Господарський, кухонний та культовий посуд — орнаментовані миски, тарілки, горщики, горнята, копії печі й житла, фігурки людей і тварин, що відтворюють побут трипільців, представлено на виставці київської гончарки Людмили Смолякової «Сонячний ключ», яка відкрилася у Ржищівському археолого-краєзнавчому музеї.

Витвори майстрині (на знімку) одразу й не відрізниш від трипільської кераміки, що експонується у сусідній залі і якій сім тисяч років, — ті самі форми, лінії, пластика, розписи, символи, кольори. Та сама вишуканість і неперевершена майстерність.

— Трипілля і його реконструкція — це не захоплення, не хобі, це моє життя, — каже членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Досліджувати трипільську культуру (дехто з істориків і музейників називає її цивілізацією), що дала світу фундаментальні винаходи, Людмила Смолякова почала більше 20 років тому — тоді, коли ця тема вже й не була під забороною, як у радянські часи, але й голосно не звучала. Випускницю Академії міського господарства вразило, що на теренах сучасної України ще за тисячу років до появи всесвітньо відомої шумерської цивілізації існували сотні поселень і протоміста площею до 450 гектарів, мешканці яких заклали основи культурного землеробства, будували двоповерхові житла, знали колесо, опанували ткацтво, гончарне ремесло, обробку металів, і про це так мало знають і в країні, і в світі. Першим провідником у дивовижний трипільський світ стали книги й розвідки відкривача трипільської археологічної культури Вікентія Хвойки. Потім — археологи. Людмила Смолякова почала працювати в археологічних експедиціях, у співпраці з науковцями вивчала технології трипільських майстрів, їхню символіку й орнаменти, склад глин і фарб. І, як трипільці, що випалювали свої глечики, мабуть, біля кожної хати, створила у своїй невеликій київській квартирі майстерню, а коли виробів зібралося сотні — то й музей теракоти. Велика кількість витворів майстрині презентує унікальну трипільську культуру тепер у Південно-Африканській Республіці, де Людмила Смолякова побувала із своїми майстер-класами, у Бразилії, Чехії, Німеччині та інших країнах.

— Щоб пізнати Трипілля і зрозуміти його символи, треба слухати археологів і слухати себе, — продовжує розмову гончарка. — Це неймовірний світ, дивовижний. Він не зник безслідно, він поруч. Буває, заходимо в стару хату, якій сто років, і бачимо, що вона влаштована за законами світового ладу, як і Трипілля. І долівка глиняна у цій хаті, і піч, і мисник — все, як у трипільців.

Скарби Трипілля, як вважає дослідниця, від нас довго приховували, адже древня цивілізація свідчила про високу культуру наших прапращурів, про глибоке коріння нашого народу. На території України трипільські пам’ятки відомі в 19 областях, їх понад 2 300, а знахідки з поселень — сотні й тисячі глиняних виробів — експонуються у 60 музеях.

— Трипільці були неперевершеними майстрами, що залишили величезний спадок, — каже дослідниця. — Кількість посуду, статуеток, копій житла, хатнього начиння, іграшки з глини свідчить про те, що ліпити повинна була кожна людина. Нині кожен українець повинен знати про Трипілля. 

Людмила Смолякова переконана, що трипільці для нас, їхніх нащадків, у своїх космічних символах, солярних знаках, часто повторюваних спіралях і ромбах, сваргах і меандрових орнаментах, які вони малювали фактично на усіх, без винятку, виробах, закодували секрети життя, його безкінечності. 

— Ми маємо неймовірне багатство — Трипілля, розшифрувавши його коди, зможемо розкішно жити, творити, — каже Людмила Смолякова. — Але за умови поваги до предків, своєї історії, своєї землі.
Виставка, на якій, крім гончарних виробів, представлено світлини, книги, сувеніри, тканини з трипільською символікою, працюватиме протягом місяця. 

Фото автора.