративно-територіальному устрої: колишні 20 районів області укрупнені до п’яти, створено 67 об’єднаних територіальних громад. Змінюється адміністративний менеджмент. З п’яти райрад дві — Бердянську та Василівську — очолюють жінки.

Головне — покращується якість управлінських рішень і проектів, що здійснюються на користь громад. Це і реконструкція систем водопостачання, і ремонт доріг не тільки державного, а й місцевого значення, розвиток туризму, підтримка бізнесу. В спільнодії з державою та міжнародними інституціями оновлюються пологові будинки, лікарні, школи, розширюється мережа дитячих садочків, спортивних майданчиків, центрів культури і відпочинку.

Ми оперативно реагуємо на виклики часу і запити запоріжців. Реалізована значна кількість соціально-економічних проектів, в тому числі за участі та сприяння депутатів облради. Особлива увага — питанням охорони здоров’я. Із 2016-го по 2020 рік за рахунок обласного бюджету придбано 37 автомобілів екстреної швидкої допомоги на 90,3 млн грн, а в 2021-му за рахунок коштів НСЗУ — 17 автомобілів екстреної медичної допомоги на загальну суму 33,320 млн грн.

У рамках реалізації Програми сприяння виконанню депутатських повноважень депутатами облради на 2017—2020 роки, затвердженої рішенням, освоєно 222,2 млн грн, які були спрямовані на розв’язання соціально-економічних проблем.

У 2015—2019 роках ми були лідерами у створенні ОТГ. Це свідчить, що децентралізація отримала істотну підтримку жителів нашої області. По суті, завдання реформи — передати повноваження на базовий рівень ближче до людей та максимально їх розширити: від розробки стратегії розвитку громад до вирішення питань благоустрою сіл і селищ. У цілому, це — успішна європейська практика, тому наш шлях реформи також приречений на успіх.

Але одним із головних показників оцінювання змін все-таки вважаю економічні показники за основними напрямами розвитку громад. А підрахунки та висновки робити зарано, оскільки повноцінно створені громади працюють лише перший рік після завершення першого етапу реформи та проведення 25 жовтня 2020 року місцевих виборів.

До недоліків реформи хочу віднести процес реформування субрегіонального рівня. Так, сьогодні в області склалася ситуація, коли новоутвореним райрадам не вистачає коштів на забезпечення своєчасної виплати заробітної плати працівникам виконавчих апаратів; на компенсаційні виплати працівникам, які звільняються; на розрахунки за спожиті комунальні послуги; на обслуговування об’єктів спільної комунальної власності територіальних громад району; на забезпечення діяльності комісії з реорганізації тощо.

Окремі райради області мають такий обсяг кредиторської заборгованості, за якого обсяг очікуваних доходів до бюджету новоутворених райрад не покриє навіть мінімальної потреби прогнозованих видатків. Але ці питання досі не вирішені, незважаючи на численні звернення з цього приводу обл- і райрад до центральних органів влади.

Щодо аналізу обласного бюджету, то в умовах реформи він також набув нових особливостей. В управлінні облради — майже 100 установ і закладів різних галузей: охорони здоров’я, освіти, позашкільної освіти та інше, що є спільною власністю територіальних громад. На обласний бюджет лягли додаткові навантаження щодо фінансування цих закладів і установ у частині поточних видатків на оплату комунальних послуг, зарплати технічного персоналу, розвитку їхньої матеріальної бази тощо, словом, видатків, які раніше фінансувала держава. Важливо забезпечити безперебійне фінансування цих напрямів.

Напередодні 30-річчя Незалежності хочу сказати: Запорізька область — один із регіонів нашої країни, що стабільно розвивається, а запоріжці, згуртовані та сповнені енергії, зберігають національні цінності й творять майбутнє.

Олена ЖУК, голова Запорізької обласної ради.

Фото надано Запорізькою облрадою.

 

Тут усе залежить від промисловості

«Годинник закоханих» (2003 р.).

Серед обласних центрів за розміром заробітної плати Запоріжжя посідає друге місце після Києва (11713 грн; темп зростання — 7,2%). А показник обсягів реалізованої продукції на душу населення в місті в 3,1 раза більший, ніж середній по Україні (180,1 тис. грн). Запоріжжя — одне з небагатьох міст країни, яке має позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, що збільшує валютний запас регіону та держави (1 642,7 млн дол).

