Таку думку висловили викладачі і студенти Вінницького національного медичного університету (ВНМУ) імені Пирогова під час розмови з «Голосом України». На заваді практикантам є ще й штучні перепони. Які саме?
Василь Мороз, ректор Вінницького національного медичного університету, Герой України, під час розмови з кореспондентом «Голосу України» одразу зауважив: «Навчання майбутніх лікарів має бути аудиторне!». Карантинні обмеження змусили адміністрацію вишу застосувати дистанційну форму. Щоправда, є й позитив від «дистанційки».

Спеціалістів не навчають заочно

Співрозмовник нагадав, що у медичних вишах неспроста відсутня заочна форма (крім фармацевтів. — Авт.) «Ніщо не замінить живого спілкування медика-студента з викладачем і пацієнтом, — зауважує Василь Мороз. —  Змушені були пристосуватися до нових умов. Зробили це швидко. Університет придбав найбільш сучасну програму. З її допомогою викладачі доносили знання студентам, які знаходилися поза аудиторією. Позитив у тому, що лекції можна було ще раз переглянути у зручний час, аби уточнити необхідні подробиці, чи краще засвоїти їх. Адже всі лекції наші викладачі записали у відеоформаті».

За словами ректора, ситуація, що склалася у світі через поширення COVID-19, найбільше ускладнила підготовку лікарів, через обмеження практики.

— Зменшилася кількість практичних занять безпосередньо у лікарняних закладах, — продовжує Василь Мороз. — Практика це одна із обов’язкових складових у підготовці майбутніх лікарів. Згадаймо, скільки часу проводив в анатомічках Пирогов! У нас на кожній кафедрі є симулятори, на яких практикуються студенти. Крім того, маємо велику залу із симуляторами. Їх теж використовуємо сповна. Однак, повторюю, ніщо не може замінити у підготовці лікаря його безпосереднє спілкування з викладачем і пацієнтом.

Вінницький пироговський університет єдиний медичний виш держави, де розробили комп’ютерну модель життєдіяльності організму людини — віртуальний пацієнт «СКІФ». Над її створенням працювали упродовж 15 років. Ініціатором, керівником і одним із авторів проекту є ректор вишу Василь Мороз. Програма максимально відображає процеси, що відбуваються в організмі людини, коли вона здорова і коли хворіє. Розробили її задовго до поширення нинішньої інфекції.

Тепер особливо знадобилася. Під час роботи з програмою «СКІФ» студенти мають можливість «лікувати» віртуального пацієнта і бачити результат такого лікування. До речі, у свій час «СКІФ» демонстрували на спільному засіданні колегії МОЗ і Національної академії медичних наук. Розробка вінничан отримала високу оцінку і схвалення.

Тільки два перші місяці — вересень і жовтень 2020-го — студенти Вінницького медичного відвідували університет, а далі... Нинішній навчальний рік так само розпочали в аудиторіях. Щоправда, не всі сіли за парти. Частина іноземців не повернулася до Вінниці. Адміністрація вишу ухвалила рішення використовувати подвійну форму навчання — аудиторну і дистанційну. Це спричиняє додаткові труднощі для викладачів. Втім, інтереси студентів для них важливіші.

«Ведіть нас в анатомічку!..»

Скільки часу нині триватиме стаціонарна форма, ніхто не може передбачити. Чи не тому студенти виявляють високу активність? На це уже звернули увагу викладачі.

— Ведіть нас в анатомічку! — з таким проханням звернулася одна з груп до професора кафедри нормальної анатомії людини Людмили Фоміної.

Про це Людмила Василівна розповіла під час спілкування з «Голосом України». Каже, вона викладає курс «Анатомія», що складається з 11 розділів. На кожен записала відеолекцію. «Як і де записувала? — перепитує професор. — Та ось так і записувала — брала в одну руку мозок людини, в іншу указку і на камеру показувала, де і що знаходиться... При цьому ще й наголошувала про шкоду... запотиличників. Старші люди інколи вдаються до цього. То я хоча б майбутніх лікарів застерігаю не вчиняти так. Бо на потилиці знаходиться мозочок, можна великої біди наробити...»

— Якщо ви все розповіли у відеолекції, чому ж тоді студенти уже на першому занятті просилися в анатомічну?

— Хороше запитання, — продовжує професор. — Я в них теж цим поцікавилася. Кажуть, деякі частинки мозку такі маленькі, що їх на відео не видно. Указка на них наведена, а розгледіти не вдається. Ось вам і один з прикладів того, чому наші студенти мають навчатися в аудиторії, а не на відстані.

Людмила Фоміна просить звернути увагу на те, чим їй особливо подобається працювати з групою студентів.

