З-за кордону різні люди привозять різне: хтось речі, хтось враження, а дехто — ідею. Чернігівчанин Андрій ЛІСОВИЙ (на першому портреті) привіз із Польщі саме ідею, яку підгледів на знаменитому гірському курорті Закопане. Відпочиваючи там, його родина заходила у різні кав’ярні і в багатьох із них бачили портрети — як з’ясували, зображення місцевих мешканців зробив сто років тому заїжджий художник, і тепер їх демонструють із гордістю за своїх предків і земляків.
Ідея Андрію Лісовому сподобалась, і кілька років він усе повертався до неї, не знаючи, як втілити. Та допоміг випадок, хоча, як знаємо, випадковостей не буває у людини, яка має чітку мету.
Як заступник директора Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського Андрій Лісовий поїхав у Седнів вітати колег із Днем музеїв. І там, за дружнім столом, розповів про ідею із Закопаного. Додав, що хотів би і в селі Авдіївка тодішнього Куликівського, а нині Чернігівського району зробити таку справу — там він будується і планує жити. Там же в нього кілька гектарів лугу, доходи від якого і дають змогу будуватися.
У застіллі брало участь і подружжя київських художників — Дарія Добрякова та Юрій Кутілов, які відпочивали у седнівському Будинку художника. Вони одразу погодилися намалювати портрети селян із Авдіївки. До того ж, безплатно, заради самої ідеї.
Щоправда, потім, коли уяснили собі масштаб роботи, стали продумувати шляхи відступу: наприклад, попросили дорогі фарби та пензлі. Проте Андрій Лісовий погодився — тож діватися було нікуди. Два з половиною місяці художники жили в Авдіївці: до обіду малювали, а післяобід Юрій ішов на Десну риболовити, а Дарія малювала пейзажі для відпочинку. Звісно, забезпечення для плідної роботи було за замовником.
Результат — 30 портретів селян з Авдіївки та 7 пейзажів. Художники назвали свою роботу архетипом сучасного українського села: тут і бджоляр, і воїн-атовець, і колишній афганець, і дівчинка, і статечна господиня. Малювали один портрет, як правило, за три сеанси, кожен із яких тривав години по три.
«При цьому, — розповідає Андрій Лісовий, — художники зробили, як у давній українській малярській традиції: підписали всі роботи. Пригадую, якось на Андріївському узвозі в Києві побачив картину, де два козаки б’ються.
Читаю підпис: «Двоє б’ються, а третій підглядає». Шукаю того третього на картині, а тоді доходить, що той третій — це ж я сам! Ось і мої гості-художники кожен портрет підписали. От пасічник під час сеансу позування бідкався, що треба йти, бо саме бджоли рояться. При тому казав не «бджоли», а саме «бжоли». Так його портрет і підписали... Або малюють дівчинку, а та каже, що сьогодні город поле, а завтра манікюр робитиме — так і пішло в підпис картини...»
Хто ж став моделями для портретів? Андрій Лісовий відповідає не без натяку: «Сусіди і ті селяни, які мені шкоди не робили...».
Один із авдіївців, якого позвали для позування, відмовився з дивною мотивацією: «Не хочу, щоб Лісовий на мені заробляв!». Як він міг заробить — невідомо. Але художники — люди творчі, тож і тут вчинили неординарно — намалювали велику зелену жабу — ропуху, й підписали тими словами, що заздрісник сказав.
Що буде далі з цими роботами? Їх власник Андрій Лісовий дозволяє портретованим та їхнім родичам робити фотокопії, з яких при сучасній техніці можна виготовити майже ідентичні зображення. Самі ж оригінали будуть розміщені в його домі, будівництво якого має завершитися цьогоріч: «Дитина сказала, що приїде влітку відпочивати, тож у мене є чіткі строки».
Чернігівська область.
Фото надано Андрієм Лісовим.