Це — не випадково. Адже Запоріжжя — металургійна столиця України. Тут працювало 47 підприємств металургійного профілю — на чолі з таким флагманом, як «Запоріжсталь».

Місто — потужний промисловий центр, а опис багатьох його підприємств починають прикметником із префіксом най-. 

Це визначило й структуру населення області. У 90-ті в Запоріжжі проживало 960 тисяч осіб, половина населення регіону. А коли якось цукор продавали за талонами, виявилося, що запоріжців — понад мільйон! Спочатку в місті сміялися. Мовляв, приписки! Можливо, й не без них, але насправді «зайві» талони отримали «доїжджаючі» — люди, які жили в містечках і селах, які стоять уздовж залізниць, що ведуть у Запоріжжя, і на постійну роботу їздили в обласний центр. Отже, Запоріжжя де-факто було шостим містом-мільйонником України!

У місті й регіоні все залежить від промисловості. Працюють підприємства «на повну» — місто процвітає. Економічна рецесія — стагнація у розвитку, багато безробітних. 

За роки незалежності містом керувало шість міських голів. Це: Юрій Бочкарьов (14.01.1991 — 28.04.1992), Олександр Головко (1992 — 2000), Олександр Поляк (2000 — 2003), Євген Карташов (2003 — 2010), Олександр Сін (2010 — 2015), а з 25 листопада 2015-го вже другу каденцію містом керує представник «Запоріжсталі» Володимир Буряк.

Чи не найважче було Бочкарьову, адже тоді йшло обвальне падіння промисловості й розпочався важкий і суперечливий перехід на ринкові рейки. Цікаво, що Юрій Георгійович став першим керівником міста, який ніколи не працював у комсомольських і партійних організаціях, був «чистим» господарником. Житлово-комунальне господарство міста знав так добре, що про нього розповідали легенди. У 1992-му він стане Представником Президента України в області, потім очолить Міністерство енергетики, а після відставки уряду керуватиме ПАТ «Дніпроенерго».

За 30 років у місті відбулося багато позитивних змін. Згадаємо кілька з них. Збудовано історико-етнографічний комплекс «Запорозька Січ» на острові Хортиця» (2004 — 2009), Свято-Покровський кафедральний собор (1993 — 2007), стадіон «Славутич-Арена» (2006), висотний скляний Готель-бізнес-центр «Хортиця Палац» на Набережній, найбільший виставковий майданчик на сході країни «Козак-Палац».

З «нуля» реконструйовано Палац спорту «Юність», який приймає масштабні спортивні змагання та культурні масові заходи, бульвар Шевченка, проспект Маяковського, вулицю Якова Новицького та популярне серед містян місце родинного дозвілля — ЦПКО «Дубовий гай». Створено нові сквери. Облаштовано пішохідні зони...

В останні роки оновлюється парк міського транспорту. Придбано 95 великих автобусів, кількадесят тролейбусів, а на комунальному «Запоріжелектротрансі» освоїли випуск трамваїв і вже зібрали 14 машин власного виробництва.

Нарешті, про дві останні перемоги Володимира Буряка й депутатського корпусу міста. Торік за кошти міського бюджету введено в дію новий пасажирський термінал Міжнародного аеропорту «Запоріжжя». Це сучасна будівля площею понад 12 тис. кв м з усім необхідним для комфортного очікування на рейси. Тут провели капремонт злітно-посадкової смуги, встановили нове світлосигнальне й радіотехнічне обладнання.

Ну, й також минулого року на своє 18-річчя «ожив», нарешті, відомий всій країні довгобуд — нові мости через Дніпро та Хортицю. Це — найбільший інфраструктурний проект міста й області. Він повністю залежить від державного фінансування. Але й місто бере участь у фінансуванні цього важливого соціального проекту, й у міськраді роблять усе від себе залежне, аби мости збудували до кінця цього року.

Треба згадати й «Поетичний травень», літературний фестиваль, який започаткував депутат облради й голова облорганізації Спілки письменників Петро Ребро (1932 — 2014). Цього травня гала-концерт фестивалю пройшов у Запорізькому театрі юного глядача, відзначивши вже свій 57-й рік народження.