— Медицина — це не конкуренція, це колективна спеціальність, — наголошує співрозмовниця. — Недарма складні ситуації обговорюються колективно, консиліумом лікарів, науковців. Словом, мені дуже подобаються аудиторні заняття зі студентами. Тепер звернула увагу, що і вони так само мають бажання частіше спілкуватися, ніж це було раніше. Після карантину зросла зацікавленість до навчання, до нових знань, стало більше запитань, уважніше слухають відповіді...

Практичні заняття професор Фоміна інколи завершує порадою — опановувати свою спеціальність так досконало, аби на старості років до них на прийом не боялися йти їхні друзі, не кажучи про рідних. Говорить ці слова жартома. Разом з тим з надією, що у когось з її вихованців вони відкладуться у кутках пам’яті.

— Звертаю на це увагу, бо ж хочу так навчити, аби й ми, їхні нинішні викладачі, мали можливість прийти до своїх вихованців і бути певні, що врятують від недуги, — каже професор Фоміна.

Не упізнала зовні, тільки по голосу

Вікторія Родінкова, доктор біологічних наук, професор кафедри фармації ВНМУ, як і в період карантину, проводить заняття дистанційно. Щоправда, з двома групами. Каже, до їх складу входять студенти, які не повернулися на навчання з низки зарубіжних країн. З іншими працює аудиторно.

Ділиться враженнями від знайомства з тими, кого навчала на відстані у період карантину.

— Коли мої нинішні другокурсники зайшли в аудиторію, багатьох з них я просто не упізнала, — каже професор. — Ніби якісь нові люди. На екрані бачила одних, а тут вони якісь інші. Коли почали спілкуватися, відчула, що це ті, з ким уже знайома.

За словами професорки Родінкової, сучасні ІТ-технології значно розширили можливості для онлайн-освіти. Окремі елементи застосовували ще в ті часи, коли, здавалося б, для цього не було підстав. Професор особисто працювала з ними під час стажування в одному з університетів США. Уже тоді набула певного досвіду роботи з онлайн-інструментами. Тепер сповна використовує набуті навички.

Викладач схвально відгукується про програму, придбану університетом для дистанційного навчання. Каже, вона дає можливість розширювати можливості у подачі матеріалу, оцінюванні знань. На її думку, у час карантину вона працювала зі своїми студентами навіть ефективніше, ніж тоді, коли заняття відбувалися в аудиторіях. При цьому робить одне уточнення.

— До четвертого курсу наші студенти опановують теоретичний матеріал, — зазначає Вікторія Родінкова. — Для таких курсів онлайн-форма прийнятна. А вже надалі обов’язково потрібні аудиторні заняття. Тоді заплановано багато практики.

Дистанційно її не набути.

Жодного разу не був у лікарні

Студент на ім’я Володимир (просить не називати прізвище), навчається на п’ятому курсі. Каже, у ці дні вони постійно проводять у лікарнях. Надолужують згаяне.

— На четвертому курсі у нас передбачена практика у лікарнях, — розповідає Володимир. — Але ж під час карантину у лікарні нікого не пускали. Тому за весь той час я жодного разу не практикувався. Ну, крім університетських симуляторів. Але ж то не те, що оглядати хворого.

Студент звернув увагу, що не кожен пацієнт у стаціонарі погоджується, щоб з ним спілкувався той, хто ще тільки навчається. Спочатку викладач домовляється із завідувачем відділення, потім той запитує дозволу у хворого, і тільки якщо той погодиться, студенти можуть з ним поспілкуватися.

— Якось це не зовсім правильно, що маємо напрошуватися на спілкування з пацієнтами, — ділиться думками п’ятикурсник. — Такий підхід завдає шкоди підготовці лікарів. Не тільки я один так думаю. Запитайте будь-кого зі студентів старших курсів, те само почуєте. Міністерство мало б врегулювати це питання на офіційному рівні. Набуття практики студентами це на користь тим же пацієнтам. Без практики лікарем не станеш.
ВНАУ має договори на співпрацю з більшістю лікарняних закладів Вінниці. Один з викладачів поділився думками про те, що не скрізь студентів допускають на практику (?!).

— У ті відділення, куди не допускають, ми і не йдемо, — говорить викладач. — Просто обминаємо їх, аби не створювати конфліктних ситуацій.

Запитую, хто надає такі дозволи.

— Завідувач відділення, хоча не думаю, що він самостійно приймає такі рішення, — уточнює співрозмовник. — Нині практика для студентів має особливе значення, бо ж через карантинні заходи багато пропустили, а тут ще й штучно створюють додаткові перепони...

Вінницька область.

Фото: vnmu.edu.ua