Найперший у СРСР новорічний бал-маскарад у Харківському палаці піонерів 30 грудня 1935 року — на фотокопії малюнка до книжки «Постишевська ялинка» (1936 рік).
Фото надано КП «Харківський палац дитячої та юнацької творчості».

Продовження. Початок — у № 2 від 06.01.2022 року.

Історія з ялинкою видається дивною. Її повернули лише за три дні до Нового року, однак на диво швидко організували ялинкові базари й дитячі свята. Ідея Постишева здається спонтанною, а роль цього київського «вождя» — незрозумілою. Взагалі вірити в те, що ялинку повернула замітка в газеті, значить, поняття зеленого не мати, як ухвалюють важливі рішення на державному рівні!

Але нікого, хто пише про ялинку, це не бентежить. Усі дружно посилаються на замітку в «Правде», й «бій курантів» у тій грудневій історії починають з 28 грудня... Тим часом є факти, які спростовують цю «постишевську» версію повернення новорічної красуні. Їх чимало, а тому розповімо про основні, зрештою, цього буде досить.

Крамола «Перших сніжинок»

Якщо всі газети напередодні нового 1936 року про ялинку писатимуть, починаючи з 29 грудня, після виходу в «Правде» замітки Постишева, то «головна» київська газета «Комуніст» першу публікацію розміщує... 25-го!

Це дуже красиве фото, розверстане на дві колонки. Весь лівий бік знімка займає напрочуд гарна засніжена ялинка. Поруч — хлопчик і дівчинка, які захоплено її розглядають. Хлопчик тримає в руці мотузку від санчат, які зупинилися трохи позаду, створюючи перспективу. Назва етюду — «Перші сніжинки». Підпис — «Фото В. Пічугіна». Знімок настільки гарний, що згодом стане новорічною листівкою.
Спитаєте, що тут дивного?

Нагадаємо, ялинка, символ Різдва, 25-го ще заборонена! Публікувати фото «клерикального» деревця в «друкованому органі» КП(б)У — це крамола! Тим паче, цього дня в багатьох країнах святкують велике релігійне свято — Різдво... За таке фото та ще й на «головний попівський празник» тоді легко було й на Колиму загриміти! Звідки така безоглядна сміливість?

А ось другий факт.

Заходимо в Харківський обласний палац дитячої та юнацької творчості. Тут є прецікавий музей історії закладу. Заступник директора Тетяна Курукіна вказує на рідкісний музейний експонат — тоненьку, гарно ілюстровану книжечку «Постишевська ялинка», що вийшла в грудні 1936 року накладом 10 тисяч примірників.

— Це напрочуд цікава розповідь про найпершу в СРСР зустріч Нового року з ялинкою, — пояснює пані Тетяна.

...У перші дні грудня 1935-го в палаці з’являються оголошення. Вони лежать на всіх столиках, що стоять у залах, у роздягальнях, у вестибюлі ж його тримає в руках веселий Петрушка, принесений із лялькового театру закладу.

«Автори» оголошення — дирекція Палацу та Харківський комітет ЛКСМУ. Текст повідомляє: у палаці 30 грудня відбудеться «Бал-маскарад піонерів і школярів (середніх і старших класів) — відмінників навчання»; це буде «цікавий вечір, присвячений Новому року та початку зимової перерви...» (канікул). Школярів закликають готувати маскарадні костюми! По поради — як їх зробити — радять звертатися «в сектор ігор і розваг відділу виховної роботи». У відділ можна й зателефонувати за номером 4-61-49.

І — важливий штрих: «Квитки на бал-маскарад будуть розподілятися після перегляду й затвердження костюмів у палаці. Цей перегляд розпочнеться 25 грудня». Згодом кастинг перенесуть на 28-ме... В оголошенні — жодного слова про ялинку. Але тут усе зрозуміло. Зелена красуня на час появи у вестибюлі Палацу Петрушки ще заборонена.

Що планували на 25-те?

Нарешті — третій факт. Оголошувати про бал-маскарад за місяць до офіційної реабілітації ялинки — це вже навіть не крамола, це відверта антирадянщина!

