Шахта й досі видає високоякісне вугілля.
У місті з дев’яти колись потужних шахт, які в 1972 році видобули 4,6 мільйона тонн вугілля, нині працюють лише дві. А будівництво нового вугільного підприємства — шахти № 10 «Нововолинська» — державою не фінансується і зупинилося кілька років тому.
Рівно 58 років тому, у жовтні 1963-го, стала до ладу шахта № 9 «Нововолинська». Потужність підприємства становила 450 тисяч тонн вугілля на рік. Цей показник гірники Дев’ятої не раз перекривали, встановлювали рекорди з видобутку, проходки. Колектив завжди вважався флагманом у гірничому Нововолинську. Але, як і кожна шахта, вона має свій вік. Вугілля з підземних горизонтів вибирається, видобуток поступово скорочується. І настає такий час, коли підприємство потрібно закривати. Такий період переживає зараз і шахта № 9 «Нововолинська». Наступний рік може стати останнім в її історії.
Нині вугілля тут видобувають із так званих позабалансових запасів комбайном з використанням дерев’яного кріплення. Товщина пласта — лише 0,7 метра. З початку року на-гора піднято 14 600 тонн енергетичного палива. Цей показник був би значно вищим, якби шахта працювала постійно. Через відключення електроенергії у зв’язку з боргами перед постачальником, зупинку підприємства на період розслідування аварії з обривом кліті з гірниками, страйки гірників, яким не виплачували заробітну плату, втрачено кілька місяців.
Сьогодні шахта щодоби видобуває лише 100—120 тонн вугілля. Якість його висока, не потребує збагачення. Проблем зі збутом немає, покупці мало не б’ються між собою.
Як розповів директор підприємства Володимир Юрків, проблем у колективу багато. Насамперед бракує кваліфікованих кадрів. Професія шахтаря стає непрестижною в місті. Причина банальна: заробітна плата більшості гірників не перевищує 8000 гривень. Стільки само і навіть більше можна заробити, працюючи продавцем продовольчого магазину. Умови ж праці, її інтенсивність — не порівняти. Тим паче що робота під землею на глибині кілька сотень метрів завжди пов’язана з великими ризиками.
У цьому вже зрізаному наполовину териконі десятки мільйонів тонн породи, піднятої на-гора гірниками шахти № 9 «Нововолинська».
Не менш гостро стоїть проблема з обладнанням. Старе зношується, виходить з ладу, а нове отримати важко, оскільки значна частина підприємств розташована на окупованій території Донбасу. Замовляють його на інших, вже не спеціалізованих заводах, але часто-густо його якість дуже низька.
Хоч як старалися гірники Дев’ятої продовжити життя своєї шахти, але через рік, максимум два її все одно закриють. Сказати, що вона працює, надто гучно. Та й друге вугільне підприємство, шахта «Бужанська», через борги за електроенергію більше простоює, ніж видобуває вугілля. Та й те з високим відсотком зольності. Тобто має великий вміст породи.
Доходить навіть до абсурду, що гірники «Бужанської» приїждають отоварювати свої талони на вугілля на шахту № 9.
Великі сподівання в місті покладали на шахту № 10 «Нововолинська», будівництво якої ведеться з квітня 1989 року. Але роботи на шахті-надії через відсутність фінансування вже кілька років як припинилися. Проводять лише роботи з підтримання підприємства, тобто відкачування води, вентиляції підземних горизонтів, профілактичні ремонти обладнання. Це теж потребує чималих коштів. Тобто гроші фактично викидаються на вітер. А йдеться про мільйони гривень.
Тим часом шахта потужністю 900 тисяч тонн вугілля на рік вже має високий ступінь готовності. І за бажання і волі уряду вже через півтора року могла б щодоби видавати для електростанцій по 3000 тонн вугілля, яке ми зараз закуповуємо за кордоном. На Десяту, де працюватимуть 1500 робітників, мріють перейти і гірники з двох ще діючих, але вже затухаючих шахт № 9 і «Бужанської». Яка ж подальша доля найбільшого в області довгобуду, ніхто сказати не може.
Конструктивнішої підтримки потребують і поки що діючі шахти. Наприклад, на шахті № 9 «Нововолинська» поточних боргів з заробітної плати немає, а ось ті, що залишилися з часів, коли вона була структурним підрозділом ДП «Волиньвугілля», перевищують 360 мільйонів. З 2016 року шахта працює самостійно, але ці борги важким каменем висять на підприємстві. Само воно їх ніколи не погасить, не ті потужності. Звідси і відключення електроенергії, нервозність у колективі. Проблему потрібно розв’язувати негайно. Шахтарську Волинь потрібно зберегти. А ще більше Львівщину, яка має прекрасну перспективу для будівництва нових високопродуктивних шахт, які щорічно могли б видавати на-гора понад десять мільйонів тонн високоякісного енергетичного вугілля. Західна Кочегарка має жити!
Волинська область.
Фото з соціальних мереж.