Цілий блок концерту присвятили спогадам про відомих запорізьких поетів і літераторів Петра Ребра й Василя Діденка, Марину Брацило, Володимира Голобородька, Миколу Лиходіда, Геннадія Літневського, Тетяну Нещерет, Анатолія Рекубрацького, Віктора Чабаненка, Володимира Чубенка.

З важливих суспільно-політичних подій, які мали значний вплив на запоріжців, у міськраді найпершою називають Революцію Гідності.

— Незважаючи на близькість міста й області до зони проведення ООС (АТО), в Запоріжжі збережено мир і спокій — це надважливо, — зазначає  міський голова Володимир Буряк.

Друга така подія — декомунізація. За рішенням міськради, 17 березня 2016 року в місті демонтували величезний пам’ятник Леніну. Його робили «на віки», отож складний демонтаж тривав довгих 29 годин.

А в топоніміці Запоріжжя та інших міст області з’явилося багато заборонених імен і назв. Багато вулиць тепер нагадують про славне козацьке минуле краю. Кілька названо іменами тих, хто боровся «за самостійну Україну» в добу Української революції 1917 — 1921 років. 

У Запоріжжі в назвах вулиць увічнено пам’ять тих, хто віддав своє життя за Незалежність на східному фронті в наші часи. Це Сергій Бурлака, Олександр Говоруха, Михайло Гончаренко, Олексій Заїка, Максим Прокуратов, Віталій Тіліженко, Петро Третяк.

Дуже важливим моментом стала децентралізація.

— Найбільшим досягненням реформи стало розширення повноважень органів місцевого самоврядування та збільшення місцевих бюджетів, — каже міський голова Володимир Буряк. — Якщо в 2015 році бюджет міста становив майже 4 млрд грн, то в 2021-му завдяки децентралізації ця сума зросла до 7 млрд 886 млн грн. Місто отримало можливість реалізувати інфраструктурні проекти. 

Зрозуміло, в потужному індустріальному центрі міська влада не може не приділяти великої уваги підтримці підприємництва та проблемам промисловості.

— Щороку за підтримки міської влади проводять промислові форуми, на яких презентуються розробки у галузі металургії, машинобудування, ливарних технологій, зварювання, енергетики, автоматизації, — розповідає Володимир Буряк. — Щороку проводимо й Міжнародний Екофорум. На Інвестиційному порталі міськради, аби залучити потенційних інвесторів, розміщуємо інвестиційні проекти промислових підприємств. Міська влада постійно з’ясовує проблеми промпідприємств та сприяє їх розв’язанню.

Фото Володимира ШЕРЕМЕТА.

 

Молодь каже «Так!»

Помаранчева революція в Запоріжжі розпочалася з маршу студентської молоді. Кількість протестувальників вразила містян. «Голова» колони втягувалася на площу Фестивальну, що навпроти будівлі облради й ОДА, а «хвіст» ще не пройшов повз будівлю міської ради.

Інсайдери вчасно повідомили — студентів хочуть розігнати. Тоді референт народного депутата четвертого скликання Юрія Артеменка — секретар облорганізації Спілки журналістів Валентина Манжура швидко оформила мітинг як... зустріч народних депутатів України Артеменка й Петра Сабашука зі своїми виборцями. Так маршу надали юридичного статусу.

Точно невідомо, чи планували розгін. Але молодики, яких через кілька років наречуть «тітушками», на Фестивальній були. «Стояли залізною шеренгою, з «відбитими обличчями» й від них віяло дикою силою і агресивністю», — згадують учасники протестів.

Ведучою та «голосом Майдану» стала Валентина Манжура. Вона згадує:

— «Помаранчевий Майдан» у Запоріжжі був по-своєму унікальний. По-перше, він став найчисельнішим серед усіх, які відбувалися в індустріальних центрах України, Одесі, Миколаєві, Кривому Розі, Дніпрі й Харкові. По-друге, Майдан і Антимайдан проходили... поруч, на Фестивальній. Нас розділяв тільки кордон міліції. Кілька разів «тітушки» хотіли влізти до нас, але міліція одразу їх зупиняла.

