Таким невиліковно хворим видавався ясен 25 серпня.
Цей дерев’яний, колись ошатний, будинок, зведений ще в ХІХ столітті за півсотні метрів від замку Любарта, довго стояв пусткою, руйнувався, аж доки його хтось не підпалив. Аби приховати звалище обгорілих дерев’яних конструкцій, а головне — заросле бур’янами і чагарниками закинуте дворище, міська влада Луцька звела щільну високу загорожу. 29 червня минулого року в грозову ніч під натиском вітру впав і старезний «Лесин» ясен. Зникло два об’єкти, які так чи інакше пов’язували з іменем нашої славетної землячки. Стосувалося це вибачення бездарно втраченої старої міщанської садиби, а чи ясена, який довго хворів і який так і не встигли врятувати? Напевно, невідомий анонім, який вивів на паркані слова спільного каяття, мав на увазі й те, й інше.
Тим часом «Лесин» ясен слугував добрим тлом, на котрому виразніший вигляд мала в’їзна вежа замку та й уся стара фортеця і в якійсь мірі пожвавлював площу перед нею. Восени міська рада вирішила на місці поваленого бурею і людською байдужістю ясена посадити новий. Шестиметрове дерево міській громаді подарувала господарка одного з приватних обійсть. Зробили це помпезно, з багатьма голосними заявами. Зокрема про те, що поблизу саджанця встановлять стенд, який розповідатиме про старий «Лесин» ясен і про все, що з ним пов’язано.
Весною на молодому ясені, хоч і з деяким запізненням, розпустилося листя. З’явилася надія, що він приживеться і піде в ріст. Та наступні мої візити щораз вселяли менше оптимізму. Ще в травні листочки на молодому деревці були яскраво зелені, хоч маленькі й недорозвинуті. А ось після нещодавніх відвідин, 25 серпня, закрався серйозний сумнів: «А чи жилець молодий ясен?» Підстав для таких підозр було багато: скручене аж почорніле листя, на більшості гілок, які ще в травні зеленіли, його взагалі немає. Дерево похилилося від вітрів, а ще через недбайливо прокладений через нього кабель для зовнішнього освітлення. Також сумнішою здається довколишня територія. Біля самого стовбура і довкола росте густезний бур’ян. І хоч на вулиці кілька місяців стояла немилосердна спека, дерево ніхто не підливає. А ясени ж так люблять воду!
Як насмішку втановлено біля саджанця стенд, що повідомляє, що це «Ботанічна пам’ятка природи «Лесин» ясен». Його просто забули прибрати. А ось напис «Вибач, Леся» таки зафарбували. Але попросити пробачення, напевно, було б не зайве. І не лише за цю втрачену пам’ятку природи, а й за те, що в рік 150-річчя від дня народження Лесі Українки в Луцьку не з’явилося жодної меморіальної дошки, яка б засвідчувала про її перебування в місті над Стиром. Адже дитиною вона була жвавою і непосидючою.
Так, останнім часом у місті багато зроблено з його благоустрою, відновлення пам’яток історії. Зокрема, відреставровано частину мурів Окольного замку, вежу Чарторийських, підземелля колишнього єзуїтського колегіуму. Але ж чи прикрашає місто бур’ян, який буйно проростає вздовж доріжки до середньовічного замку, забуте всихаючи деревце ясена, яке мало б замінити той, який нібито любила Леся Українка, я вже не кажу про гнітючу панораму замку на тлі хлівів і розвалюх з боку прогулянкової доріжки парку Лесі Українки. Місто потрібно любити і плекати не показово, а серцем, шануючи кожне його деревце, стежечку, кожну стару кам’яницю.
Луцьк.
Фото автора.
