Але кардинальних змін довгий час не відбувалося, бо переформатування медичної галузі — дуже відповідальний, дорогий, проте не популярний крок. Реформи не дають швидкого результату, а ще потребують чіткої стратегії, постійних інвестицій, послідовності та спадкоємності дій влади. Така традиція у нас, на жаль, поки що не прижилася. Отож маємо напіврозвалену, недореформовану медицину, із хворобливими симптомами якої в умовах ковідної пандемії зіткнувся майже кожен українець. Про свій досвід від медичної реформи в дії розповіли жителі Кіровоградщини.

Допомога починається з... телефону

«У ніч із п’ятниці на суботу я почала задихатись, — згадує жителька Новоукраїнки Олена Комісаренко. — Ледве дочекалася ранку. Консультація із сімейним лікарем по телефону (бо ж вихідні), дотримання його порад і призначеного лікування результатів не дало. На пораду свого сімейного лікаря звернутись у лікарню до іншого спеціаліста, враховуючи, що була субота, я не пристала. Уявила, як доведеться спочатку реєструватись в одній реєстратурі і брати там свою картку, потім стояти в черзі в реєстратуру поліклініки, а після — ще вистояти до чергового сімейного лікаря, який дасть електронне направлення до іншого лікаря... А там же знову черга! Власний досвід підказував, що я цього не витримаю.

...Друга ніч була ще жахливішою. Вранці, задихаючись, починаю набирати 103. Хвилин із 20 слухаю монотонне: «Чекайте. Всі оператори зайняті. Залишайтеся на лінії». Паралельно телефоную з іншого мобільного. Нарешті на дзвінок таки відповіли. Хвилин п’ять розпитувати, чи зверталася до сімейного і чи мені призначалося лікування. Набравшись терпіння, розповіла, що мені призначили, що робила. Повідомляю: стає ще гірше...

— То на що скаржитесь? — вкотре уточнили.

— Задихаюсь... Може, в мене сатурація падає (чула, що раніше звернешся до медиків у цьому разі, то більше шансів одужати)?

— Це не екстрений випадок. Телефонуйте своєму сімейному лікарю, нехай він дає вам електронне направлення, — відповів оператор «103». І я знову стала телефонувати своєму сімейному...
Коли не вдалося дотелефонуватися, викликала таксі. У приймальному відділенні дочекалася своєї черги. Як з’ясувалося, сатурація і справді почала падати, і у відділенні мене підключили до кисневого апарату...»

Звичайно, справа не в цьому конкретному випадку. Попри все пацієнтка вчасно дісталась до лікарні, і їй таки надали необхідну медичну допомогу. Але як щодо інших хворих — з інсультами, зі смертельними травматичними випадками тощо. Адже люди телефонують на «103» в усіх таких випадках. А в кол-центрах вирішують — приїде на ваш виклик «швидка» чи ні. І де гарантія, що рішення буде правильним?

А ось жителька обласного центру Лариса Діденко після набутого досвіду спілкування із новою комунікаційною системою медичної галузі дійшла висновку: «Порятунок — власна справа кожного хворого».

«Я вже взимку перехворіла на коронавірус і знаю, що «швидка» не виїде. У них є чітка процедура, на які випадки виїжджати, і ковід із його симптомами до цього переліку не входить. Жоден телефон МОЗу нічого не порадив — там сидять дівчата-оператори. Але мене врятувала саме «швидка». Ситуація була критичною, після 8—9-го дня хвороби зупинялося серце... Із якоїсь спроби дотелефонувалася до оператора міської «швидкої» і за півгодини до мене направили бригаду, медики щось укололи, що розріджує кров», — розповіла жінка.

Рятують в екстремальних умовах

«Бачимо на екранах телевізорів, як ремонтуються нові відділення, під ключ здаються відремонтовані та оснащені ледь не за євростандартами лікарняні палати. А що насправді? Насправді — більшість палат у багатьох лікарнях не ремонтувалась майже по півстоліття. З кранів тут роками не тече вода, стіни облізлі, сантехніка стара, а персоналу не вистачає (бо зарплату затримують, і часто — не на один місяць. Медики так званої вторинки, рятуючи людські життя, отримують мінімалку... До того ж багато хто з них перехворів на коронавірус, бо взимку рятували хворих із ковідними пневмоніями, від яких і заразились. Але ніхто їм не заплатив за це, бо лікарні не мали так званого ковідного пакета. Та й хворобу їхню не пов’язали з тим, що вони могли захворіти на робочому місці...» — розповідають інші жителі області.

Колись районній (Новоукраїнській. — Авт.) лікарні народний депутат-мажоритарник Олександр Біловол передав реанімобіль, але його забрали в якийсь із обласних медзакладів. Мовляв — придбали його за державні кошти, то державі видніше, кому він потрібніший.

«Коли мене транспортували до обласної лікарні, я була шокована від вигляду невеличкого медичного авто, що обслуговує хворих, — розповіла Ірина, пацієнтка з Новоукраїнки. — В салоні немає нічого. Кисню в маленькому балоні на три літри на всю дорогу навряд чи вистачить. Дорогою мчали на максимальній швидкості — щоб меншою була потреба в додатковому кисні. А всередині ні ручки, ні ремінця, щоб за них могла триматись хоча б та ж сестричка. А медики, виявляється, примудряються ще й крапельниці хворим на ходу ставити в таких умовах, тримаючи їх у руках, коли людині рятують життя!»

Плата за безплатні послуги

Як повідомив керівник обласного онкологічного центру Костянтин Яриніч (на знімку), Національна служба здоров’я України (НСЗУ) запропонувала укласти додаткову угоду на надання медичних послуг, згідно з якою фінансування закладу хочуть скоротити на майже 14 мільйонів гривень на рік.

«Це величезна сума для онкоцентру, вона витрачається на пацієнта і на зарплату працівникам. Якщо ми зменшуємо на 20% фінансування, то маємо скоротити медперсонал», — попередив Яриніч.
У свою чергу заступник голови НСЗУ Тетяна Бойко ситуацію пояснює так: «Суму договору на певний пакет послуг ми розраховуємо на основі даних, які надали нам за минулий рік. Оскільки у період пандемії були заборонені планові хірургічні операції, і потік пацієнтів був зменшений, НСЗУ зробила відповідні перерахунки. Кожен квартал ми переглядаємо суму договору відповідно до кількості наданих послуг». Про це вона сказала у коментарі «Суспільному».

К. Яриніч стверджує, що на звернення про надання інформації щодо кількості пролікованих пацієнтів за відповідний період та за яким коефіцієнтом працює лікарня, НСЗУ не відреагувала: «Нам потрібна калькуляція, щоб наші бухгалтери могли їх звірити. Цих даних нам не дають, але постійно телефонують і наполягають, щоб ми підписали документи. В разі відмови, кажуть, розірвуть із нами контракт».

Тим часом в угоді з НСЗУ зазначено, що послуги пацієнту мають надаватися безплатно. У разі ж скорочення фінансування пацієнти будуть змушені доплачувати та звертатимуться зі скаргами до НСЗУ. Тож у випадку зменшення фінансування в онкоцентрі налаштовані звертатися до суду.

Додамо, щороку до обласного онкологічного центру звертаються майже 70 тисяч осіб, із них 10 відсотків лікуються у стаціонарі.

Кіровоградська область.

Фото Суспільне: Кропивницький.