Що відразу впадало в очі — абсолютна різна атмосфера, що панувала на тому боці й у нас. Там — відверто нудьгували, так розумію, щоб розважити публіку, інколи й наливали. На Майдані ж панувала світла, дуже щира, приязна атмосфера. «Ходжу сюди, наче у храм», — сказав мені депутат облради, декан істфаку ЗНУ, професор Федір Турченко.

Вражала солідарність людей. Якось в аварію потрапив молодий хлопець, який віз на Фестивальну державні прапори й символіку. Оголосила про це зі сцени, пропонуючи зібрати кошти на ремонт авто. І була вражена, скільки людей одразу відгукнулося на це прохання. До мене підійшов дідусь, хворий, бідно вдягнутий: «Пенсія в мене невелика. Але візьміть, будь ласка, й мої п’ять гривень». Я ледве не заплакала...

Зрештою, позитивний настрій Майдану вразив і політичних опонентів. Коли на початку протестів депутати облради від опозиції хотіли виступити на сесії, більшість — прихильники ПР і влади їх просто «закричали». Вони змушені були встати й піти. Коли вже йшло до переголосування другого туру виборів, заступник голови облради Олександр Бережний, у минулому — перший секретар обкому комсомолу та міськкому КПУ, попросив дати йому слово на Майдані. Треба думати, він чекав обструкції. Але його слухали підкреслено толерантно. Він був щиро вражений, бо коли зійшов зі сцени, тільки й сказав: «Ну, ви й... молодці!»

...А президентські вибори 2004—2005 років на Запоріжжі пройшли за сценарієм вічного конфлікту «батьків» і «дітей». Старше покоління дружно голосувало «за Януковича», інтелігенція та «діти» — казали «Так!» Віктору Ющенку.

 

Вставай, країно, вставай! Виходь на дорогу свободи

Алея Слави (біля міськради). 13 квітня 2014 року. На знімку — епізод знаменитої «Яєчної неділі». У цей день антимайданівці почали закликати до створення ЗНР. Обурені запоріжці швидко оточили тих, хто не встиг втекти, й закидали «сепарів»... курячими яйцями та борошном. «Боєприпаси» швидко закінчилися, тож їх підвозили на таксі «з Анголенка», як у місті називають центральний ринок.

Коли в п’ятницю, 9 серпня 1991 року, в Запоріжжі розпочався Всеукраїнський фестиваль української пісні «Червона рута-2», ніхто в місті й уявити не міг, якими подіями закінчиться це свято молодіжної пісні, й саме цей «майданчик» стане для запоріжців точкою відліку, що поведе до 24 серпня та 1 грудня.

«Рута» й почалася як боротьба старого й нового. В обкомі КПУ лякали: приїде багато «бєндєровцєв», будуть «ідеологічні провокації», не ходіть. Обласним газетам «Запорізька правда»,

«Индустриальное Запорожье» («ИЗ») і «Комсомолець Запоріжжя» дали команду: звіти про «Руту» писати по 100—120 рядків, а краще — ще менше.

За чотири години до «ГКЧП»

Але «Рута» зібрала цілий розсип справжніх «зірок», і запорізька молодь лавою сунула в Палац спорту «Юність», де проходив конкурс, тим паче, вхід на цей заборонений «майданчик» зробили безплатним.

Популярності фестивалю додавали республіканські ЗМІ, які щодня публікували репортажі з «Юності». Не відставали й місцеві. В «ИЗ» знайшли оригінальний спосіб обійти заборону обкому.

Підігрівало інтерес і те, що в місто приїхало багато народних депутатів України. «Зіркою» всі вважали В’ячеслава Чорновола. Веселий, дотепний, він завжди був у центрі уваги.

Легендарним став такий випадок. З усіх запоріжців найкраще виступив Анатолій Сердюк, який виконав пісню з розкішним приспівом:

— Вставай, Україно, вставай! / Виходь на дорогу свободи, / Де грає широкий Дунай, / Де ждуть європейські народи!

Анатолія журі не відзначило. Але пісня так сподобалася, що Чорновіл... зняв з руки годинник і вручив його співаку замість призу. Це викликало шквал овацій!

«Червона рута» йшла десять діб, і це були десять днів, що сколихнули все Запоріжжя. Й що ближче було до гала-концерту, то менше молодь вірила у міфи про «бєндєровцєв», як діти, дорослішаючи, перестають вірити в Санта Клауса.

