Воно практично відроджувалося заново після того, як у квітні 1943-го було спалено фашистами. Загалом це поліське село, розміщене в мальовничій місцині — поряд ліс, два озера, річка Стир, доглянуте, охайне. За цим пильно стежить староста Микола Калюта, якого ми разом з іншими односельчанами Володимиром Ковеньком, Олександром Тарасюком, Сергієм Апончуком застали за косінням трави в молодому парку (на знімку).

Від Борового до селища Зарічне — центру тергромади — приблизно 37, до Рівного — 223 кілометри. Із села до Зарічного вранці йде маршрутка, повертається звідти опівдні. Час у дорозі тягнеться неймовірно довго, бо маршрут пролягає шосейкою. «Велике будівництво» ще не дійшло до Борового. І мабуть, не скоро дійде, припускають поліщуки.

У Боровому проживає 2,7 тисячі осіб. Тут є необхідна інфраструктура: багато магазинів місцевих підприємців, кав’ярня, Дім молитви, церква, пошта, своя пожежна команда, аптека, лікарська амбулаторія із сімейним лікарем Ганною Ціпух. Нещодавно на Зарічненську громаду область розподілила дві нові «швидкі». Боровській амбулаторії надали одну з них.

— Клуб у селі згорів ще у 2005-му. Лише цього року ми розібрали згарище, вивезли рештки, а на місці колишнього клубу облаштували парк, висадивши дві сотні дерев різних порід, — розповідає староста Микола Калюта.

Він навів таку статистику: із 2,7 тисячі мешканців Борового 359 дітей віком до шести років, 614 школярів. Каже, що діти — це найбільше багатство його села. Тож нещодавно народний депутат України по 155-му виборчому округу Віктор М’ялик подарував малечі чудовий ігровий майданчик (на знімку).

До речі, сам староста Микола Калюта з дружиною Аллою народили і виховують 11 дітей. Троє старших — Наталя, Роман, Маргарита — уже вивчились. Син Микола вчиться на юриста. Сніжана закінчила школу зі срібною медаллю, вступила в Київський медінститут. З батьками зараз Юля, Вадим, Ілля, Даша, Софія, Аня.

— Але я не рекордсмен, — жартує Микола Калюта. — У нашому селі є більші сім’ї. Так, по чотирнадцять дітей мають подружжя Степан і Галина Коцюбайло, Олексій і Людмила Ошурко. У нас звично, коли в хаті по 4—5 дітей, є ще сім’ї, де по 10—12. Усім дають раду батьки.

До речі, у Боровому живе і голова Зарічненської тергромади Богдан Квачук — теж багатодітний батько: разом з дружиною Світланою виховують п’ятьох дітей (на знімку).

Багатодітним родинам не потрібно їхати в Зарічне для оформлення пільг, субсидій. Усе це, каже староста, оформляється на місці, у старостаті Галиною Дейнеко.

До речі, у Борівському ліцеї навчається 614 учнів. 1 вересня в Боровому сядуть за парти 44 першокласники. У місцевому дитсадку — 50 малят.

— Я староста на селах Борове, Лисиче, Млинок. Тут живе 3, 7 тисячі осіб. По всіх цих селах народжуваність перевищує смертність удвічі, — каже староста. — Найповажніша за віком у Боровому Катерина Подерня, якій за дев’яносто.

До речі, від початку цього року тільки в Борове лелеки принесли вже 31 немовля.

Люди цього поліського села пристосовуються до суворих реалій сьогоднішнього життя. У кожної сім’ї свій рецепт виживання. Люди працюють на городах, тримають живність у господарствах, щоб мати чим годувати дітей, сім’ї. Дехто утримує по дві корови, лишки молока продають заготівельникам із Луцька по шість гривень за літр. Ціна, звичайно, не відповідає затратам селян на утримання корів, але все ж якась копійка до сімейного бюджету. Поки що худобу випасають на землях запасу, але на часі — розпаювання земель, то з пасовищами можуть бути проблеми.

До речі, як повідомила Галина Дейнеко, яка у самоврядуванні понад два десятиліття, у Боровому не облогує жоден клаптик землі — люди землю обробляють. Мають для цього необхідну техніку та інвентар.

У період заготівлі ягід, грибів люди теж у лісі. Для них це можливість заробити копійку. Бо дірок на неї ой як багато. Тільки дітей зібрати і відправити до школи чого коштує!

Працездатні чоловіки відправляються на заробітки до столиці або за кордон, бо працевлаштуватись в селі практично нереально. Але мріють у Боровому, аби держава все-таки, як обіцяла, подбала про створення робочих місць і у віддаленому Поліссі. Адже хіба це нормально, що батьки змушені подовгу залишати сім’ї, щоб заробити на прожиття. Діти скучають за батьками, потребують спілкування з ними. Цікава деталь: куди б не їхали на заробітки борівчани, все одно повертаються в рідне село. Тут щороку до півсотні забудовників — будуються молоді сім’ї, «виросли» нові вулиці Лісова, Молодіжна, Ольос, Довга...

Фото надано автором.