Чому? Бо це «до революції» на Новий рік проводили для дітей бали-маскаради. У 1930-ті ж роки все дитяче дозвілля було дуже... мілітаризовано. Усі ігри — від настільних до вуличних, на природі — мали воєнізований характер. Новорічні свята — не виняток.

Гортаємо газети за 1933—1934 роки. На фото бачимо: замість ялинок парки та сквери прикрашають великі фігури лісових звірів — вовків, зайців, лисиць, оленів і велетенських ведмедів, що стоять на задніх лапах. А повз них біжать на лижах школярики, долаючи якісь естафетні дистанції. У добірках зимових новин читаємо: новоріччя школярі зустрічають на штучних ковзанках і лижних трасах. Комсомольці беруть участь у масових змаганнях із зимових видів спорту, що проходять на околицях міст. А піонери — у масштабних воєнно-патріотичних «зарницах»...

Це — усталений канон дозвілля, ідеологічна настанова! Як пише авторка публікацій про педагогічні тенденції 1930-х, київська історикиня Нані Гогохія, «мілітаризація дитинства мала глобальний характер», бо більшовики розглядали дітей як майбутніх бійців, що повинні були «витримати останній бій за владу рад у війні зі світовим капіталом».

А в Харківському палаці піонерів торпедують цей канон, навзамін готуючи веселий і життєрадісний бал-маскарад — призабуту новорічну традицію... «буржуїнських» часів!.. Як сказала б одна персонажка відомої комедії харківського драматурга Миколи Куліша, «етого нє могло бить, потому что етого нє могло бить нікогда!».

Висновок тут один: на перші дні грудня 1935 року ялинку вже «виправдали». Але чому на офіційний вердикт чекати довелося майже місяць?

Відповідь на це питання дають... дати. І день, на який було призначено кастинг костюмів, і публікація «Перших сніжинок» збігаються невипадково. Річ у тім, що в Москві 21—25 грудня відбувався останній у тому році пленум ЦК ВКП(б). Отже, ініціатори «ялинки» були переконані — «відбілити» зелену красуню зможе рішення партійного форуму. Думали, що питання «про ялинку» внесуть у порядок денний, у «Різне», яке й розглянуть в останній день роботи пленуму, 25 грудня.

Але форум розглядає лише надважливі «питання промисловості та транспорту у зв’язку зі стахановським рухом». Фальстарт! Отож перегляд маскарадних костюмів перенесли на 28-ме. У «Комуністі» ж довго тримають місце на шпальті під «ялинкове» рішення пленуму, та замість нього метранпаж ставить резервне «кліше» — фотоетюд «Перші сніжинки».

Перш ніж розповісти, як же, врешті решт, ялинку «виправдали», важливо з’ясувати, що ж дало імпульс цій ідеї — повернути дітям зелену красуню.

Московські вчені наполягають: ялинку повернули завдяки «політиці популістського традиціоналізму», яку в 1930-ті проводили у Кремлі, та дещо міфічному «новому курсу», який у листопаді 1935-го нібито проголосив «товариш Сталін». Тобто «все придумали у Кремлі».

Це — суто кабінетна гіпотеза, у прокрустове ложе якої силоміць вкладають ялинку. Насправді ж, якщо знати, що новорічна красуня вийшла з атеїстичної в’язниці на початку грудня, неважко знайти й подію, що підказала ідею.

...31 серпня 1935 року шахтар з Кадіївки веселий гульвіса Олексій Стаханов встановлює рекорд вуглевидобутку. Його почин підтримують у багатьох інших галузях. Розпочинається знаменитий «стахановський рух». Усі «трудові рекорди» дають величезний, досі небачений економічний ефект. Це настільки вражає, що підтримка «стахановців, «маяків», «ударників компраці», «передовиків виробництва» і раціоналізаторів набуде характеру економічної доктрини.

Уже 14—17 листопада в Москві, у Великому залі Кремлівського палацу, відбувається I Всесоюзна нарада робітників і робітниць — стахановців промисловості та транспорту, на яку приїздять понад три тисячі авторів «трудових рекордів». Нараді надають величезного значення, а тому в залі протягом усіх семи засідань присутнє все вище керівництво конфедерації (якою був СРСР).

Газети друкують виступи учасників наради. Багато промов транслюють по радіо. З репродукторів линуть схвильовані голоси «живих легенд», і мільйони людей слухають їх, затамувавши подих.