Отож на гала-концерті, який 18 серпня відбувся на стадіоні «Металург», люду зібралося — ніде яблуку впасти! Майже 20 тисяч запоріжців і гостей міста.

Концерт закінчився о другій ночі. А через чотири години... З шостої ранку 19 серпня по телевізору йшло «Лебедине озеро», а владою оголосив себе Держкомітет із надзвичайного стану (ДКНС), відоміший за абревіатурою «ГКЧП».

На майдані, біля обкому...

В обкомі та міськкомі компартії ДКНС підтримують. А от голова облвиконкому Володимир Дем’янов і його заступники, прослухавши виступ по ТБ Голови Верховної Ради Леоніда Кравчука, вирішують: саботувати вказівки з Москви.

У міськвиконкомі зранку йдуть наради. Міський голова Юрій Бочкарьов в кулуарах лає ДКНС останніми словами. Але більшість у міськраді — комуністи, й скликати сесію немає сенсу. Відомі в місті екологісти, депутати Олександр Неклюдов і Сергій Іванов пропонують провести депутатське зібрання. У ньому бере участь понад 60 депутатів міської та районних рад міста.

ДКНС засуджують, але більшість боїться репресій. Неклюдов пише коротку заяву, пропонує її підписати...

Зранку на Жовтневій площі (навпроти обкому) збираються активісти Руху, «Просвіти» й «Зеленого світу». Серед перших на площі — екологіст Євген Костенко, керівник запорізької Гельсинської спілки Сергій Айбабін, лідери краєвої організації Руху Юрій Василенко, Гарій Калайда й депутат облради Кость Лямцев, рухівці Віктор Бондаренко, Леонід Глєзін, Василь Мелащенко, Олександр Попов, Лариса Фісоченко, Олександр Щербина, Олександр Черненко, опозиційна журналістка Ірина Василенко з «ИЗ»...

Усі чудово розуміють — у разі перемоги ДКНС, їх чекають репресії, найактивніші — потраплять за ґрати. Але ніхто не боїться.

Гостро не вистачає інформації. Костенко привозить транзистор «Океан» — слухати «ворожі голоси», Бі-бі-сі, «Голос Америки», «Німецьку хвилю». Інший канал зв’язку — телефонні дзвінки народного депутата СРСР від Запоріжжя Віталія Челишева. Він дзвонить своєму референту — журналісту «Запорозької Січі» Олександру Верьовкіну, а той тримає зв’язок із майданом.

— Я в парламенті, — зранку передає Челишев. — Єльцин виступив перед людьми з БТР. Назвав «ГКЧП» військовим путчем, закликав до непокори...
Людей на площі більшає. Після робочого дня збирається понад 500 незгідних.

Водночас іде мітинг у Мелітополі. Його проводять активісти місцевого підрозділу Руху — «Союзу поддержки перестройки» — Віктор Корзін, Андрій Бриченко, Ярема Жуковський, Сардіджан Ісламов, Вілен Русєв.

Що розповів... портрет Горбачова

Багато залежить від ЗМІ. У редакціях — розкол. Покоління «батьків» — радіє, «діти» — шоковані. Газети — під залізною п’ятою обкому КПУ, і змушені друкувати всі «документи» ДКНС.

В «ИЗ» партбюро газети вимагає зняти з номера репортаж про «Червону руту». Але  т. в. о. редактора Олександр Чумак командує: «В номер», без скорочень і виправлень!

Справжній приклад громадянської мужності дає редактор муніципальної газети «Запорозька Січ» Анатолій Ланчик, талановитий журналіст і принципова людина. Замість циркулярів ДКНС він залишає на першій сторінці пусту колонку. Газета ставить у номер лише телезвернення Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука й заяву міськвиконкому.

Увечері депутат Неклюдов заносить у редакцію ЗС заяву депутатів міськради. Номер уже готовий до друку. Але вага заяви — величезна! Ланчик зупиняє здачу номера. Першу полосу газети швидко переверстують...

