Село Довге Сарненської територіальної громади Рівненщини. На вулицях мало людей — усі в роботі. Інакше не вижити.
Володимира Леончика зупинили, коли він на мотоциклі кольору хакі з оригінальною дерев’яною прямокутною коляскою виїжджав із двору (на знімку). За ним вийшла доброзичливо налаштована господиня — дружина Олена. Подружжя виховує двох синів. Старший навчається в Сарненському професійному аграрному ліцеї на електрика, а менший — у п’ятому класі. Пощастило, ходить у першу зміну.
Картоплю викопали, розповіла Олена Леончик, накопали два причепи:
— Дуже хочеться піти по гриби. У вихідні принесли 170 штук, а сусіди ще більше. Але багато роботи, як завжди в селі.
Володимир час від часу працює на сезонних роботах, які трапляються, а постійну знайти — проблема. Розмірковує, і більше сам запитує, ніж відповідає:
— От скажіть, навіть якби й була робота в Сарнах, то щодня за автобус довелося б віддати 46 гривень (туди й назад). А це п’ять днів на тиждень. А зарплату отримував би п’ять тисяч гривень. От і рахуйте.
— То краще піти в ліс і назбирати грибів, а потім продати, то можна більше заробити, — знову долучається до розмови дружина. — Займаємося домашнім господарством, тримаємо корову, свиней, вирощуємо полуниці, малину, в сезон ходимо в ліс по ягоди, гриби. Отак і живемо.
Сарни.
