З ним його двір у кількості 1000 осіб. Шах, мовляв, прибуває з величезною скарбницею і численним гаремом.

І як з’ясувалося, в основі усіх цих розмов, чуток була абсолютно правдива інформація. Насправді у вересні 1909 року до Одеси прибув в еміграцію скинутий з престолу шах Персії (нині Іран) Мохаммед Алі (на знімку). І з ним дійсно прибули і гарем із 50 наложниць, і шахська скарбниця з рідкісними коштовностями. І двір з міністрами також.

Рішенням російського государя за позбавленим влади правителем зберігалися титули «шах» і «величність», підтверджуючи тим самим його високий статус.

Годі й казати, який ажіотаж спричинила поява східного монарха, котрому російський імператор визначив місцем постійного проживання Одесу. Тут перський шах мешкав 10 років.

Шах Мохаммед Алі зійшов на престол у січні 1907 року, після смерті батька. Тоді він обіцяв дотримуватися конституції, дарованої його батьком в 1906-му, однак цього не виконав.

15 лютого 1908 року в карету шаха кинули бомбу. Він не постраждав, але невдалий замах зробив його вкрай підозрілим. 3 червня, побоюючись чергового замаху, покинув палац у Тегерані й виїхав у заміські шахські сади. 24 червня 1908 р. Мохаммед Алі вчинив переворот, за допомогою  Перської козачої бригади розігнавши парламент країни — меджліс. В 1908-му почалося повстання проти влади шаха, в 1909-му азербайджанський соціал-демократ  організував замах на Мохаммеда Алі. Шах уцілів. У Буширі, Бендер-Аббасі й деяких інших містах та районах Ірану до влади прийшли його супротивники. Мохаммед Алі був змушений переховуватися в російській місії, а потім виїхати у вигнання до Росії.

Як будинок польського графа перетворився на шахський палац

Поселитися в Одесі шахові-емігрантові запропонували в будинку №2 по вулиці Гоголя. Були на той час у місті об’єкти нерухомості й красивіші. Але шахові сподобалося близькість вибраного ним будинку до моря та історичного центру.

Першим власником будинку був польський шляхтич Ісідор Зенон Беліна-Бржозовський, Бржозовські володіли палацом до 1909-го, і цього самого року він був зданий в оренду перському монархові Мохаммеду Алі, якій втік від конституційної революції. Саме йому палац зобов’язаний своєю народною назвою «Шахський».

Мохаммед Алі орендував замок аж до жовтневої революції 1917 року (з невеликою перервою на час «робочої поїздки» в 1911-му до Персії з метою повернути собі трон).

В Одесі шах-утікач вів активний спосіб життя — відвідував іподром, театр, лазню, в’язницю. Він попросив, щоб йому надали вчителя української мови, і з великим задоволенням вивчав її. І його наближені стали долучатися до української мови.

Одеська преса висвітлювала буквально кожен крок шаха. Приміром, газета «Русское слово» в номері за 20 листопада 1909 року писала: «Сьогодні колишній перський шах Магомет Алі детально оглядав в’язницю. Його супроводжували градоначальник Іван Толмачов, камергер Григорій Батюшков, євнух і почет. Нещодавній володар Персії заявив, що російські в’язниці красивіші за перські палаци. Магомет Алі був дуже здивований, коли дізнався, що в Росії арештантів годують коштом казни.

— У нас, — сказав він, — їх годують родичі; в кого таких немає — ті нічого не їдять.

Магомет Алі обійшов приміщення всіх ув’язнених. Доволі довго залишався серед каторжан і пересильних. Пересильні на привітання шаха відповіли: «Здравія бажаємо, ваша величносте». Потім колишнього шаха повели до політичних. Про ув’язнених цієї категорії Магомет Алі докладно розпитував осіб, які його супроводжували. Побачивши закованих у кайдани, колишній шах побажав подивитися й на тих, хто перебуває у колодках. Йому повідомили, що в Росії колодок не існує.

Відвідав колишній шах ще жіноче відділення, дивився майстерні, лікарні й кухні, скоштував арештантських харчів. Залишаючи в’язницю, Магомет Алі висловив своє задоволення і дякував адміністрації…

Шах-емігрант виявився завзятим туристом — роз’їжджав країнами Європи, знайомився з визначними пам’ятками. Європа справила на шаха колосальне враження в сенсі культури, благоустрою і всіляких зручностей, про існування яких він не мав уяви. Все це разом узяте наштовхнуло шаха на рішення покинути Росію. Найімовірніше, що колишній шах поселиться або у Дрездені, або у Франкфурті. Договір на палац, що він винаймає Одесі, закінчується у травні, і до того часу колишній шах звільнить наймане приміщення. За кілька місяців своєї подорожі колишній шах побував в Австрії, Франції, Німеччині та Італії. Остаточне рішення залишити Росію колишній шах прийняв тільки останнім часом, коли вже був за кордоном».