Заява виходить 20 серпня. Вона «стоїть» під портретом Михайла Горбачова:

«До громадян Запоріжжя! У країні відбувся державний переворот. Смертельна небезпека нависла над свободами та правами кожного громадянина, над республіканським суверенітетом...» Депутати закликали «підкорятися тільки законам УРСР», «підтримувати лише законні структури влади» та — «декларацію про державний суверенітет нашої республіки!..»

Із 60 депутатів заяву підписав лише кожен третій: відомі в місті екологісти — Олександр Неклюдов і Марина Чернишова, рухівці Анатолій Дворников і Юрій Вігант, робітник Юрій Жихар, економіст Тамара Огородова, анархіст-соціаліст Євген Паршаков, історик Віталій Шевченко та ще 12 депутатів. Її назвуть «Заявою 20».

В обкомі КПУ публікація викликає обурення. А серед простих запоріжців стає ковтком свіжого повітря в задушливу ніч!.. Пізніше народні депутати СРСР від Запоріжжя кілька примірників ЗС за 20 серпня вручать Михайлу Горбачову:

— У Запоріжжі навіть ваш портрет боровся з гекачепістами.

Хто ходив у Рух?

Рухівці по всьому місту розповсюджують листівки. Найдієвіші — з указом Бориса Єльцина, що оголошує ДКНС путчем, і заявою політради Руху, яка називає ДКНС «більшовицьким переворотом» і закликає не виконувати вказівки «московського центру».

Ніч на 21-ше — найтривожніша. Всі переживають. Снаги додає нічний дзвінок Віталія Челишева:

— Тримайтеся! На бік Єльцина перейшло ще дві дивізії — танкова і десантна.
21 серпня на Жовтневій оголошують резолюцію мітингу. Звучить вимога «зміцнити проголошений у 1990 році суверенітет України». І заклик: «Хай живе демократія, що торує нам шлях до суверенної, вільної України!».

Зараз політологи кажуть, що Рух і «Просвіта» мали вплив лише на Західній Україні. Це не так. Найсильнішими ці організації були у великих індустріальних центрах, зокрема Запоріжжі. Тут динаміки їм додає те, що в їхніх лавах — багато інженерів і вчених вишів.

Гуманітарії йшли у «Просвіту», яку очолював незабутній Віктор Чабаненко, професор, декан філфаку Запорізького університету (ЗНУ). Найсильнішими були «Просвіти» Запоріжжя, Бердянська (лідер — вчителька СШ № 16 Ганна Токмань) і Токмака (вчитель Василь Пальоха, журналісти Микола Гомон і Віктор Глянь). У Рух ішли інженери й робітники підприємств.

— На селі сильні осередки ми мали тільки в Новомиколаївці й Михайлівці, — згадує перший очільник краєвого Руху Юрій Василенко. — НРУ був міським явищем. Потужні осередки діяли на «Запоріжстрансформаторі» (лідер — начальник цеху Михайло Калиняк), НДІ трансформаторобудування (Гарій Калайда), НДІ спецсталей (Кость Лямцев), АвтоЗАЗі (Олександр Лисенко), «Запоріжсталі» й «Мотор Січі» (Дворников, Фісоченко та інші).

Негласно симпатизували Руху й багато топ-менеджерів, зокрема генеральні директори ЗТЗ Леонід Хаджинов й АвтоЗАЗу Степан Кравчун... Завжди конструктивним був і мер Юрій Бочкарьов, якому в обкомі навіть закидали — «заграєш з Рухом».

— Нас винуватили в «печерному націоналізмі», та насправді трохи більше половини складу становили росіяни, — каже Юрій Василенко. — У нас були російські «кадети». Група, що називала себе «російськомовні українські націоналісти». Майже одні росіяни входили в «Союз поддержки перестройки» в Мелітополі. Багато росіян симпатизувало Руху в Енергодарі... В обласній і міськраді Рух мав свої фракції, а на виборах 1990 року завдяки нашій підтримці народними депутатами стали три майбутні опозиціонери з фракції «Народна Рада».

Отож роль «просвітян» і рухівців у спротиві ДКНС перебільшити важко. Симпатії запоріжців у ті серпневі дні переходять на їхній бік.