Першим виступає сам Стаханов! Другим — Петро Кривоніс, усім відомий машиніст із Слов’янська. Додає вогню виступ Микити Ізотова, шахтаря з Горлівки, на той час студента Промислової академії.

Приваблює, що кожен третій промовець — з України. Усі слухають, що говорять гірник Дюканов із Кадіївки, бурильник соляної шахти Писаренко з Бахмута, залізничники Білик і Закорко й сталевар Сороковий з Дніпра... Усі ставлять у приклад машиніста Макара Рубана з Полтавщини, трактористку Пашу Ангеліну (Ангелову) з Донеччини й ланкову з Київщини, відчайдушну Марію Демченко.

«Стахановський рух розпочався мимовільно, наче ненароком, майже стихійно, «знизу», підкреслюють промовці. Часто рекорди ставили «всупереч волі адміністрації підприємств» і не раз — у протидії «консерваторам, які встромляють палиці в колеса». Лунають заклики творити, бути ініціативними. Враження — колосальні! Й саме заклик — пропонувати нове — стає тим імпульсом, що надихає на сміливе новорічне рішення... Є багато непрямих свідчень, що ідею «ялинки» підказала саме нарада. Так, на бал-маскарад у Харківський палац піонерів запросили багатьох стахановців міста. Крім того, тоді радили зустрічати Новий рік... на квартирах стахановців, що часто й робили. Скажімо, запорізький репортер «Комуніста» в номері за 1 січня 1936 року звітував: «На заводі ім. Войкова влаштовують зустрічі нового року на квартирі стахановця тов. Остапця».

Ба більше. Можна сказати, що й Новий рік, і ялинку повернув дітям... «стахановський рух»!

Khruchov remembers

Тут нарешті треба згадати мемуари Хрущова. Їх перший том (Khrucov remembers) вийшов у Нью-Йорку в 1971 році, Москва одразу ж заборонила книжку, завдяки чому спогади стали майже легендарним твором «доби застою».

У 1935 році Микита Сергійович був першим секретарем Московського міськкому ВКП(б). Як він пише, якось увечері йому подзвонив Сталін:

— Приїздіть у Кремль. Тут — українці, поїдете з ними по Москві, покажете місто.

Усі — Косіор, Постишев, Любченко, Хрущов і Сталін — вмістилися в автомобіль «вождя» — розкішний Packard Twelve 14-ї серії, подарунок президента США Франкліна Рузвельта. «Їхали й розмовляли», — згадує Хрущов.

— Ось була гарна традиція — різдвяна ялинка, дуже подобалася дітям, — несміливо забубонів Постишев. — Ми оце з товаришами обговорюємо...

Косіор на знак згоди киває головою. «Так», — мимрить Любченко. Слобожанець Хрущов дипломатично мовчить, не втручаючись в «українські справи». Постишев, нарешті, зібрався з духом:

— Думаємо: а чи не вернути дітям ялинку?..

Питання намагалися втиснути в порядок денний пленуму, «вождь» знав про ідею «українців», а тому відповів одразу ж:

— От і візьміть ініціативу на себе. Виступіть у пресі! А ми — підтримаємо.

Косіор і Любченко думали, що «виб’ють» рішення ЦК. Ошелешені таким поворотом розмови, тільки мовчки переглядаються. Постишев завмирає з відкритим ротом. Хрущов сміється...

Це місце в мемуарах цитують, коли хочуть «довести» — ялинку повернув Постишев. Що ж, якщо читати Khruchov remembers безвідносно до подій листопада—грудня 1935-го, то так і здається.

Але накладемо розмову на події. Місяць тому відбулася Нарада стахановців. Джугашвілі все ще вражений тим, які гори може звернути ініціатива «низів». А вчора закінчився пленум, де п’ять днів лише й розмов, що про «стахановський рух». Ініціативи «низів» — ідея-фікс «вождя». Тому він і каже — «візьміть ініціативу на себе»! Власне, пропонує Постишеву стати автором «стахановського почину», тільки не в заводському цеху, а на «культурному фронті».

