І відмовлялися від подоби їжі, приготованої їх, відповідно, невісткою та дочкою (а для мене це баба Лисаветка) — мовляв, не хочемо.

Насправді відмовлялися, щоб вижили мій батько Федір, 1929 року народження, та дядьки Миколай (старший з трьох братів) і Василь (молодший за мого батька, значить, це він був у колисці, коли комуністи знайшли там вузлик квасолі, прихований бабою). Вижили і баба Лисаветка з дідом Андроном, якого, проте, з’їла війна — вже мій син Арсен знайшов останню згадку про свого прадіда в госпіталі під Курськом 1943 року...

Мої прадіди померли голодною смертю. А перед тим ще комнезам найшов у хліві, під гноєм (худоби давно не було), у ґрунті, косу цибулі. Потім — казала баба — гори цибулі згнили на пристані у Макошиному... І хтось хоче довести, що то українці самі себе голодом морили? Як там казав секретар ЦК Компартії України Мендель Хатаєвич про перемогу голодом?

Баба Лисаветка говорила тільки про голод, не терпіла ані колгоспів, ані радянської влади до кінця своїх днів (померла 1987-го у віці 82 роки) і погрожувала Брежнєву кулаком, коли він переставляв щелепи по радіо — приймач вимикався хіба що на ніч. Але не розповідала про своїх батька і свекра... Боявся розповідати і батько — берегли мене.

Розказав тільки дядько Миколай, коли я провідував його востаннє. Це той, що був фронтовиком (встиг повоювати з японцями на Далекому Сході), зварювальником в МТС і відмовився вступати в компартію. Сказав секретарю райкому, що не може в партію, бо не краде стільки, як директор і парторг...

А дядько Василь, коли я вивчав Леніна в противагу брежнєвим, казав просто: «Вступиш у партію — і сам бандитом станеш». Дядько був передовим комбайнером, дуже тямущим на всякі технічні новинки, удостоювався честі обідати з секретарем райкому (!), але від партії тримався подалі. Дядьки знали про Голодомор.

...Авдіївська сільрада, коли готувалася Книга пам’яті жертв Голодомору, подала лише два прізвища. Це не були мої прадіди. Це була фальсифікація брехливих і лінивих...

...Цього дня треба поплакати і помолитися, але мусимо затямити: тільки тоді, коли ми, стиснувши кулаки і зуби, будемо готові поруч зі свічками у вікнах виставити автомати і кулемети — тільки тоді переможемо ворога. З 1933 року він не змінився.

Чернігівська область.

На знімку: виступ у Чернігові на вшануванні пам’яті жертв Голодомору.

Фото з архіву автора.