На Жовтневу приходять дедалі більше простих містян. Вражає один епізод. Увечері 20 серпня кілька людей сходять на трамвайній зупинці «Патріотична». На душі тривожно. Йдуть мовчки. Обігнули ріг будинку, який за масивність називали «Пентагоном», і побачили, як вдалині, в кінці площі, понад кронами дерев майорять жовто-блакитні знамена. Одна жінка зупинилася і, розчулена, заплакала:

— Наши... Это же наши национальные флаги!..

За три дні до Незалежності

У другій половині дня 21 серпня, за три дні до Незалежності, в Мелітополі міліція готувалася «взяти групу Віктора Корзіна», а в Запоріжжі вже заарештували рухівців Бондаренка, Попова, Самійлівського, Щербину й Чакова... Але в ці години прийшла новина: ДКНСу — кінець! Розігнали!

Шалені стояли дні!.. Власне, спекотний серпень 1991 року й відкрив шлях до Незалежності нашої країни. До цього, свідчили соціологи, тільки 21% запоріжців були за повну денонсацію Союзного договору, а 67% — за те, щоб «реалізувати суверенітет України в союзі незалежних, рівноправних республік». Але після ДКНС...

— «Політичний вітер» виявився настільки сильним, що радикально змінив настрої переважної більшості жителів області, — так підбиває у своєму дослідженні підсумки тих гарячих днів відомий учений, декан історичного факультету ЗНУ, професор Федір Турченко.

1 грудня «за» Незалежність України проголосували 90,66% мешканців регіону. Це — трохи більше, ніж у середньому по країні. А в Гуляйпільському, Новомиколаївському, Оріхівському, Пологівському й Чернігівському районах «так» сказали майже 95% запоріжців!

Оригінальний, саморуч сплетений прапор пенсіонерки Марії Лихвар (на знімку) став символом запорізького Майдану-2014.

Фото Олександра ПРИЛЕПИ.

 

Хроніка

1990 рік — у Запоріжжі        5 серпня пройшло масштабне святкування 500-річчя Запорозького козацтва, що відбулося за ініціативою Товариства української мови імені     Т. Шевченка та Народного Руху України та за підтримки обласної та міської рад.

1991 рік — з 9 по 17 серпня в Палаці спорту проходив II Всеукраїнський фестиваль української пісні «Червона рута».

29 серпня 1992 року — у Мелітополі відкрито меморіальну дошку політику часів УНР і Держави Україна, уродженцю Мелітополя Дмитру Донцову (1883 — 1973), до його 110-річчя.

1995 рік — історики Запорізького університету під керівництвом професора Федора Турченка видають перші в історії Незалежності підручники історії України для 10 та 11 класів.

1996 рік — в Енергодарі вступає в дію новий, шостий енергоблок Запорізької АЕС (гендиректор — Володимир Бронников, у майбутньому — народний депутат четвертого скликання). За потужністю станція стає найбільшою в Європі та другою у світі.

1998 рік — у Гуляйполі громадськість країни відзначає 110-річчя Нестора Махна. У центрі уваги — внучаті небожі «батька», медсестра Олена Махно та краєзнавець Віктор Яланський, співавтор книги «Нестор і Галина», та син Льови Задова.

2004 рік — у Запоріжжі, на острові Хортиця, біля Музею Запорозького козацтва розпочинається будівництво етнографічного комплексу «Запорозька Січ».

2006 рік — у Запоріжжі споруджено стадіон «Славутич-Арена».

2014 рік — з початком російської агресії бійці спецбатальйону «Скіф» і самооборони Майдану несуть службу на блокпостах біля «покордонних» селищ Розівка, Більмак, Темирівка й міста Пологи та Енергодара, де розташовані Запорізькі АЕС і ТЕС. Область стає одним із потужних центрів волонтерського руху.

2017 рік — у с. Біленьке (Запорізький р-н) ТОВ «Нібулон» вводить у дію високотехнологічний перевантажувальний термінал для зернових і олійних культур.

2018 рік — легендарна «Запоріжсталь» святкує 85-річний ювілей. Комбінат відзначено сертифікатом «Визнана досконалість — 5 зірок» Європейського фонду управління якістю (EFQM).

2019 рік — у Приморському р-ні вводять у дію Приморську й Орлівську вітроелектростанції (ВЕС).
В обласному центрі починає діяти новий пасажирський термінал Міжнародного аеропорту «Запоріжжя».

Дивитись у форматі PDF