Цей допис радше схожий на дрібний шантаж з боку шаха. Насправді він поїхав милуватися не благоустроєм Європи, а шукати тих, хто допоможе йому повернути трон.

Викриті в невірності наложниці гарему викидалися у вікно

Цікаві одесити, і насамперед одеситки, хотіли хоч одним оком глянути на гарем перського шаха. Але цього не вдавалося нікому. І, напевно, тому Одесою поширилися чутки, що викриті в невірності наложниці викидалися з вікна палацу в урвище, на краю якого й розміщався будинок монаршої резиденції.

Офіційно в шаха була одна дружина — Малекен Джахан, матір його сина Султана Ахмада Шаха.

Краєзнавці стверджують, що в одному зі своїх листів англійському прем’єру Гладстону Мохаммед Алі чи то жартома, чи то всерйоз писав, що «краще прожити 50 років з однієї дружиною, ніж один рік з 50 жінками».

А от дочкам перського шаха пощастило отримувати освіту в найпрестижніших школах і гімназіях Одеси. Історія з їхнім навчанням наробила свого часу багато галасу в Російській імперії.

У 1912 році шахській доньці Хадідже Ханум довелося вступити до Одеського інституту шляхетних дівчат, заснованого в 1829 році для «дівиць шляхетного звання». Однак статут цього закритого жіночого інституту другого розряду відомства не передбачав прийому вихованок-іновірок, у тому числі мусульманок. Вагомою причиною цього було те, що весь процес навчання і виховання в таких навчальних закладах був заснований «на (християнській) релігії», а його прямою метою було «стверджувати в серцях дівчат віру в Бога.

За влаштування принцеси Хадідже-Ханум до Інституту шляхетних дівчат взявся ніхто інший, як сам міністр закордонних справ Росії С. Сазонов. Він відправив відповідне прохання ясновельможному князю А. Лівену, який управляв канцелярією з виховних установ. У листі глави російського МЗС серед іншого йшлося: «Хадідже-ханум (з дозволу батька відвідує дачу інституту, снідає, готує уроки, п’є чай і обідає разом з вихованками; на всіх навколишніх справляє враження жвавої, спостережливої, щирої і при цьому з великою ретельністю ставиться до всіх занять. За два місяці свого відвідування інституту (червень і липень) Хадідже-Ханум настільки призвичаїлася до обстановки інституту і виявляє таке щире бажання вчитися, що шах і шахиня просять прийняти її в початковий, 7-й клас інституту. Знання принцеси цілком відповідають вимогам, пропонованим для вступу в цей клас. Його Величність Мохаммед Алі-Шах, опікуючись про освіту улюбленої дочки, дозволив принцесі проводити час разом із вихованками Інституту шляхетних дівчат із 11-ї години ранку до 8-ї години вечора. Таке виховання дівчинки з мусульманської родини, навіть знатної, було на той час явищем незвичайним і вкрай рідкісним. Тим більше що йшлося про європейську освіту. В Санкт-Петербурзі дали найвище розпорядження прийняти в інститут шляхетних дівчат перську принцесу.

Невблаганно насувалася смута 1917 року. Колишній шах Ірану пережив переворот, що позбавив влади Миколу II, котрий дав йому притулок. Якийсь час він залишався в Одесі й навіть організовував самооборону. Ось що писали про це Віктор Файтельберг-Бланк і Валерій Шестаченко: «21 грудня 1917 року на палац перського шаха Магомет-Алі напало 20 озброєних грабіжників. Однак шах був попереджений про напад і організував засідку з міліціонерів. Тож бандитів зустрів рушничний залп, який відбив у них бажання соватися в палац».

Шах прожив в Одесі до 1920 року. Коли до міста стали наближатися червоні, бідний шах, який втік від однієї революції, змушений був тікати й від іншої — виїхав до Стамбула. З Туреччини Мохаммед Алі переїхав жити в Італію, до й помер в 1924-му в Сан-Ремо у віці 52 роки.

Його син Ахмад, який став шахиншахом в 11 років, звісно ж, не правив країною сам. Від його імені правили регенти. В 1923-му Ахмад, як і його батько, був відправлений у вигнання до Франції. Але це вже зовсім інша історія.

Фото надано автором.