В Україні видано мемуари Шелеста, з’являються книжки про нього. Остання з них — «Петро Шелест: «Вірю в розквіт моєї рідної України...» вийшла в Парламентському видавництві 2021 року.

Це монографія старшого наукового співробітника Інституту історії України НАНУ Олега Бажана. Автор узявся «відобразити типові риси тієї епохи», «виписати індивідуальність державного діяча, мотивацію вчинків, достоїнства та хиби» Шелеста. Керманич УРСР постає як суперечлива особа, в чиїй політичній позиції поєднувалися «демократичний цент-ралізм» та протидія диктату Кремля, прагнення реальних економічних прав і відданість єдиному народногосподарському комплексу СРСР, «соціалістичний інтернаціо-налізм» з україноцентризмом, протекціонізм щодо української культури з боротьбою з інакодумством тощо. Не ідеалізуючи Шелеста, автор, також не схильний огульно гудити його, доводить, що той заслуговує гідної пам’яті.

Родовід, дитинство, юність, першу відповідальну роботу Шелеста, його біографію в роки війни Бажан розглянув у розділі «На життєвих перехрестях». Реалізація Шелеста як інженера та управлінця досліджена автором у розділі «На чолі Київського авіаційного заводу». Шелест постає як успішний директор, який зміг забезпечити злагоджене функціонування, зокрема, Київського заводу № 473, що й стало передумовою до його переходу на партійну роботу.

Розділ «Початок політичної кар’єри» знайомить з досить стрімким злетом Шелеста на політичний Олімп України зі скромної посади другого секретаря Київського міськ-кому КПУ. Бажан пояснює це репутацією міцного господарника та добрими відносинами з першим секретарем ЦК КПУ Миколою Підгорним (обидва — з одного «харківського клану»). «Директорський стиль» керівництва, «тандем політичних конкурентів» Щербицького і Шелеста, розкриті в розділі «Директор України», показують непросту атмосферу діяльності першого секретаря ЦК КПУ.

У розділі «Учасник «двірцевого перевороту» розкрита участь Шелеста в антихрущовській змові (1964).

Щира віра у рівноправність усіх союзних республік штовхала Шелеста до захисту економічних інтересів України. У розділі «Наш народ заслуговує кращого до нього ставлення...» Бажан показав труднощі обстоювання такої позиції, що припала на посилення централізаторських тенденцій у постхрущовський час.

Досягнення Шелеста в культурній сфері висвітлено в розділі «Радянський українофіл». Протекціонізм щодо української мови, українізація публічного простору, будівництво на Хортиці державного заповідника — все це обернулося для Шелеста ідеологічними звинуваченнями.

Утім, лібералом Шелест не був. Як доведено в розділі «Драматичні миттєвості «Празької весни», він умів бути категоричним (як-от щодо введення радянських військ у Чехословаччину 1968 року).

Розбіжності між спогадами Шелеста та архівними документами, що підважують або й спростовують його протекцію дисидентам чи Олесеві Гончару, встановлені Бажаном у розділі «Між «відлигою» та «ресталінізацією», переконують у рішучості й нерозбірливості Шелеста в боротьбі проти інакодумства.

Позитивні враження від монографії іноді дещо псує використання автором радянської фразеології без лапок. Не обізнаний з нюансами історичного часу читач може сприйняти за чисту монету радянські терміни «буржуазна ідеологія», «імперіалістична пропаганда», «український буржуазний націоналізм» тощо.

Бажанове дослідження політичної біографії Шелеста не перше в сучасній історіографії, проте докладна аргументація оцінок, багатий фактаж завдяки широкому колу використаних літератури і джерел (особливо документів КДБ), фотоілюстрації та іменний покажчик роблять його поки що найгрунтовнішим.