Так, увечері, 26 грудня, в четвер, у день Преподобного Мардарія, самітника Києво-Печерського, на засніжених вулицях Москви «українці» та «примкнувший к ним» Хрущов, сидячи в салоні американського Packard Twelve нарешті погоджують українську ініціативу про всесоюзну «ялинку».

Зранку 27 грудня Постишев, виконуючи волю «вождя», поплентався в редакцію «Правды», яка в номері газети за 28 грудня й друкує знамениту тепер «ялинкову» замітку за його підписом.

Але де придумали «ялинку» насправді?

Загадка термінової телеграми

28 грудня директор Харківського палацу піонерів Юрій Дашевський отримав телеграму: «Організуйте дітям у Палаці піонерів гарну новорічну ялинку. П. Постишев».

Харківський репортер «Комуніста» уточнює: «Вчора, 28 грудня, в Харкові, у Палаці піонерів і жовтенят, одержавши телеграму від тов. Постишева, почали жваво готуватися до дитячого свята». У палаці, свідчить репортер, уже «розставлені маленькі ялиночки, прикрашені електричними свічками. З зелених гілочок звисають цукерки, горіхи, мандарини, плитки шоколаду, іграшкові автомобілі, ляльки».

Уявіть собі! «Правда» з «ялинковою» заміткою щойно вийшла, текст Постишева ще мало хто бачив. У Москві, в ЦК ВЛКСМ, тільки збираються розсилати телеграми з «рекомендаціями» провести Новий рік по-новому. А в Харківському палаці вже зранку стоять заборонені маленькі ялиночки й уголос обговорюють організацію свята! Уже... затверджено сценарій проведення заходу.

Репортер розкриває секрети: «Для піонерів будуть влаштовані три величезні ялинки. Вони стоятимуть у великому залі Палацу, фізкультурному залі й кімнаті відпочинку. У Палаці збереться майже тисяча дітей у художньо оформлених костюмах. Для дітей влаштують різні цікаві ігри, вікторини, концерти, на яких виступатимуть кращі артисти міста. 1 січня Палац влаштує три ялинки для жовтенят». Навіть у Києві немає такої конкретики!

Телеграму Постишев надсилає тільки в Харків і лише Дашевському. В обком партії та комітет ЛКСМУ — ні чирк-чирк. Не телеграфує в жодне інше велике місто республіки. Хоча Постишев із синами прийде «на ялинку» в Київський палац піонерів, така телеграма не надходить навіть у Київ!.. Телеграма дуже схожа на умовний знак «змовникам» — усе вийшло, ялинка повертається, робіть, як планували...

Тепер бачимо всю хронологію. Ідея з’являється 17—18 листопада. Зо два дні її обговорюють. За дозволом звертаються до куратора — першого секретаря обкому партії Миколи Демченка. Той доповідає «нагору». Папірець лягає на стіл заввідділу пропаганди ЦК КП(б)У Миколи Попова, головне завдання якого — створювати «культ особи» Постишева. Дуже цинічний, Попов потирає руки: хід з ялинкою чудово освітить «шефа» як «любимого друга детей».

Але сам-один дозволити «ялинку» не може навіть всесильний фактичний керівник УРСР. Постишев радиться з Косіором, Любченком, наркомом освіти Затонським, іншими діячами ЦК КП(б)У та ЦК ЛКСМУ. «Зондує ґрунт» у Москві. Усі тільки «за», радять «винести питання» на грудневий пленум ЦК ВКП(б).

Консультації тривають днів десять. У перші дні грудня Попов телефонує Дашевському: усе погоджено. Директор дає відмашку й у власній друкарні Палацу тиражують оголошення про бал-маскарад. Пишуть сценарій свята. Ну, а як усе пішло наприкінці місяця, описано трохи вище.

Отже, «ялинка» — це типова для осені 1935 року ініціатива знизу, «стахановський почин» творчого колективу Харківського палацу. І саме тому його колективу дають змогу провести найпершу в СРСР «ялинку». Якщо в усіх інших містах, навіть у Києві та Москві, новорічні свята відбуваються 31 грудня та 1 січня, то в Харківському палаці — 30 грудня!.. Як пишуть автори «Постишевської ялинки», в Палаці жартують: до нас «Новий рік прийшов на один день раніше».

Харків.

Закінчення в наступному номері.